0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
#КнигоЛипень. Підсумки флешмобу від Старого Лева!
Липень добіг кінця, а отже закінчився і читацький флешмоб від Старого Лева – #КнигоЛипень. Щодня на facebook-сторінці видавництва ми говорили з вами про літературу та роль читання у нашому житті, ділилися власними історіями, пов’язаними з книгами, обговорювали ідеальні книгарні та мріяли про розмову з улюбленими авторами – дізнавалися одне про одного у цій великій книжковій спільноті більше та ставили ближчими.
Чільна ілюстрація –Маріанни Дюбюк
Ми щиро дякуємо кожному, хто грав разом із нами, це було незабутньо і захопливо, а кожен з коментарів для нас неймовірно цінний та цікавий.
 
А зараз пора роздавати подарунки і поділитися з вами маленькою частинкою тих думок, які ми зібрали під час флешмобу Підморгує
 
Подарунки від Старого Лева отримують:
 
Olga Denisyuk – за влучні думки та увагу до кожного питання й коментарів інших учасників – наповнену безліччю історій книгу «Амадока».
 
Елена Чернуха – за цікаві ідеї та активну участь у флешмобі – Блокнот «Book is my superpower» (помаранчевий), щоби найяскравіші думки зберігалися разом.
 
Alexandra Kunska – за чудовий опис ідеальної книгарні, наповненої дискусіями та ароматами кави, реалізм та водночас віру у дива – горнятко «Book is my superpower».
 
Oksana Guseletova – за увагу до вподобань кожного читача та віру в те, що кожна історія важлива – «#Наші на карті світу».
 
 
Ирина Васинова – за увагу до кожної деталі у книзі – екоторба «Різ(д)ні люди», в якій добре носитимуться нарізноманітніші історії.
 
Roman Demchynskyi – за креативні та поетичні відповіді – збірку віршів «Оптика Бога».
 
Anya Kletsun та донечка Вікторія – за почуття гумору та любов до love-story – «Привіт, це я», в якій Вікторія знайде ще багато яскравих моментів.
 
Helen Shcherbyna та її чоловікові – за історію кохання, яка почалася з книги – роман «Похований велетень», щоби було що почитати і обговорити разом.
 
Оля Кольцова – роман «Місто дівчат», щоби мати книгу для обговоренні на побаченнях Підморгує
 
Natalia Vidloga – за вміння приймати непрості книжкові виклики – «Велика книга 30-денних викликів».
 
Оля Матіїшин та Svitlana Kudriashova – за любов до котиків і книг – наліпки «36 і 6 котів».
 
Просимо переможців зголоситися у приватні повідомлення на facebook-сторінці «Видавництва Старого Лева.
 
А також публікуємо кілька із багатьох цікавих відповідей на запитання:
 
 
Ксеня Мальована: Заспокійливу. Книга – це хороший антидепресант. «Закинувся» написаною історією, і ніби у тебе все добре. Реальність щезає. На її місці постає такий виважений і цікавий Всесвіт. Звичайно, якщо книга хороша. А інших і не тримаємо Посмішка
 
Цікава Ґава: Важливу. З книгою я релаксую, навчаюся, сміюся, страждаю, черпаю досвід, а ще проводжу найцінніші вечори у житті своїх дітей.
 
Olga Denisyuk: Читання книг – це релакс, можливість відірватися від реальності, не завжди безтурботної, і водночас збагнути своє щастя, в порівняннями з долями деяких героїв. Також читання – це невичерпне джерело пізнання!
 
 
Alexandr Yaroshenko: Мабуть СМЕРТЬ Террі Пратчетта. Доволі цікавий персонаж, який в різні періоди «шукає» різного себе – як би дивно не звучало, але здається саме він знаходиться в пошуках сенсу життя Посмішка (та своєрідне почуття гумору). Кот бегемот Булгакова набагато менш цікавий, хоча чомусь запам'ятався «сиджу, нікого не чіпаю, примус ремонтую» (його згадували вище, тому нагадали ...). Хоча його мабуть все ж ні.
 
Roman Demchynskyi: Бравий солдат Швейк. «Геніальна» особистість поміж безглуздих, карикатурних, недолугих, смішних та кепських персонажів, мудрість та виваженість якого допоможе в багатьох складних а деколи й безнадійних ситуаціях. Рівень креативу неймовірний, кмітливості позаздрить кожен.
 
Оксана Марчевская: Якщо мати друзів, то однозначно таких як Джорджіо та Франческа. З такими можна, як то кажуть, і у вогонь, і у воду. Завжди весело, з пригодами. А головне, можна розраховувати на допомогу та підтримку.
 
 
Olga Denisyuk: А я дуже шкодую, що так мало пам'ятаю з розповідей бабусі, що не розпитала про важливі речі... Тож хотіла б повернутися в часи, коли вже могла усвідомлювати, про що йдеться, і слухала б, слухала, слухала... Це не зовсім епоха, але перше, про що подумалось Посмішка
 
Anastasiya Konyk: Я б хотіла поринути в епоху 60-х, бажано потрапити кудись у США або Британію, у розквіт бітломанії і епохи хіпі. Або навпаки — кудись у майбутнє, подивитися, що буде, коли людство почне життя на інших планетах, колонізує Марс, наприклад, або житиме на велетенських космічних кораблях, як часом показують у фантастичних фільмах.
 
Dmitro Dehtyarenko: В часи Майя: побачити як вони писали той календар і дізнатися, чому кінець світу за їхніми розрахунками мав статися 2012 року? Може в них матеріал закінчився і вони просто перестали цим займатись?
 
 
Alexandra Kunska: Велика і світла. У куточку (обов'язково під вікном!) стоять зручні крісла і столики, там можна сісти і погортати книжку, і ніхто не наступає на ноги. А в дитячому куточку купа книг і забавок. Поряд з дитячими стільчиками стоять і стільці для мам, куди вони сідають після важких спроб вмовити дитину піти звідси геть. Дитячий куточок розташований подалі, тому дитячий гамір не заважає читачам біля вікна. Пахне кавою. І біля вікна, і в дитячому куточку, і в куточку для нон-фікшену, де точаться запальні суперечки, яка книга про емоційний інтелект краща. Врешті-решт, саме запах кави ставить крапку в дебатах, і сперечальники плече до плеча ідуть пити гарбузове лате.
 
Світлана Тодер: З вулиці дивишся на звичайну нічим непримітну книгарню, а, ввійшовши, потрапляєш в інший світ. Тут зручні кріселка, за бажанням тобі зроблять каву або ж запашний чай... Аромат напою ідеально доповнить запах нових книжок, і це поєднання тебе п'янитиме. У книгарні є кілька відділів-кімнат з різним дизайнерським оформленням. Таке враження, що в одному приміщенні десяток різних книжкових магазинчиків. А ще тут дуже просторо, світло окутує кожен міліметр. Я б тут залишилась жити. Це моя ідеальна книгарня.
 
Ольга Ткачёва: Моя ідеальна книгарня – це місце, де я працюю. Щодня йду на роботу із задоволенням та натхненням. Мій книжковий підвальчик має душу, я це знаю точно.
 
 
Ирина Васинова: Складно вибрати одну, їх занадто багато, сум/смуток/ печаль бувають різні та присутні буквально у всьому в нашому життя. Є світла печаль, але невблаганно пронизлива, ніби білий молочний туман, вона сочиться тим білим димом зі сторінок. Буває гостра і жагуча, буває чорна істрашна…Не можу вибрати одну найсумнішу. Страшенно сумний світ для мене у Кафки — безнадійна печаль .…Хто в чому відчуває сум. Філософія смутку у кожного своя. З худ літ-ри: мабуть, з укр. суч літ-ри «Забуття» Тані Малярчук. О, до речі, так мріється про онлайн-зустріч з письменницею, цікаво дізнатися, як і що в сприйнятті культури й літ-ри змінює дистанція та еміграція, як виглядає Україна з Європи, що оприявнює відстань. Багато назбиралось цікавих тем для спілкування. Книга про безпомічність нашу перед невблаганністю та несправедливістю часу. Також Марія Матіос «Солодка Даруся».
 
З іноземної сучасної прози — болісно гіркий відтиск на душі залишила книжка «Бог дрібниць» Аурандаті Рой  просочена болем, — просто поезія болю, але прекрасна книга. Багато резонансів та суголосся з нашими болями та проблемами.
 
Але найперше, що зринуло в пам’яті, коли прочитала запитання  «Овід» Войнич — враження з дитинства, колись приголомшила мене, але більше ніколи я до неї не поверталась.
 
Alexandra Kunska: Найсумніші книги я читала в дитинстві. Не те, щоб я стала доросла жостка жінка, але так, як в дитинстві, теперка не поридаєш. Дуже жалко собачок було в книжках. Майже всі томи Джека Лондона поливала горючими сльозами. Але найбільш шкода було Біма, котрий з «Білий Бім, чорне вухо». Як зараз пам'ятаю, вирішила дочитати її, поки мама до сусідки пішла. Ну бо знала, що хнюпати захочеться. Зроню пару сльозин, думаю, доки мама не бачить. Вертається мама від сусідки, а я ридма ридаю, аж соплями заливаюся... Налякалась мама, каже: Що ж таке сталось, дитино?! А я ледве говорить можу через того пса і думаю: чого ж то так ридати над художнім вимислом?
 
Тетяна Метик: «Пролітаючи над гніздом зозулі» Кізі. Дуже драматична, сумна історія про психіатричну лікарню, про бунт людей проти системи і жорстокості, проти неволі. Вболівала за головного героя, якому так і не довелося опинитися на волі, але який не здавався до останнього жорстокій лікарняній системі. Глибока людинолюбна книжка про те, що усі ми люди, куди б не закинула нас доля, і заслуговуємо на пошанування наших прав і потреб.
 
 
Анна Холявінська: Good evening, Mr. Pratchett! Далі англійські слова закінчилися. Продовжу українською, проте за відблисками полум'я в моїх очах. Ви можете побачити, які сильні емоції я відчуваю від поринання у Ваш світ. Люблю, захоплююсь, заходжу у цей вимір Дискосвіту з головою. Я Вас знайшла. Бо більше ніхто не погоджується, що світ рівний, говорять, що Земля кругла. А я, як і Ви, відповідаю: «Навіщо ускладнювати?».
 
Ann Kazakova: Тільки мовчки зняти капелюха. Чомусь мені здається, що сер Террі оцінив би.
 
Alyana Alya: От нащо було так мучити бідного Ринсвінда? Посмішка
 
 
София Краснокутская: Тому що дорослі завжди лишаються дітьми Посмішка Навіть у 70 років у людини залишається хоч одна крихта дитинства ПосмішкаДоведено!
 
Oksana Guseletova: Дитячі книжки не тільки для дітей. Мені дуже подобається слоган «Для дітей від 0 до 100 років». Коли батьки були малі, вони читали інші книжки. Не менш цікаві, але інші. Зараз ми живемо в часи, коли друк книжок у розквіті. Інші можливості друкарські, неймовірно красиві ілюстрації та дуже якісний папір. Нові автори, нові твори. Батькам також цікаво всю цю красу тримати в руках, насолоджуватися і бути на одній хвилі зі своєю дитиною.
 
Світлана Пашковська: Дитячі – для всіх. Це дорослі – лише для дорослих. А дитячі – для будь якого віку. От зараз читаю меншому «Різдвозавра» (ну й що, що влітку? Посмішка), а слухають всі. І взагалі, таке враження, що я купую дитячі книги більше для себе, ніж для дітей.
 
 
Petro Hoshovskyy: Посібник з виживання на безлюдному острові :)
 
Alexandra Kunska: А йой! Хотіла написати, що взяла б зі собою електронну книгу. Водонепроникну. І щоб там були всі романи Пратчетта, Ролінґ, Хмелевської плюс ще сто романів сучасних письменників. Але...
Але ж зарядки для такої книжки на тому острові нема! Чи є? А може, є електронна книжка на батарейках? Якщо є, то добре – беру!
А якщо нема, то... Дайте збірку романів Пратчетта в одному томі. От його дійсно можу багато разів перечитувати і щоразу відкривати нові смисли.
А якщо й збірки не можна, то давайте підручник з англійської мови. Може, хоч на безлюдному острові знайдеться час вивчити граматику!
 
Анна Холявінська: «Сага про Форсайтів» Джон Голсуорсі. Може, хоч на безлюдному острові я нарешті його дочитаю.
 
 
Valery Kiseliova: До організації полювання на маніяка та грабіжників.
 
Анна Холявінська: «Пеппі Довга Панчоха» спонукала мене навчитися ходити на руках і лазити дахами. Після «Тома Соєра» шукала безлюдні якщо не острови, то місцини, а «Карлик Ніс» привчив мене бути максимально ввічливою з агресивними бабусями у маршрутках.
 
Вікторія Масевич: Кожна книга – це особливий світ. Читаючи книги, я їх проживаю, ототожнюю себе з героями, ставлю себе на місце героїв. Тому книги спонукають мене щоразу ставати іншою людиною, вбираючи найкращі або близькі мені риси і відкидаючи негативні. Зараз на думку спадає книга, що справила на мене велике враження – Селесте Інґ «Несказане». Після прочитання стала уважнішою до близьких, навчилася обговорювати всі проблеми.
 
 
Oksana Guseletova: У різних людей – різні інтереси. Навіть якщо ці різні люди твої друзі. Не вважаю за правильне нав'язувати своїм друзям подарунком ті книжки, які подобаються мені. Бо це тоді не дуже приємний подарунок.
Я уважно слухаю. І якщо чую, що мій друг мріє почитати якусь конкретну книгу – дарую її. Якщо знаю, що друг любить багато читати – дарую подарункову картку книжкового магазину, де він/вона можуть купити книгу на свій смак.
Якщо інтереси друга лежать не в площині читання – дарую не книгу, а предмет із площини цікавості.
 
Анна Холявінська: Ніколи не дарую однакових чи своїх улюблених жанрів. Якщо дарую, то спочатку думаю, потім шукаю за виділеними критеріями, потім перечитую анотації і ознайомчі уривки, і лиш тоді замовляю. Або дарую знакові, символічні книги, які вже читала. Але ніколи не орієнтуюся лише на себе. Або на людину, або на нас обох. Якщо узагальнити всі подаровані книги, то вийде узагальнений образ сучасної філософської прози, багатої на інтертексти та алюзії. Гарної, звісно. Нової. Українського видавництва. З приємний на дотик чіпким папером, гарним друком, приємною обкладинкою. Не бестселер і не популярна новинка. Щось вишукане, інтелектуальне, не разового прочитання. Таке, що виникало б бажання прочитати, а не просто поставити на полицю і милуватися.
 
Roman Demchynskyi: Найкращий подарунок другу – книга.
Нова, цікава, унікальна живе у ній інтрига.
Як вибрати, що другу слід подарувати?
Підказку дам, можливо, запитати!?
Не так, бо краще спілкуватись й говорити.
Щоб друга власного найкраще зрозуміти.
Що гнітить, бентежить, надихає.
Вгадати щоб, чого саме він бажає.
Обрати так стає можливо.
Ту книгу, яку прочитати йому буде вкрай важливо.
 
 
Nadiya Tsiapa: Дуже багато. В дитинстві, юності і тепер відкриваєш іх по-новому. Інші відчуття і враження. Шкода, що тепер все більше люблять екранізації. Пасивне сприйняття, чужа уява.
 
Alexandra Kunska: В шкільні роки я обожнювала перечитувати книги! Спочатку це були історії про Алісу, Мауглі, Вінні Пуха. Пізніше моїми фаворитами стали «Три мушкетери», «Одіссея капітана Блада», «Два капітана», «Все червоне». А коли хворіла, то постійно перечитувала «Чарівника Смарагдового міста» з продовженням. В цій серії були чорно-білі ілюстрації і, коли мені набридало читати, я їх розмальовувала. Така собі була розмальовка-антистрес, точніше розмальовка-антигрип. А потім у мене з'явився «Гаррі Поттер і філософський камінь», який ще краще відганяв застуду. Інколи це були інші частини про Поттера, але «Філософський камінь» протигропозно діяв завжди. Та й зараз діє)))
 
Olga Denisyuk: От, хочете вірте, хочете ні, але не перечитувала... Може, якісь дитячі твори читала колись сама, а тепер дітям.
.. А серйозні книги перечитувати не вистачає часу, хочеться пізнати щось нове, надихнутися враженнями. Тим більше детективи, де є інтрига, то перечитувати взагалі не змогла б)) Отака я, не така якась...
 
 
Natalia Kuznietsova: Не те щоб переписати, але фінали у творах Кадзуо Ішіґуро «Не відпускай мене» та «Похований велетень» ну дуууже сумні. Пишу цей коментар і думаю, що якби так не було, то і книжки ці, напевно, жодного сліду не залишили в моїй голові та душі. Не завжди геппі-енди йдуть на користь книжці.
 
Ирина Васинова: Завжди сприймаю версію автора, тому що будь-яка книга – наче організм, герметичний світ, який живе за своїми законами, на які покладається автор. Завжди намагаюсь зрозуміти їх і усвідомлюю, що фінал міг би бути іншим, але не від мого бажання, а лише тоді, коли ці закони будуть інакшими. В житті часто також фінали бувають не такими, як нам би бажалося.
Іноді фінал є відкритим, іноді є багатоваріативними. Якщо змінити фінал — то переписувати треба всю історію, вона має/може бути інакшою, але це вже зовсім інша книжка)))
Іноді є відчуття «мені чогось не вистачає у фіналі», але це не означає, що фінал треба змінити, можливо, енергетика теми, про яку писав автор протягом книжки, наприкінці себе вичерпала, щось недовисловлене, зумисно чи ні, — тоді можна писати інші книжки на ту саму тему. А кожний автор має право на свою версію, бо будь-який фінал книжки — це сукупність всього, що вкладено в книгу.
 
Оксана Марчевская: Я не хотіла б міняти жодного фіналу. Ну не можуть всі книги закінчуватися казково. Адже життя зовсім не ідеальне, у ньому є і хороші моменти, і погані. Книги із трагічними фіналами мають в собі якусь задумку автора, якусь передісторію.
 
 
Olga Denisyuk: Найболісніше за останній час в нашій родині пережили втрату коханої людини героєм трилогії Саллі Грін – Натаном... Ніколи не забуду, як старша донька (тоді їй було 14) плакала, сидячи біля басейна в «Романтік спа готелі»... Габріель був чудовою парою, вони доповнювали одне одного... Мабуть цю історію можна віднести і до книг, кінець яких хочеться змінити Посмішка
 
Ksenia Bliznets: Історія Скарлет О'Гари і Рета Батлера. Знаю, що фінал «Віднесених вітром» не всім подобається, але те, що він відкритий, дає змогу фантазувати про подальші стосунки між персонажами. І те, якими я собі уявляю їх, мені подобається Посмішка
 
Anya Kletsun: Джеремі Стронґ описав, як Тіна і Тревор та Шерон з Чарлі крутили шури-мури, і це так романтично. Думаю собі, якби в нас так з Романом було)))) І щоб я робила на побаченні першому, треба перевірити...Вікторія 7р.
 
 
Ирина Васинова: Для кожної книжки потрібен свій час та настрій. Іноді ідеш за книжками, наче за ниткою Аріадни: від однієї книжки до іншої, чимось спорідненої, ніби пливеш течією якоїсь теми, а тим часом поруч з’являється багато інших прекрасних книжок, в які пірнати зараз складно, бо не хочеться виходити зі свого потоку, тому залишаєш на потім. Чекають, коли в моєму житті буде вирувати відповідна течія. Недочитаних немає, якщо цікавлюсь якоюсь книжкою, ґрунтовно зважую, чи потрібно мені те, що є в книзі. Розчарувань ще не було.
 
Alexandra Kunska: А йой, вже й до арифметики дійшло! Я сподівалась, що вчорашнє питання було найгірше) Ну що ж, зараз будем рахувать.
Зараз читаю три: «Еріка», «Прогулянку лісами» і «Текст-пекс-шмекс». Недочитаних стоїть аж... одна! Це добре, бо я думала, буде гірше. Тепер, не встаючи з дивана, треба якось порахувати ждунів. Таак... Бачу на очікувальних полицях чотирнадцять книг. І ще три я там уперто не бажаю бачити. Згиньте, згиньте! Йдіть до шафи чи шо, бо не хочу я вас читати, не хочу!
 
Roman Demchynskyi: Не хвалюся, та таких книг немає) Кожна книга – вибір під той настрій, який є, чи порада від друзів як така що mustbereaded). Не заспокоюсь, поки не дочитаю повністю) Нечасто трапляються занудні чи нецікаві книги та навіть такі варті уваги, бо в кожній книзі є бодай одна вартісна думка чи мудра фраза.
 
 
Елена Чернуха: Зараз він здається кумедним, проте коли відбувався, то було не дуже. Я тоді ще учениця 10-го класу, дала подружці почитати книгу. Через день мама питає: А ти тут книжку брала? Я: Брала, дала подрузі. На мене накинулися: Як так не спитала, йди швидко забирай. Побігла, гортають її туди-сюди (а в той час гроші ховали в книжечки, я правда про це тоді не знала), влаштували мені скандал: Тут гроші були, тепер немає. Подруга каже, що не було нічого; я в сльози. Потім прийшов тато і з'ясувалось, що гроші були не в тій книжці))
 
Оля Кольцова: Колись, давно-давно, була на побаченні із хлопцем. Ну дууууууже хвилювалася. Ось він мене питає: Книжки якого жанру більше полюбляєш?. А я йому така: Бестселери.
 
Helen Shcherbyna: У потязі поверталася з моря. І побачила, що хлопець на верхній полиці читає «Спецназ», а в мене у валізі Сартр, Саган, Камю... Подумала: «Бідний! Треба рятувати!». Тепер ми вже 15 років одружені.)))))
 
 
Olga Denisyuk: О, сьогодні думки учасників спільноти розділилися, як ніколи :) Прожити чи не проживати чуже життя? Ну якщо тільки після свого, то, звісно, я залюбки! І хай це буде життя Джона Толкіна, і бажано в Ширі ;)
 
Уляна Гаврилюк: Не можу любити більше чужі краєвиди і простори, ніж свої рідні; не можу співпереживати більше чужим націям і їхнім трагедіям, як мене болять українські; не звучить мені краще і не відгукується так чужа література, як українська, тому виберу П.Загребельного. Не впевнена, чи хотіла б я прожити його життя, але це, напевно, є єдиною умовою для такої величі. Пережити голодомор, всі концтабори, зміни влад, але створити таку літературу, очолити українське письменство – це не просто пригодка на тиждень. Це творення національного духу, української літератури та історії. Мені зараз цього бракує! Нації зараз цього бракує!
 
Oksana Kraynikova: Чиєсь життя...Ні, дякую. Хотілося б прожити своє так, щоб було достойне бодай однієї книжки, яку хочеться читати.
 
 
Oksana Guseletova: Особисто для мене всі варіанти прийнятні. З дитинства і досі люблю дуже паперові книги. На щастя, зараз відроджується видання україномовної, історичної, перекладної.....літератури відмінної якості. Але, на жаль, ємність книжкових поличок, шаф та житла не дозволяє купити все. Тому у паперовому вигляді купую тільки ті видання, які мають для мене, для родини, для майбутнього дітей цінність, унікальність, особливу цікавість....на роки. Це не видання-одноднівки.
Якщо я не впевнена в літературній якості книги, хочу перевірити, чи це книга цікава, або точно розумію, що вона на одне-два прочитання – купую у електронному вигляді.
Аудіо-книжки – це особливий окремий вид сприйняття. Це щось з дитинства, виховане на радіопостановах, щось дуже інтимне і фантазійне. Тому дуже люблю і цей жанр також. Слухаю аудіокнижки, коли чимось дуже зайнята і не можу читати паперову і електронну. Тоді задіюю свій аудіоканал сприйняття.
 
Oksana Kraynikova: Електронну зручно взяти зі собою, але вдома я б не хотіла. Під аудіо зручно працювати: і діло йде, й книга, але не завжди задовольняє якість начитування. Паперова – то магія… Шелест сторінок, аромат, ілюстрації… Але хай будуть всі варіанти!
 
Nataliya Galushka: Неможливо обрати! Кожна книга має власний чар: паперові видання приваблюють гарним оформленням або старовиною, яка дихає з їхніх пожовклих сторінок. Аудіокниги ллються, мов поетична пісня, відкривають нові акценти, які часом складно вловтивити, слухаючи подумки власний голос. А електронним книгам варто віддати шану за те, що тираж ніколи не вичерпається і творам не загрожує забуття))
 
 
Anya Kletsun: Важко робити крок, кардинально щось міняти, коли до чогось дуже вже привикла. Якщо б була підтримка, а в Стефи її як такої не було, бо вона всю ношу несла на своїх плечах, бо так її привчили змалку, бо в неї було глибоке почуття відповідальності за Аделю. Наскільки я розумію в силу її характеру і виховання, то сама вона без сторонньої допомоги вплинути на події та їхній подальший розвиток не змогла б, хіба їй хтось дуже близький допоміг. А оскільки це була Аделя та її покійний батько, то Стефця так нічого змінити і не змогла на свою користь. В мене все ж таки на місці Стефи точно б терпіння луснуло, і все б набридло дуже швидко. Швидше за все, я б ще коли застукала Аделю зі своїм ухажором (майбутнім священником), то змінила б кардинально все. Точно б не змогла пробачити зради і пішла з їхнього дому куди очі бачуть...А там вже як знати; життя б показало, як далі бути...
 
Alexandra Kunska: Пішла б до психотерапевта. Або ще до когось, хто розкаже про здорові стосунки. Про те, що любов – це не самопожертва, не залежність і не та річ, яку треба заслужити.
 
Larisa Mykhailenko: Стефа все життя себе обманювала. Чи зважиться вона розірвати це коло своїх ілюзій, хтозна. Мені здається, вона чіплятиметься за Аделю поки зможе. А щодо бути на її місці... Кожен має бути на своєму місці.
 
 
Ирина Васинова: З іноземної літератури — багато, і вони вже успішно екранізуються. Я подивилась би екранізацію «Бог дрібниць» та «Прощення», книжок Салмана Рушді.
Але давно мрію про роман укр. літ-ри в кіно:
1)Звичайно, «Іван і Феба» Оксани Луцишиної – історія Революції на граніті, давно мрію про книги та фільми на цю тему. Це просто необхідність осмислити той шлях, який ми як суспільство пройшли, той фундамент, з якого починали, зрозуміти долю поколінь в незалежній Україні – через кінодзеркало, кінотелескоп та кіномікроскоп побачити себе з боку, без цього усвідомлення ми не маємо ґрунту під ногами. Ми вже є жертвами того, що не усвідомлюємо. Є потреба осмислення того, що з нами сталося та відбувається. Цікаво було б побачити екранізацію книжок з сильним історичним тлом та контекстом.
2) «Дім для дома» Вікторії Амеліної – потрібен глибокий фільм про пошук ідентичності в часи розпаду імперії, про наш постсовковий світ всередині нас.
3) Жанна Слоньовська №Дім з вітражем»: 4 покоління жінок як 4 історичні пласти, 4 культурні і політичні контексти – аж до портрету Майдану. Важлива книжка, шкодую, що більше немає в продажу, дуже потрібна ця книжка, розшукую її залишки, де лише можливо, свою подарувала родичам, так мрію її подарувати ще кільком людям.
Також «Корнелія» Надії Мориквас та «Забуття» Тані Малярчук. Давно мрію про кінодослідження урбаністичного простору України, тому передчуваю, що чудовий фільм міг би народитися з роману «Магнетизм» Петра Яценка — обіцяється шалено цікаве дослідження урбаністичного менталітету укр. міст.
 
Alexandra Kunska: Хочу повнометражний мультфільм про туконі. Або мультсеріал) Щоб було про багатьох-багатьох різних туконі, їхні пригоди, як вони роблять усілякі справи, оберігають ліс чи вкладають звірів у сплячку. От щось таке, як про селище смурфиків, але про туконі.
 
Olga Denisyuk: Ну як же можна з такого багатства обрати лише одну книгу??? Неможливо!!! Тому дуже хотілося б побачити фільми про Франческу, обов'язково «Танець недоумка» і «Білий попіл», «Моцарт з Лемберга», «Похований велетень», серіал про Напівлихого і Крістофера Чанта, повнометражку за книгою «Маша, або Постфашизм» (хай і з віковими обмеженням, але необхідно), і на додачу мультики про Джуді Муді і пригоди Носика :)
 
 
Natalia Vidloga: Найчастіше готую за телефонною книгою контактів (поради мами, подруг). А із прочитаних – «Солодке життя в Парижі№ Девіда Лебовіца, я спочатку казала, що готувати за тими рецептами уж точно не буду, а наступного дня спекла його шоколадний торт)))
 
Tania Andrusiak: У дитинстві дуже любила розглядати фото з кулінарних книг домашньої колекції) І зараз люблю гортати гарні видання, але готую за улюбленими рецептами, зібраними звідусіль у власній красивій книжечці.
 
Roman Demchynskyi: Книга кулінарна – для усіх важлива,
Мати її вдома гарна перспектива.
Страв різноманітність та їх добрий смак
Допоможе їх створити, нам неабияк.
Як мене спитаєте про рецептів книгу,
Відповім одразу, не створюю інтригу.
Смачні страви зготувати,
Зразу, так би мовити.
Допоможе супер-книга,
Душар Маріанни «Галицькі смаколики».
 
 
Oksana Guseletova: Дуже важке питання. Це не є щось одне. Іноді від книги відвертає ще на подступі з-за якогось дизайнерського хаосу на обкладинці. Але це не означає, що я ціную обкладинку більше за все. У мене це комбінація факторів. Часто тягнуся до книги інтуїтивно. А потім розглядаю комбінацію факторів: композиція кольорів оформлення, підібраний папір та шрифт, якість обкладинки та прошивки. Дуже-дуже важлива якість ілюстрації.
 
І вишенька на торті –це, здавалось би, дрібничка, але дуже вказує на якість і відношення до читача – вшита ткана стрічечка-закладка.
Olga Denisyuk: Зізнавайтесь, хто ще після прочитання коментарів прогуглив «ляссе»? ;)
 
Nataliya Galushka: З дрібниць складається досконалість. Тому важливо все: папір, шрифт, обкладинка, ілюстрації
 
Roman Demchynskyi: Книга починається з обкладинки!!!
Деталізована, графічно та тематично продумана обкладинка – це як «двері», відчинивши які починаєш подорож у нову, досі незнану історію. Класна обкладинка привертає увагу, ілюстрації допомагають оживити той світ, який розкриває твір, зрозуміти бачення автора. Цінувати потрібно й роботу, колосальну роботу, котру здійснює художник при оформленні кожної нової книги.
 
 
Svitlana Kudriashova: Мої улюбленці то Кутузов і Голота :) Дочці подобаються всі коти-хавчики, Баронесса, Бубуляк. А я мабуть то Ля Сосис – теж сосики люблю)))
 
Наталія Степанчук: Схожої на мене кішки там не знайшла, але подобається Робокоп: він виглядає круто!
 
Oksana Guseletova: Еее...дивне запитання. Навіщо себе з кимось асоціювати? Є книга, є персонажі, є цікава історія, яку ти тимчасово проживаєш, поки читаєш. Є ти, твій внутрішній світ і світ книги і персонажів, з якими ти просто перетинаєшся у просторі і часі. Всі індивідуальності, ні на кого не схожі.
 
 
Natalia Vidloga: Підручник по психофізіології. При чому сам предмет цікавий та мені дуже подобається. Але цей підручник, здається, мав на меті відбити цю цікавість та не навчити, а ще більше заплутати. Але я прочитала її на «слабо».
 
Kostiantyn Tsuperiak: Дон Кіхот. Взяв ще в школі влітку для позакласного читання в міській дитячій бібліотеці. Там по цій книзі була дивна схема про 3 дні безкоштовно, далі по 50 копійок за кожен день. За 3 дні осилив частину, потім включився лічильник. Врешті-решт ще 3 дні почитав, влетів у 1 грн. 50 коп. і встиг прочитати 100 сторінок. Здав книгу чим скоріше, бо у віці 11 років в борги влізати не хотілось.
 
Sergii Martynenko: «Мобі Дік» Германа Мелвілла. Я, без перебільшення, читав її 10 років. Вперше взяв її до рук в часи захоплення пригодницькою літературою, як «Капітан Блад», «Острів скарбів», у шкільні роки. Очікував чогось подібного і від Мобі Діку. Ага, дзуськи. Та все ж я повертався і повертався до цього твору аж поки кілька років тому вона мене раптом не захопила так, що 90% я прочитав за 2 тижні. Для мене це дуже швидко. Під враженням перебуваю, мабуть, і досі.
 
 
Oksana Guseletova: Мені цікаві біографії людей, які випереджали свій час. Наприклад, Леонардо да Вінчі, Нікола Тесла, Ігор Сікорський, Ілон Маск.... Або біографії людей, які зробили значний внесок у розвиток людства (науковці, літератори, театрали, поети, біологи, психологи, історики, мандрівники та ін.) бажано українського походження. Але й іноземні також цікаві. Біографії багатьох з них вже написані. Знайти б час все перечитати.
 
Alyana Alya: Чесно, надовго задумалась над питанням, але відповіді так і не придумала. Чомусь ніколи не цікавилась біографіями видатних людей. Завжди відділяла творчість і особу. Мабуть, єдиний випадок, коли мені захотілось зрозуміти творця – це Фріда Кало. Але й тут мені вистачило статті. А так, щоб читати про це книгу – то дуже малоймовірно.
 
 
Olga Denisyuk: Мені здається, нагороди якраз мають привертати увагу до авторів, які піднімають важливі, болісні, актуальні теми, тому я звертаю увагу на них. Наприклад, першу книгу свого улюбленого автора Ішіґуро Кадзуо я прочитала саме завдяки премії, а Мілан Кундера при цьому вже який рік тільки значиться в списках на Нобелівську премію і ніяк її не отримає, а його книги не залишають байдужими мільйони людей у всьому світі... Тож у премій важлива місія – привернути увагу, але і ми не втрачаємо пильності. Читаймо! Насолоджуємось! Розвиваємось і набираємось емоційного заряду!
 
Ирина Васинова: Має значення як орієнтир, навігація у світі книжок. Завжди переглядаю списки номінантів та переможців, серед яких вишукую цікаві для мене теми та книжки. Це наче карта сучасної світової літератури, на якій з’являються нові об’єкти. Також це можливість дізнатися про існування цікавих книжок у величезному морі сучасної світової літератури та зрозуміти основні тенденції. Мають значення і рецензії на книжки. Слідкую за номінантами нашого ЛітАкценту, читаю рецензії. Стежу за відзнаками Форуму Видавців та Книжкового Арсеналу. Після перегляду списків виділяю книжки, якими зацікавилась й читаю рецензії та огляди щодо них, роздивляюсь їх крізь окуляри літературної критики. Далі роблю вибір: чи вносити книжку до мого списку бажаних. Слідкую за Букером, Нобелем, Ангелусом та національними преміями країн, мови яких розумію (Польща, Чехія, Німеччина). Саме так відкрила для себе чимало цікавих авторів.
 
Roman Demchynskyi: Кожна книга – це результат неймовірно важкої праці. Я вважаю, що нагорода для автора, котрий вклав час, зусилля, талант, обов'язково має бути. Тим паче, якщо нагороджують чи визначають переможця визнані знавці у галузі літератури. Особисто я при обранні книги, зважаю на відгуки видань чи критиків, які вивчають бестселери чи нові книги.
 
 
Анна Холявінська: Кожна гарно продумана і прописана книжка здатна відкрити перед читачем незвіданий світ, невідомі знання і несподівані факти. І хоча я спочатку трохи підвисла на питанні, можу сказати, що найбільш вражаючою стала розповідь про те, що у психлікарнях минулого століття хворих «заліковували» електрошоком, і взагалі існувало багато способів, щоб вбити або скалічити і так хвору людину у спеціально відведеному для лікування місці. З книги «Таємнича історія Біллі Міллігана» Деніела Кіза.
 
Olesya Domaradzka: В кожнісінькій книзі знаходжу цікаві факти або думки. З останнього, у книзі «Бог дрібниць» є багато дивного і дикого про касту недоторканих в Індії. Або з «Неймовірні» про те, що жінкам не дозволяли вчитись мистецтву аж до ХХ століття, чи ставати членами академії на законодавчому рівні. Не дивно, що є так мало жінок художниць.
 
Olya Korovets: Колись в дитинстві мене дуже шокував факт, що жучки-сонечка (чи бедрики) є хижаками. Їдять вони, щоправда, попелиць, павутинних кліщів і ще ряд шкідників рослин, тому є корисними комашками... Та все ж, для мене в дошкільному віці був шок і ніяк не пов'язувалися поняття «сонечко» та «хижак».
 
 
Nataliya Galushka: Хороші новини класно отримувати звідусіль! А книжкові новинки поганими не бувають.
 
Евгений Бережняк: Звісно, в сучасних реаліях життя про останні новинки книговидання дізнаюся із мережі Інтернет, зокрема із соцмереж, оскільки є підписником кількох провідних видань України. А от раніше цю місію виконувала знайома продавчиня книгарні, яку ми так полюбляли відвідувати. Вона завжди люб'язно надавала в руки нові надходження і певним чином заохочувала до їх купівлі. Також велику роль відігравала й бібліотека, до якої ми любили ходити, починаючи із наймолодших класів. Бібліотекарі із радістю повідомляли про нові надходження і ми з братом брали книги у першу чергу, оскільки зарекомендували себе як провідні читачі і завжди були в пріоритеті.
 
 
Olga Denisyuk: Думаю, не тільки я уважно слухала інтерв'ю автора Ілларіона Павлюка, тому не стану видавати думку за свою. Але повністю згодна з ним, що не варто далеко шукати щастя, бо воно вже поруч зі мною: це коханий чоловік, діти, мама, друзі, рідна земля.
 
Lyudmila Yakovlevna: Дивлячись наскільки все пішло б шкереберть. Якщо вже виправити нічого не можна і вибору немає, то я би подумала. Але при умові, що там є усе потрібне для комфортного життя. Хоча навіть це не дасть стовідсоткової впевненості, що відповідь буде «так». Оскільки на Землі я прожила достатньо багато і люблю її. Також, я вважаю, що б не сталося – усе можна виправити. Кординальні зміни це теж добре і не обов‘язково потрібно через негаразди одразу переселятися на іншу планету. У житті людини завжди будуть чорні смуги, але не треба забувати, що за ними завжди йдуть білі. (писала дочка Анна)
 
Roman Demchynskyi: Пан, або пропав. Звісно, ризикуввти. Основне, не заганяти себе самого в глухий кут, адже тоді концентруєшся на безглуздих, непотрібних, негативних речах і стоїш в цьому куті замість того, щоб прямувати до своєї мети. А дорогу осилить тільки той, хто йде.
 
 
Олександра Тимченко: Як зрозуміти в який момент власна внутрішня свобода і самоусвідомлення перетворюються на інструмент самознищення?
 
Kostiantyn Tsuperiak: На вудку чи на спінінг ловити будемо?
 
Sveta Simonova: Жінки, книжки, алкоголь. Якби довелося обрати щось одне, що б він обрав?
 
 
 
 
Roman Demchynskyi: Щоб книгу класну усяк раз обрати,
Найкраще в друга запитати.
Пораду дасть він у ту ж мить,
Не буде правди він таїть.
Книжок найкращих представництво,
Старого Лева Видавництво )))
Фоловери всі вірні знають,
Фейсбук сторінку цю читають.
Вони обидва, достовірно,
Дадуть пораду всім відмінну!!!
 
Olga Denisyuk: В нашій книжковій компанії "першочитач" саме я. Тому уважно читаю анотації, відгуки, чекаю анонсів, стараюся уникати сполейрів. Після прочитання вже раджу іншим цю книгу, знаючи уподобання і враження від попередніх читань :) А от книжкових блогерів не дивилася жодного разу, якось не склалося.
 
Ирина Васинова: 1)Інтелектуалам, культуртрегерам, які пропонують цікаві культурні літературні маршрути.Письменникам і режисерам, ерудиції яких довіряю
2) Читаю рецензії. Є улюблені літ критики та літоглядачі. Рецензії мають велику вагу—саме завдяки ним роблю вибір. Люблю товсті літ журнали Регулярно читаю рецензії в журналі "Критика" та "Україна модерна"
3)Часто мандрую за улюбленими текстами –за ниткою Аріадни, яка веде до безлічі літературних кімнат, світів, контекстів, тем, нових авторів - це як літ подорож, майже різновид внутрішнього книжкового туризму )) –зі світу однієї книжки--до нових світів
Це допомагає налаштувати свій внутрішній компас, який дозволяє робити вибір інтуїтивно Коли відчуваєш що саме з цією книжкою буде шалена любов - і не помиляєшся))
Також прислухаюсь до думок друзів, звичайно –їх закоханість в книжку викликає і в мене бажання відкрити для себе той світ, який викликає любов
 
 
 
Елена Чернуха: На щастя зараз велике різноманіття жанрів, і багато видань, що здається навіть для самого найвимогливішого читача знайдеться книга. Бракує, хіба що доходів у населення щоб задовольнити свої потреби в повній мірі((
 
Вікторія Масевич: Мені здається, що в Україні література для кожного, різних жанрів. У мене проблема, що я не встигаю читати усе бажане. Читаю те, що мені цікаво, і все, що читає моя 9річна донька, а читає вона дуууже багато. Так певні книги читала їй я в електронному вигляді, бо це дуже старі чи неякісні видання. Так, це був Вінні Пух; і Академія пана Ляпки, автор Ян Бжехва. Це ті, що пригадала. А наразі мені не вистачає Повітряного замку Діани Вінн Джонс.
 
Igor Fozekosh: На мою думку, не треба питати про те, кому й чого не вистачає. Треба просто перекладати й видавати-друкувати. Для мене українська не є рідною мовою і я не винен, що народився в іншій державі. Але я обожнюю читати книги українською, заохочую своїх дітей читати й розуміти українську і дуже б хотілося бачити перклади особисто сучасних, актуальних видань.
Мені дуже подобається формат Старого Лева та ще багатьох українських видань. Сподіваюсь, що кількість перекладених книжок буде тільки зростати незалежно від жанру.
Вам може бути цікаво
Руні Саллі
З книгою веселіше: дотепні новинки від Старого Лева
Дві дитячі книги Старого Лева – у фіналі «Еспресо. Вибір читачів 2020»
Привид, який не міг заснути
Чорна Наталія
Рахують усі
stary_lev Стежити
дописів читачів