Книжка «Другу також варто купити» – це про людину, яка росте над собою, – Олег Сенцов
Днями кінорежисер, сценарист, письменник та громадський активіст Олег Сенцов у режимі онлайн презентував свій новий апокаліптичний роман «Другу також варто придбати», написаний під час ув’язнення в російській колонії. Модерувала зустріч Мар’яна Савка.
Про написання роману «Другу також варто придбати»
Це мій другий роман. Перший називався «Купіть книжку – вона смішна». Дуже дивакувата назва і зміст такий же. Коли я писав її 10 років тому – це був мій перший великий досвід у таких творах, тому що раніше я писав маленькі оповідання, за одну ніч. А великі твори це дуже довго. Я писав його декілька років, дуже-дуже повільно, тому що чекав коли прийде натхнення і він вийшов такий дуже божевільний, але веселий. Коли я написав його, то думав: яка божевільна книжка, хто буде її читати? І я придумав таке прислів’я, у якому звернувся до своїх 18-ти читачів, яким ця книжка подобається, бо на більше число я ніяк не розраховував. Коли книжка була написана, то на думку прийшло продовження – друга та третя частини, що ніяк не пов’язані з першою та між собою, окрім як стилю і прізвища головного героя, які всі між собою являються просто однофамільцями. І я сам собі казав, що якщо ця перша книжка буде мати хоча б оцих 18 читачів та буде видана – я напишу продовження. Коли я вже був у в’язниці (це була вже Якутія) – цю книгу видало видавництво «Фоліо», і я почав отримувати фідбеки. Люди писали: ти знаєш Олег, я прочитав твою книжку, вона мені дуже зайшла, я так сміявся, вона дуже гарна. І їх було багато. Так я зрозумів, що цей стиль заходить і я почав виконувати свою обіцянку самому собі і почав писати цей роман. У таборі я мав вільний час і кожен день протягом 3 місяців писав цю книжку. Вдень виходило майже по главі.
Я мав поганий досвід першої книжки, коли писав її 4 чи 5 років шматочками і вона була не дуже цільна. І я вже знав, що треба писати одним шматком. Коли я писав мені здавалось, що вона не дуже смішна, дуже проста, більш пригодницька, а не глибока. Але коли написав її і через рік вирішив її видати, я писав другу редакцію у чистовик. Коли перечитав востаннє, то зрозумів, що це вже моя остання редакція, що вже нічого не зможу правити – я закінчив і мені все подобалось. І це було дуже дивно, бо я людина, яка дуже критично ставиться до творчості. Я дуже жорстокий до себе, і мені ніколи не подобається те, що я роблю. Але ця книжка мені вдалася. І я радий, що я тримаю її в руках.
Про ім’я головного героя
Я дуже полюбляв твори письменника Гаррісона у підлітковому віці. Цей його легкий і гумористичний стиль мені дуже подобався, тому що я полюбляв фантастику. З дитинства читав і Бредбері, і Стругацьких, і якісь більш розважальні речі. І Гарррісон – це більш розважальний чоловік і мені подобався його стиль, його прийоми і як він пише. І коли я написав цю книжку, я обертався на Гаррісона і назвав свого головного героя Гаррісоном. А ім’я Джим – це ж іншої книжки. Навіть не з книжки, а мультика – «Острів Скарбів». Це книжка не про американців, це книжка про нас. Просто дійство перенесене туди. Я навмисно це робив – надавав їм наші риси. Тому що коли ти читаєш сам про себе, ти не на 100% щирий. Коли ж ти бачиш інших людей – сміятись з них легше, ніж з самого себе.
Про роль маленької людини та зовнішні зміни
Початковий образ, його окремі моменти я списав із одного свого друга з Криму. Він був саме такий – добрий, трохи рохля, якого жінка так жорстко тримала в руках. Це було дуже смішно, комічно і трагічно з одного боку. Тому цей початок роману я взяв зі свого життя, а потім вже якось розвивався. Чоловік-рохля – це стартова позиція, з якої починається роман. Він жив до цього 30 з чимось років, а потім прийшли зовнішні зміни, які якось його змусили його змінюватись і це дуже цікаво. Цікаво як люди змінюються. Люди змінюються якщо вони цього хочуть. І зовнішні обставини, які від людей ніяк не залежать, змушують їх це робити. Хтось стискається і залишається таким як він є, а хтось через кризу якось росте над собою. Це – про людину, яка росте над собою. І це цікаво для мене, бо я сам є таким – мене зробили таким який я є кризи, які були в моєму житті. Їх було дуже багато і я теж стартував з хирлявого домашнього хлопчиська, який був слабкий і духом і тілом, але кризи мене розвивали. І я якраз описав ці всі моменти.
Про порівняння себе з головним героєм
Кожен письменник, кожен митець пише про себе, знімає про себе, малює про себе. Бо себе ти знаєш найкраще. Ти береш себе і переносиш у якісь інші обставини і думаєш як би ти себе поводив там чи інакше, хотів би бути таким чи іншим. Ти вивчаєш себе на прикладі інших персонажів в інших умовах.
Про кіно та екранізацію своїх книг
Кіно для мене – це першорідне явище, ніж література. Кіно для мене більш головне. Коли я пишу – я бачу образ, картинку і записую як це все є. Я не думаю що мої оповідання треба і можна екранізувати, але ці книжки – перший та другий роман, особливо другий, тому що він більш пригодницький, його легко можна екранізувати.
Про третю книгу з трилогії
Третю книгу я вже теж написав. Написав її після того як вийшов з голодування. Це був кінець 2018-початок 2019 року. Усі три книжки дуже веселі, легкі. Але я їх писав у найбільш важкі періоди мого життя. Коли я писав першу (писав її десь 4 роки), але основну частину – в 2011 році. Це був найбільш чорний рік у моєму житті, у мене тоді все розвалилось. І це було таке психологічне лікування для мене. Я не міг спати вночі, сідав та писав цю веселу книжку, щоб так відволікатись. В Якутії теж був період, коли вже були обміни (полоненими - ВСЛ), а ми залишались у в’язниці і були моменти коли все незрозуміло, а психологічний стан був невеселий. І якось, щоб себе підтримати я почав писати цю книжку. І після закінчення голодування, коли теж було зрозуміло, що ми програли, що я програв, це був тяжкий психологічний стан. Щоб якось себе підбадьорити і якось перекинути думки на щось інше я почав писати цю третю книжку. Вона закінчена і буде чекати свого часу. Ці книжки – це такий контраст для мене. Ти пишеш про щось веселе, а життя у тебе жахливе. Я писав не для того, щоб усіх розважати. В першу чергу я писав їх для себе. Я вважаю, що справжній митець пише і для себе, і про себе. Для мене це фізіологічна потреба – писати книжку чи знімати кіно. Це як дихати, пити, їсти – ти не можеш цього не робити. Якщо ти цього не робиш – то тобі чогось не вистачає.
Про дружбу
Для мене друг – це людина, з якою ти можеш говорити про все. У тебе немає від неї жодних секретів. І ти з нею можеш обговорити все що завгодно. Він тебе ніколи не зрадить, підтримає та щось порадить.
Про дитячі книжки та процес писання
Все що ви можете навчити своїх дітей – це читати книжки та говорити правду. Я не планую свою творчість, вона йде як іде. Прийшла якась ідея, яка не виходить з голови – ти починаєш про це писати. Якщо з’явиться якась ідея, яка буде більш для дітей – я буду радий. Робити це навмисне я не зможу. Творчість вона ірраціональні та інтуїтивна. Я не можу її спланувати і передбачити. Коли ти починаєш писати – ти маєш певний план на роман, образ якогось героя. Коли починаєш якусь главу, епізод чи сцену – ти вже придумав що і як має відбутись за цим планом і на що ти маєш вийти, що потім рухатись далі. І у мене з цим та минулим романом завжди були такі речі, що щось запланував, а вони роблять зовсім інші речі. Ти хотів одне, а герой зробив в інше. І ти не можеш його змінити, бо це твій персонаж, а просто записуєш за ним. І в цьому романі таке траплялося постійно. Герої постійно робили не те, що я для них запланував. І я просто намагався їх втримати в купі. І це знак, що герої справжні, та самостійні.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно