Книгу «Дефіляда в Москві» презентували у Києві
18 березня в одній з київських Книгарень «Є» відбулася презентація книги Василя Кожелянка «Дефіляда в Москві», яку цьогоріч перевидало «Видавництво Старого Лева». Спікерами заходу стали Ростислав Семків та Анатолій Дністровий.
Ростислав Семків. На жаль, хороші книги інколи забуваються та губляться в історії. Звичайно є періоди, наприклад 20-30-ті роки, коли загубилося дуже багато книг та авторів, але й з 90-х років ми щось втрачаємо. Тому дуже добре, що «Видавництво Старого Лева» повернуло цей текст. Важливо, що це сталося саме зараз, коли ідеологічні запитання стають знову актуальними. У передмові до видання я наголосив на факті: художня література – це площа уяви. І письменники, об’єднані якимось певним принципом, наприклад, національністю, як правило, мають спільні особливості того, що вони уявляють. Наприклад, серйозні антиутопії створені в Британії, Росії, Америці. Те саме з жанром альтернативної історії. Тобто виглядає, що історію пишуть переможці, і вони звикли нею користуватися, переписувати чи змінювати, а нації колоніальні на це зважитися не можуть. Наскільки моя гіпотеза витримує критику?
Анатолій Дністровий. Звичайно, що великі країни, економічні імперії, є лідерами у продукуванні таких текстів. Проте менші країни «вкрали» у великих націй цей жанр і вивели в нього естетичну складову. В Україні ситуація інша – у нас це накладається, можливо, на ностальгію за націоналістичним етатизмом. У Росії альтернатива – це навпаки імперський простір, тема повторної колонізації. Якщо говорити про «Дефіляду…» дуже важливо згадати час, у який роман був написаний. 90-ті роки за своєю суттю були дуже еклектичні. З одного боку, проблема з інформаційними каналами, інтернету ще не було, з іншого – падає тоталітарна завіса, проривається наша спадщина, яку ми починаємо пізнавати, з’являється енергія досліджувати нашу літературу. Також проникають джерела західної ліберальної думки, гуманітаристики. Тож якщо говорити про творчість Василя – це книжка, з одного боку, націоналістична, бо вона втілює заповітну мрію українського етатизму, а з іншого боку, вона страшенно ліберальна, тому що «озовнішнює» страхи націоналізму. І ця іронія Василя, мені здається, частково заслуга часу.
Ростислав Семків. Я думаю, що Василь Кожелянко, коли писав цей роман, розумів, що так чи інакше ідеологічне трактування буде. З одного боку, цей роман хвалитимуть як приклад реваншу, а з іншого боку, будуть ганити, а, як максимум, справді звинуватять у націоналістичних загостреннях. Я думаю, саме цим продиктований гумор роману, який містить досить багато смішних сцен, і це книжка попри все для хорошого настрою.
Анатолій Дністровий. Я думаю, Василь справді був дуже іронічним. Мені здається, тут велику роль зіграло те, що він жив у закритому середовищі: мешкав у селі, був невиїзний, там він писав, ніколи не користувався комп’ютером чи друкарською машинкою – писав винятково від руки. Іронія у нього була легка і пікантна, він не вставляв шпильки, а володів позитивною природною іронічністю, хоча йому за цей роман, після публікації у журналі «Сучасність» погрожували невідомі люди.
Ростислав Семків. Це дуже цікавий феномен – письменник-самітник. Людина, яка живе на периферії, не входить у міську літературну круговерть, вона спостерігає це з боку, вона начитана і робить якісь висновки – це один з факторів, коли народжуються непересічні тексти, концептуальна література, яка намагається якось змінювати наше бачення певних речей. Та «Дефіляда…» – це ще й той щасливий випадок, коли, крім концептуальності, нового погляду, обов’язково є естетизм. Тобто це доволі непересічна книжка, і я думаю, що це видання також наголошує на потребі переглянути історію 90-х років і побачити тексти, які тепер менш читані, але їх варто повернути.
Фото Дарини Ніколенко. Більше фото з події
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно