"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Книга для доброї справи
Марія Цигилик, Zbruc
 
Катерина Бабкіна пише прозу та поезію, сценарії до фільмів та п’єси. А нещодавно вона проїхала з туром Україною та презентувала свою другу дитячу книжку «Шапочка і кит». Щоправда, як визначає сама авторка – це «дуже доросла дитяча книжка». Вона для дітей так само, як і для дорослих. Це «книжка про щастя» і про хлопчика Шапочку, який бореться із раком крові.
 
Катя не тільки розповідає історію хлопчика, в якого лейкемія. Вона організувала акцію: 5 гривень із кожної книжки підуть на рахунок благодійного фонду «Таблеточки» на допомогу дітям із цим важким захворюванням. На меті – зібрати мільйон гривень, і для цього потрібно продати 200 000 примірників. Тур – це тільки одна із акцій для привернення уваги до цієї важливої книги. Ще не підраховано, скільки книжок вже продано і скільки, відповідно, грошей зібрано, але активне зацікавлення книгою серед дітей і дорослих дуже помітне.
 
– «Шапочка і кит» стосується складної теми. І щоб її дослідити, потрібно було заглибитися в неї значно більше, аніж, можливо, хотілося. Наскільки це було складно емоційно?
 
– Я спершу придумала, що хочу поговорити на цю тему, і вигадала цю історію. Потім був етап пошуку – коли я спілкувалася з таким людьми. Тоді я, власне, і побачила, в яких умовах вони живуть, що їм можна, а що не можна, які небезпеки є для них у зовнішньому світі. Вони до цього не ставляться, як до трагедії – особливо діти, які це переживають. Для них це задача, з якою вони мають до діла. Це певна життєва обставина. Саме ці люди дали мені ту інтонацію, з якою я хотіла написати книжку. Їхня сила і вся сила таких людей, що живуть з особливими потребами, з обмеженими можливостями – вона дуже надихає. Ця книжка якраз підтверджує те, як ми маємо про них говорити, і те, що вони мають бути серед нас. Ми повинні розуміти їхні потреби. Бо без цього ми не будемо знати, як з ними поводитись. Це важка тема, але робота над нею дуже багато мені дала. Моє життя після цього змінилось.
 
На презентації книжки у Львові – останньому місті із туру – Катя Бабкіна розповіла, що її найбільше вразило і запам’яталось зі всієї подорожі. Одна дівчинка родом із Дніпропетровська, яка зараз живе і навчається у школі в Копенгагені, попросила надіслати 20 книг, і сама зробила презентацію «Шапочки й кита» у своїй школі. А в Чернівцях дві дівчини зв’язали багато-багато маленьких сувенірних червоних шапочок із магнітиками. Сама авторка, до речі, розповідала, що в день, коли віддала книгу до друку, отримала в подарунок червону шапку «як в Кусто», і вона стала невід’ємним атрибутом її образу в цій історії. Червоні сувенірні шапочки – це не лише милий подаруночок, але і гарний спосіб досягнути мети проекту. Катя каже, що має ще багато планів та ідей щодо промоції «Шапочки і кита». Наприклад, вже скоро книжка зможе «ожити» за допомогою нових технологій. Якщо завантажити на смартфон спеціальний додаток і навести камеру на сторінки, то вони і справді оживуть, і почнуть рухатись.
 
Під час презентації одна з наймолодших учасниць запитала: «А як Кит може літати містом?». Письменниця чесно зізналась: «Не знаю, але він точно може».
 
 
– Це друга Ваша книжка після «Гарбузового року» для дітей. Як поєднуються в одній письменниці історії для дітей, проза для дорослих та інтимна лірика?
 
– Це наче одна і та сама певна душевна вправа – приблизно те саме для мене. Діти – такі самі люди, як і дорослі. Чому до них треба якось інакше говорити? Для чого їм розповідати про якісь інші речі?
 
Для Катерини Бабкіної це не єдина амбітна ціль 2016 року. Наприклад, разом з Марком Лівіном вона розпочала публічний проект – bookchallenge_ua. Їхня мета – прочитати 200 книг за рік (а це близько однієї книги за два дні). Найважливіше в цьому проекті те, що до нього долучається дуже багато людей, які також активно беруться до читання. До речі, на презентації у Львові був присутній і сам Марк Лівін – друг авторки. За словами самої Каті, це не проект для когось, а в першу чергу для них самих, і читання тут не на швидкість, а на якість.
 
– Ви дуже багато подорожуєте. Як Вам вдається поєднувати роботу, якої у Вас так багато, із морським пейзажем за вікном?
 
– Все дуже органічно поєднується. Що краще ти почуваєшся, тим легше тобі працювати. В подорожах почуваєшся добре, адже це дуже весело та конструктивно. Інші країни, інші досвіди дуже мене надихають. Тож не бачу причини, щоб це не поєднувалося або заважало одне одному.
 
– Вас можна назвати успішною сучасною українською письменницею. А що для Катерини Бабкіної успіх?
 
– Коли ти робиш те, що ти хочеш, і те, що тобі подобається; коли це приносить окрім задоволення ще й матеріальну компенсацію; і ще коли усвідомлюєш важливість і вагомість своєї справи. Особливо цінним для мене є те, як на мою роботу реагують, як приймають її. Змінити щось глобально в цьому світі ми – письменники – не можемо. Але натомість можемо трішки змінити ставлення людей до різних речей, їхні знання про певні речі.
 
– У березні анонсовано вихід прози для дорослих «Щасливі голі люди». Там і справді про щасливих людей?
 
– Це своєрідне тематичне продовження «Шапочки і кита». Щасливими люди стають не зразу, а переживають певні речі, іноді страшні, іноді складні, іноді чудеса, а часом і не зовсім чудеса. А потім вже приходить щастя. Ця книжка про те, як бути щасливим в комплекті з усім, що дає нам цей світ.
 
Якщо шукаєте книжку про щастя та радість життя, то обов’язково прочитайте історію про Шапочку і Кита. Вона про маленького хлопчика, що бореться із раком, маленькі радощі життя, Кита, що літає над містом, про тварин, які опікуються кожним із нас, і про Любов. Книжка має ще одну дуже важливу місію: «Маленьких хворих діток дуже збадьорюють історії про таких, як вони».
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage