Читомо

Вже традиційно Читомо підбиває підсумки року, опитуючи колег, дотичних до видавничої справи, про цьогорічні:

 1. «Книжку–відкриття»

2. «Подію–відкриття»

3. «Сервіс–відкриття»

2015-го знані книголюби найчастіше читали «Улісса» Джеймса Джойса в українському перекладі, «Відвагу і страх» Ольги Гнатюк,  «Війну, що змінила Рондо» від Аґрафки. Жаліли за зникненням Книжкової біржі, раділи появі платформи краудпаблішингу Komubook, яка, щоправда, ще не довела своєї ефективності. Відзначили, попри всі організаційні негаразди, український стенд у Франкфурті з надією на зміни наступного року.

Окрім того, до традиційних майданчиків книжкової тусівки на Форумі видавців і Книжковому Арсеналі додалися дебютні: Запорізька книжкова толока, Kharkiv BookFest, фестиваль оповідання «Intermezzo», міжнародний фестиваль фантастичної літератури LiTerra Con, фестиваль популярної культури Comic Con, фестиваль жахів Necronomicon та інші.

Романа Романишин і Андрій Лесів,

творча майстерня «Аґрафка»

1. Нагорода Bologna Ragazzi Award для нашої книги «Війна, що змінила Рондо». Ми й мріяти не могли, що вдруге отримаємо цю важливу відзнаку в царині дитячої ілюстрованої книги, таке трапляється вкрай рідко. Для нас це свідчення того, що рухаємося в правильному керунку.

2. «Шептицький від А до Я» від Видавництва Старого Лева. Для нас величезна честь бути частиною цього проекту. Це нова схема укладання книги нон-фікшн, де поєднано формати книги-картинки та абетки. Галина Терещук і Оксана Думанська підготували дуже влучні лаконічні тексти, які ми доповнили своїми візуальними історіями. Дуже тішимося, що проект матиме продовження і розповіді про видатних українців у форматі «від А до Я» матимуть свої нові книжкові втілення. А художньою книгою року вважаємо новий роман Ольги Токарчук «Книги Якова» («Księgi Jakubowe»), поки ще не перекладений українською, проте дуже сподіваємося, що ця книга буде видана і в нас. Це вражаюче, калорійне, багаторівневе читання.

3. Ревіталізація міських бібліотек у Львові: Медіатека, Urban бібліотека… Ці локації стають справжніми живими культурними центрами, де практично нон-стоп відбуваються цікаві події.

Оля Жук,

кураторка Книжкового Арсеналу

1.  Я не є літературним критиком, тож можу собі дозволити повільне читання, ще дуже багато хороших книг чекають прочитання на новорічних канікулах. Книжки, які мені було цікаво читати цього року ─ «Чорна лихоманка» Дениса Казанського («Темпора»), «Свобода і терор у Донбасі» Гіроакі Куромія, «Порнографія» Вітольда Гомбровича («ВСЛ»), «Отруєні пейзажі» Мартіна Поллака («Книги ХХІ»), «Крихка імперія» Бена Джуди («Медуза»). Якщо відзначати якусь книгу як широкий проект, що не обмежується самим виданням, то це ─ «Мистецтво українських шістдесятників» («Основи»), що актуалізує цілий пласт візуальної культури. Не пропустіть зараз однойменну виставку у Національному художньому музеї.

2. Приємно відзначити появу нових проектів у регіонах, зокрема перший міжнародний літературний фестиваль в Одесі, перший Міжнародний фестиваль оповідання Intermezzo у Вінниці, першу «Книжкову толоку» у Запоріжжі.

3. МАЛІ.UA ─ чудовий сервіс, що фокусує увагу читачів на малих видавництвах, які раніше були поза увагою читачів. Пишаюся, що ми дали поштовх цьому проекту і вперше він був презентований, паралельно з конгресом малих незалежних креативних книгарень на Книжковому Арсеналі. Також корисна річ ─ «Вітрина новинок» до Книжкового Арсеналу і Форуму Видавців на Читомо.

Ірина Славінська,

журналістка, культурна менеджерка

1. Цього року в мене таких книжок декілька. Це не лише ті книжки, які мені сподобалися найбільше, і не лише ті, до створення яких я причетна сама. Це радше ті книжки, про які я доволі регулярно згадую в розмовах:

«Відвага і страх» Олі Гнатюк ─ одна з найцікавіших книжок, які мені трапилося читати цього року.

«Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: Гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства» Оксани Кісь, Катерини Кобченко та Гелінади Грінченко ─ збірка історичних розвідок, яку трапляється цитувати буквально на кожній дискусії, яку модерую.

«Отруєні пейзажі» Мартіна Поллака, чию есеїстику я полюбила раз і назавжди ще після документального «Мрець у бункері».

Оповідання Василя Махна «Дім у Бейтінґ Голлов», що вразили мене дуже елегантним писанням і гострим оком автора.

«Далекі близькі» улюбленого Володимира Єрмоленка ─ мандри у філологічне студентське життя та розмови на перервах про особисті враження від прочитаного.

«Життя Марії» Сергія Жадана ─ збірка, яку я не втомлююся перечитувати.

«Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук, у яких стільки правди, сліз і музики.

«KOSMOSNASH» Бориса Херсонського та «Тыльная, лицевая» Людмили Херсонської ─ читаю їх час від часу, переважно в парі.

«Понаїхали!» Артема Чапая та «Карбід» Андрія Любки, де є близька мені увага до соціальної проблематики, що часто вислизає з поля зору інших письменників.

Фінальна частина трилогії про кротиків «Як зрозуміти козу» Тараса Прохаська та Мар’яни Прохасько.

Також це щойно прочитане «Любовне життя» Оксани Луцишиної, що сподобалося грою в бісер та мімікрією під жанрове письмо.

Переклад українською «Включайся!» Шерил Сендберг, що так добре продовжує обережні спроби українських видавців на полі бізнес-літератури.

Сюди ж додам біографію Ілона Маска, яку щойно почала читати, ─ здається, з цією книжкою в руках я зустріну новорічну ніч.

І ще одна моя книжка року ─ це «Історії про людей і тварин» Міленко Єрговича, що вийшли друком аж 2013 року, але потрапили до моїх рук лише декілька місяців тому. Назв та імен можна назвати ще багато, і це добре, бо рік видався врожайним на читання та думання.

2.  Звісно, Книжковий Арсенал. Він для мене щороку такий, ніби вперше. І в мене є великі плани на 2016 рік.

Також важливим для мене стало цьогорічне відновлення програми «Антена» на «Громадському радіо», що стало можливим завдяки підтримці доброчинців через платформу «Спільнокошт». Тепер щотижня я маю щастя публікувати записи про найцікавіші події культури.

3. Не помітила. Хіба що набагато більше стала користуватися твіттером.

Світлана Скляр,

головна редакторка Книжкового клубу «Клуб сімейного дозвілля»

1. Цей рік позначився помітним поступом для книговидання, попри складні економічні виклики. Однозначного лідера з книжок, як минулого року, цього, як на мене, не виявилося. Так, були помітними зо дві-три нові книги метрів, обговорювали книги молодих авторів, але одразу ж з’явився дискурс про занепад сучукрліту. Вважаю, що прорив стався для перекладної літератури, і найпомітніший – для non-fiction, якісної перекладної популярної прикладної літератури. Це і «Як розмовляти з дітьми про мистецтво», і «Атлант розправив плечі», і «Бог ніколи не моргає», яка кілька тижнів була лідером продажів мережі книгарень «Є», а ще дивовижею цього року стали антистресові розмальовки. В Україні з’явились книжки з накладами понад 50 тисяч примірників – це гарний тренд.

2. Подією року я б назвала «Книжковий Арсенал», який утвердився в статусі другого масштабного книжкового фестивалю, до якого видавці тепер готують новинки, планують приїзд відомих авторів. Окремо хочу відзначити потужний тренд – розмаїття платних літературних курсів, лекцій, шкіл, презентацій. За відвідування літературних подій українці готові платити. Є питання до якості деяких заходів і до фаховості лекторів, але, впевнена, найкраще залишиться.

3. Сервісом року надалі залишається Facebook. Правда, тепер доводиться частіше і ретельніше вичищати зайве.

Дмитро Стретович,

культурний менеджер, засновник Центру літературної освіти

1. Два томи «RECвізити. Антологія письменницьких голосів» Тетяни Терен. По-перше, тому що цього умовного жанру «розмови» дуже не вистачало в Україні, хочеться побільше таких книжок. І те, що ці книги з’явилися (і не переклад, а власного виробництва) ─ це, безумовно, подія. По-друге, тому що Тетяна Терен дуже добре зробила ці розмови. Уважно вислухала і вдало подала «письменницькі голоси». Тобто сам контент дуже потішив.

2. Це скоріше сукупність подій. Проект «Мережа» від Meridian Czernowitz. Важливо «нести культуру в регіони», проводити там літературні події (ще й високого рівня), привозити топових письменників в містечка, де подекуди важко взагалі купити книжку, не те що піти на літературну презентацію. І добре, що це не поодинока акція, а систематичні події.

Власне, лише системною і послідовною роботою можна справді щось змінити і «підвищити рівень читання» й культури загалом.

3. Book Box. Просто тому, що це гарний і милий сервіс. Знаю багатьох людей, які щомісяця замовляють «бокси» і лишаються задоволенні наповненням. Загалом, вважаю, що більше буде таких простих, але цікавих, сервісів ─ то краще.

Тетяна Стус (Щербаченко),

керівник проекту «BaraBooka. Простір української дитячої книги»

1. Я б хотіла назвати декілька помітних видань, проте наразі – не про мої симпатії як фахівця з дитячого читання чи мами малих читак. Зосереджуся на книжці-«явищі», яке стосується не лише дитліт, а варте висвітлення в блоках «міжнародних новин» усіх наших ЗМІ (втім, вони цим традиційно знехтували). Ще ніколи, жодна українська дитяча книжка не виходила в стількох країнах світу, як «Війна, що змінила Рондо» «Аґрафки» та ВСЛ.

2. Бум заснування нових дитячих видавництв, де найбільш прикметною є «географія» початківців. Хочеться вірити, що Київ та Львів перестануть бути «монополістами» галузі. Самих лише помітних прем’єр було аж шість (в алфавітному порядку): «Каламар» та «Рабарбар» (Київ), «Три мурашки» (Одеса), «Читаріум» (Харків), «Чорні вівці» (Чернівці). Чернівчани інтригують нас своїми планами на 2016-й, і саме їх «БараБука» відзначила як найвиразніший видавничий дебют.

Ще кілька знакових видань з’явилися без юридичної «формалізації», і це явище, на мою думку, буде ширитися наступного року. «Хуха-Моховинка» (Андрій Щербак, Мар’яна Мусій) та «Яскравий щоденник» (Ірина Негован) – приклад блискучих дебютів двох типів: творчої та бізнесової харизми. Мінусом цього «буму» наразі бачиться прихід «аматорів» від книговидання, і, відповідно, – відсутність в новоявлених проектах (вище не названих) елементарних вимог до редагування, ілюстрацій, якості тексту.

3. Цьогоріч відбулися перші Підліткові літературні школи, організовані спільно «Центром літературної освіти» та Національним центром «Мала академія наук України». Я була відверто вражена рівнем дітей як зимового, так і літнього кемпу, на які, попри досі непопулярну гуманітарну тему й вартість участі, з’їхалися діти з різних областей країни.

До того ж були не лише ті, хто вже щось пробує писати, а й просто «сплавлені» на «розумні канікули» в курортну підкиївську зону підлітки, і навіть один вельми «складний» хлопчик. У цього останнього виявився найцікавіший твір. Ці кемпи показують, що шкільною програмою з літератури в учнях вбивають не все літературне, слід тільки глибше колупнути – і відкривається дитячих голод до фантазування, творчості й навіть теорії літератури.

Тетяна Трофименко,

літкритик

1. Якщо говорити про книгу року як мистецьке явище, яке відображає найважливіші для суспільства події й переживання, то, звісно, 2015 року це може бути тільки текст про війну. Для мене їх було декілька: «Укри» Богдана Жолдака, «2014» Владислава Івченка у прозі, «Абрикоси Донбасу» Люби Якимчук у поезії. До речі, й книжки, які формально побачили світ 2014 – «Вірші з війни» Бориса Гуменюка та «Кагарлик» Олега Шинкаренка (перевиданий 2015-го) – також, як на мене, здобули більшого резонансу саме в поточному році й лишаються актуальними та знаковими. Різні погляди, різні стилістичні манери, різне ідейне наповнення, а разом ці тексти творять об’ємну картину дійсності.

2. Так само подіями року вважаю поїздки митців із виступами в зону АТО та у звільнені міста Донбасу (хоча часто можна почути, що бійцям і місцевому населенню такі візити не потрібні). Живучи в Харкові, майже щодня доводиться розчаровуватися в перспективах української культури, щоб наступного дня знову щось для її розвитку робити. Радієш, коли бачиш повний концертний зал під час виступів таких музичних колективів, як «ДахаБраха» чи «Dakh Daughters», засмучуєшся, коли на презентації «невідомих» харків’янам письменників приходить двоє-троє осіб, однак, здається, ситуація стає більш обнадійливою (насамперед завдяки таким невтомним промоутерам культури, як Сергій Жадан, Харківський літмузей, Книгарня «Є»).

3. Не надто активно користуюся, тому не буду оригінальною – це Facebook, який цілком може конкурувати і з літературними сайтами, і з рекламними агенціями, перетворившись, здається, з інструменту поширення інформації на місце формування контенту.

Мар’яна Савка,

головний редактор «Видавництва Старого Лева»

1. «Шептицький від А до Я», для мене ця книжка – справжня подія на українському книжковому ринку. І тому що це оригінальна концепція подачі матеріалу (над цим працювали Оксана Думанська, Галина Терещук) – показати велику людину, митрополита Андрея Шептицького, через призму його приватного життя, особистих досягнень і зробити його постать зрозумілою дітям. Але окрім текстового наповнення, дуже важливим у цій книжці є графічне оформлення. Тут важливе поєднання інфографіки, типографіки і власне графіки – Романа Романишин та Андрій Лесів блискуче справилися з завданням. Поліграфічне виконання і вибір паперів – теж на найвищому рівні.

2. Львів став Містом літератури ЮНЕСКО. Це суперподія, ефект від якої ми ще відчуємо у майбутньому. Поки що можемо лише порадіти і налаштуватися на роботу, щоб виправдати цей високий статус.

3. Не відчула.

Вікторія Дикобраз,

організаторка культурних подій, керівник МГО Література.Rv

1. Відхилюся: загалом тенденція підвищення уваги до якості видань ─ від шрифтового набору до тактильності обкладинки. Іншими словами, дякую «ВСЛ» і «Книги ХХІ» ─ нам завжди є що дарувати друзям! Але у видавничому контексті ─ хочу побачити «Кайдашеву сім’ю» в перевиданні «Основ» як експеримент. А суб’єктивно найвагомішими стали «Далекі близькі» Володимира Єрмоленка, завдяки яким у мене закріпилася і поглибилася любов до есеїстики.

2. Китову частку року в мене займав ХХІ Форум видавців, але в контексті структури зсередини. Комплексне відкриття як для організатора: робота в команді події такого масштабу, на адмінпосаді, з усіма перевагами та ускладненнями etc.

3. Голос за komubook.com.ua ─ і, сподіваюся, у 2016 потримаємо вже перші видання. Однозначно вартісна у плані відваги ініціатива із розряду must. Кожному б так ─ у власному напрямку.

Повний текст