Книжковий блог: новинки від українських авторів
Пропонуємо відволіктися від перекладів і звернути увагу на прозу українських авторів − неоднозначну, суперечливу, але від того не менш цікаву.
Артем Чех. "Точка нуль"
За час подій на Сході нашої країни з'явилися десятки книг про АТО, війну чи її імітацію, здійснювану надто дорогою ціною людських життів. Учасники подій виписували власні травми, страхи, дуже часто обурення. Тобто продукували документацію переживань, щоденникові записи. У меншості й досі залишаються художні твори, присвячені цій непростій темі, бо те, що виходило на початку АТО, більше нагадувало пропагандиську літературу радянського зразка, ніж прозу, налаштовану на осмислення гостроактуального питання.
Стало зрозуміло, що не так важливо, про що та як йтиметься в наступній книжці про війну, головне − від чийого імені. Артем Чех, журналіст, блогер, письменник, мав неабиякий кредит довіри. І "Точка нуль" його виправдала. Теж щоденник, чесна, відверта оповідь про все, що відбувається в армії, що трапляється на шляху з точки А до точки Б, про обнулення, коли стикаєшся з реальною загрозою життя, про сувору чоловічу дружбу, про світ небезпеки − справжній і без консьюмеристських цяцьок, бо важливі не вони, а правильно відданий наказ, надійна людина поруч.
За словами самого автора, "Точка нуль" створена більше для тих, хто не був на блокпостах чи в бліндажах, хто перебуває під інформаційним тиском, не розуміючи, що насправді коїться там − в степах Донеччини чи Луганщини.
Володимир Рафєєнко. "Довгі часи"
Міська балада Володимира Рафєєнка цінна передовсім тим, що подає точку зору на події на Сході з боку людини, яка стала їхнім свідком і жертвою. Це важка позиція, хитка і неприємна, бо зайвий крок − і тебе оголосять прихильником "руського міра", спаливши на вогнищі гніву соціальних мереж. Постмодернізм Рафєєнка з химерною реальністю, образністю Кафки й міською міфотворчістю є щитом, яким письменник захищається від найтяжчої втрати − втрати рідної землі, коріння.
Це гірко. В контексті локального патріотизму східняків, боляче вдвічі. Але, хай там як, "Довгі часи" − це художня література, яка продовжує тему міста Z, одну з центральних у творчості Рафєєнка. В цьому творі простір змінюється, страждає разом з тими, хто його населяє, він починає захищатися раніше за людей, які не розуміють, що відбувається.
У міській лазні "П'ятий Рим" відкривається портал, куди незримі нібелунги забирають найманців, з російського гумконвою вилітають гігантські колорадські жуки, які наводитимуть страх на військових і цивільних, а коли настане час фінальної сцени, то великий слон у вишиванці і з зіркою Давида на лобі подарує бентежним душам головних персонажів спокій… Довгі часи надій і сподівань, боротьби і зневіри, миру та війни − світ надто непевний і примарний. Пояснити його неможливо, так само як і зрозуміти, навіть якщо ти професор філософії чи дівчина з даром передбачення.
Максим Дупешко. "Історія, варта цілого яблуневого саду"
Зразковий роман про місто. Саме на такий текст заслуговують прекрасні Чернівці. Мудрий, цікавий, інтригуючий − роман Максима Дупешка побудований так, що відразу розумієш − автор розраховував на вибагливого читача. Три наратори − це вам не жарти. Оповідач, наш сучасник, літній чернівчанин Павел Бачинський, та його мати, яка мовить до читача зі сторінок щоденника, − кожен із них розповідає власну історію, що сходиться в єдине тло людського страждання й любові.
Чернівці − місто зі складною історією, читати про яку надзвичайно корисно, адже своїм прикладом до Другої світової війни воно доводило, що на одній території можуть мирно співіснувати люди різних національностей і релігій. Революція 1917 року, окупація, буття за Совєтів, Незалежність − людина невіддільна від країни, але в цій безвиході у неї завжди є можливість обрати сторону добра чи зла.
Роман побудовано навколо історії кохання Павела і Дори, красуні-єврейки, яка загине під час спроби втекти з концтабору. Безперечно, Дупешку вдалося знайти золоту середину між твором історичним і романтичним, створивши якісний у всіх відношеннях текст. Тому читайте і пам'ятайте: ніколи не знаєш, де зустрінеш цікавий сюжет для майбутнього твору. Тож збирайте емоції, запам'ятовуйте перекази, хтозна, може, з них виросте новий хороший роман.
Катерина Калитко. "Земля загублених, або Маленькі страшні казки"
"З води все почалося, водою все й закінчиться" − це не мудрість потопельника, а слова того, хто пережив потоп… Десь там існує Земля загублених − місце, де гуртуються втрачені душі, самотні й лякливі. Час там видовжується, стає наче гумовий, тому неможливо визначити, де знаходиться герой оповіді − у Середньовіччі чи сьогоденні.
Недолюблена донька-зрадниця, колишній солдат-візочник, красуня-коханка партійного начальника з надзвичайно емоційних оповідань Калитко − всі вони приречені на вибір, кроки, які незрозумілі людям, що їх оточують. Втім, за авторкою, інакшість не є вироком. Це шлях, який може йти вздовж ріки чи узбережжя моря, бо вода здатна стирати сліди минулого, тікаючи хвилею від майбутнього.
"Земля загублених" − проза, що закарбовується в пам'яті, не полишає тебе яскравим враженням, яким хочеться ділитися з дуже близькими людьми, адже надто добра, поетична, щоб розходитися по випадкових персонах. У цій книжці міститься якась незбагненна, ледь не шаманська енергія, що живить і водночас змушує думати про те, що "водою все й закінчиться". Але фінал, який пропонує письменниця, все одно більше схожий на початок.
Олександр Ірванець. "Харків 1938"
Якщо ставитися до творчості як до виходу із зони комфорту, певного ризику, адже сам творець ніколи не знає, яким буде результат, то Олександр Ірванець нікуди не виходив, залишаючись у звичних для себе межах бурлеску, балагану і буфонади. Роман "Харків 1938" позиціонувався видавництвом як альтернативна історія. Приналежністю до цього жанру справді могли похвалитися перші сторінки книжки, але що далі в текст, то більше ставало зрозумілим, що бажане нам намагалися видати за дійсне. Невеличкий за обсягом твір з доволі динамічним сюжетом, що повсякчас натякає на пригодницьку складову, читається непомірно довго, бо втомлює дещо одноманітним гумором.
Ірванець заходиться ледь не істеричним реготом і тут дістається всім: Михайлу Булгакову, Симону Петлюрі, Анні Ахматовій, Остапу Вишні, Михайлю Семенку, Володимиру Винниченку, Ліні Костенко, Лесю Саніну, Сергію Жадану й багатьом іншим. Що всі ці люди роблять в одній книжці? Збираються 1938 року в Харкові на Пролетарський карнавал. Над строкатим натовпом митців і шпигунів ширяє світлий образ такого собі супермена − полковника СБУ Юрія Коцюби, який намагається запобігти можливому заколоту, хоча і він милості від автора не діждеться. Все потоне в крові та абсурді.
Реакція на будь-який літературний твір − це завжди справа смаку. Не виключено, що фанатам Ірванця і "Харків 1938" буде малиною, а от решті читачів доведеться подумати над тим, що робити з відчуттям копирсання в брудній білизні, яке настає десь після першої частини твору.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно