У суботу, 27 грудня, на Промприладі в Івано-Франківську відбулася презентація нового роману Ілларіона Павлюка «Книга Еміля». У розмові з Тарасом Малим говорили не лише про сюжет і персонажів, а й про власний досвід, памʼять, вибір і відповідальність письменника перед читачем.

Автор спершу задумував роман як дитячу історію про мандри. Згодом, працюючи з текстом, Ілларіон Павлюк зрозумів, що випробування, які постають перед головним героєм, не може витримати просто дитина — Еміль мусив бути значно дорослішим.

«Еміль не може бути просто дитинкою. Він той хлопчик, якому до снаги таке випробування. Він має вести нас за собою. Інакше він би загинув у 5-му розділі і все. Це була б дуже коротка книжка», — зазначив Ілларіон.

Так Еміль перестав бути звичайною дитиною і став хлопчиком, який не спить. Це рішення змінило текст: автор повернувся до початку, переосмислив персонажа, герой подорослішав, став глибшим і складнішим.

«Він став тим, хто несе світло», — сказав автор.

Під час зустрічі Ілларіон Павлюк багато говорив про відповідальність автора і про те, що не хотів писати книжку, яка не робить світ кращим. 

Одним із найсильніших моментів розмови стала історія, пов’язана зі смертю його брата — реальний епізод із життя письменника, який увійшов у роман. Батьки намагалися захистити дитину від цієї втрати, однак про смерть брата хлопчику раптово повідомила сусідка. За словами автора, саме цей образ став уособленням зла, яке не має гучного імені й не отримує покарання:

«Це таке зло, яке стоїть в тіні. Це зло не саджають у вʼязницю, його не перемагають вкінці. Про нього навіть не пишуть книжки, воно дрібне, огидне і його роль в моєму житті одна єдина — жорстока правда, сказана не зрозуміло для чого».

Під час зустрічі звучали й світлі, теплі спогади, кумедні шкільні історії, розмови про булінг, дитячі страхи й можливість у будь-який момент обрати шлях бути хорошими.

Окремо згадали міфологічні мотиви у романі, теми щастя й життєвого вибору, а також те, що робота над «Книгою Еміля» стала для автора терапією — способом проговорити, прожити й переосмислити власний досвід.

У «Книзі Еміля» герої часто говорять про долю, однак сам автор зізнався, що в неї не вірить:

«Ця книжка написана для того, щоб люди вірили не в долю, а у власний вибір».