Книгу «Війна, що змінила Рондо» презентували у Києві
11 лютого у київській книгарні «Є» відбулась презентація книги «Війна, що змінила Рондо», яка цьогоріч вийшла друком у «Видавництві Старого Лева». Захід відбувся за участі авторів – Романи Романишин та Андрія Лесіва. Презентацію модерувала журналістка та письменниця Ксенія Харченко.
Ксенія. Оскільки ця книга для дітей, мені хотілося б побути трохи дитиною і поставити дуже прості запитання: а що це за книжка, чому і як ви вирішили її написати? Що ви хотіли нею сказати?
Романа. Під час Майдану дуже багато наших колег, графічних дизайнерів, художників, робили речі, пов’язані з соціальним рухом, а ми на той час насправді якось заніміли і не могли знайти свій візуальний ключ до того, що відчуваємо. Влітку ми зрозуміли, що ці події не закінчаться цього року, все це буде тривати, і потрібно якось собі пояснити певні речі. Дати пояснення потрібно і дітям. Ми бачили, що діти наших знайомих теж на це все реагують, вони потребують якось розмови, тож вирішили зробити книгу про війну. Насамперед, ми хотіли уникнути документальності та репортажності. Наші герої - не люди. Ми зробили їх крихкими істотами, які живуть в ідеальному місті Рондо, до якого приходить Війна.
Андрій. Ми мали на меті спровокувати подальшу щиру розмову між дорослими і дітьми. Книга не дає відповіді, а ставить ще більше запитань, які потрібно буде обговорити разом. Це видання для родинного читання. Воно говорить двома мовами – не лише словом, але й образом – ці дві складові абсолютно рівнозначні.
Ксенія. Тож ця книжка не стільки для дітей, як для їхніх батьків, які мають для себе знайти якісь відповіді?
Андрій. У певному сенсі – так. Це нормальна реакція батьків – вберегти своїх дітей від поганих новин, від страху, максимально закрити їх в такому собі «ідеальному світі». Але сьогодні це складніше зробити, тому що ми живемо в інформаційному суспільстві – інформація все одно дійде до дитини, може навіть у спотвореному вигляді. Краще нехай ця розмова відбудеться в родинному колі.
Романа. Перед початком роботи ми, звісно ж, ознайомилися з різними книгами на цю тему. У багатьох країнах вона дуже добре висвітлена. Найбільше нам сподобалася асоціативна мова у книзі Умберто Еко «Три оповідки». Ми теж намагаємося говорити мовою образів. Зброя проти війни у нас – це символи: світло і спів. Спів - як продовження нормального життя, адже попри все ми мусимо радіти щоденним речам. «Світло» - спільнокореневе слово з «освіта»: ми вважаємо, що освічені люди і освічена нація зможуть перемогти всі темні наміри. Воювати потрібно не лише мовою сили – кожен повинен дуже відповідально займатися своєю справою - крутити своє коліщатко, як у книзі, і ця машина світла згодом переможе темну і страшну Війну. Але знову ж таки, ми хочемо бути чесними, тому історія Рондо не закінчується перемогою. Наступний етап – це проростання маків, як маркерів пам’яті, – а це світовий символ пам’яті жертв війни.
Ксенія. Головні герої дійсно дуже крихкі – хто вони? Чому саме такі образи? І що виникло перше – текст чи візуальний ряд?
Андрій. Текст та ілюстрації в нас розвиваються абсолютно паралельно. Оскільки ми, перед усім, художники, завжди перша думка - це візуальний образ.
Романа. Головні герої – це прототипи міських активістів. Вони завжди перші генерують ідеї. Наприклад, Данко зі скла, і він світиться подібно до жарівки. Тобто, це людина, дуже захоплена своєю справою. Фабіян – це песик з надувної кульки, проте у тексті про це прямо не написано. У цьому випадку ми зробили переплетення з роботами Джека Кунса, які вже стали іконами поп-арту. І є паперовий журавлик Зірка – символ надії на мир. Саме місто округле, як ідеальна геометрична форма, як коліщатко, що постійно крутиться й історія повторюється. Тож всюди є підтексти. І ця книга не прив’язана конкретно до українських реалій – книга для всіх, кого торкнулася війна. Навіть без знання мови читач розуміє, про що йдеться.
Фото: Микита Слободян
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно