Поетична серія «Видавництва Старого Лева» поповнилася новою книгою Ірини Шувалової «Кінечні пісні». Це вже пʼята поетична книга авторки. Тексти, що увійшли до збірки, писалися протягом останніх чотирьох років. Щонайменше третина «кінечних пісень» — це поезії, створені після повномасштабного вторгнення. Збірка вийшла в художньому оформленні Оксани Стратійчук.

«Кінечні пісні» — це книга втрачання: минулого (яке проминуло), теперішнього (пошматованого війною та відстанню), майбутнього (яким ми його уявляли), себе (що не спромагається вписатися в цю хистку систему координат).

Водночас кінечні пісні не просто співаються при кінці речей, а й самі рано чи пізно закінчуються. А отже, це й книга надії, книга відкритих можливостей і чогось незвіданого попереду. Коли втрати відспівано, з мовчання, що настає по тому, народжується простір для нового світу і нової пісні.

Ірина Шувалова розповідає:

«Гадаю, анотація досить чітко пояснює подвійне смислове навантаження назви збірки, адже дещо кінечне — це водночас і те, що має стосунок до кінця, і те, що саме має кінець, є скінченним. У цьому сенсі, «кінечні» пісні й нагадують нам про близькість кінця, оспівують його, і сигналізують водночас, що цей період відспівування того, що відходить, не вічний — що по кінцю настає новий початок. 

Попервах, коли я починала працювати над «кінечними піснями» (які тоді ще не мали назви), мені здавалося, що це буде дуже інтроспективна, майже інтровертна книга, де я говоритиму про глибоко особисті речі й приватні втрати. 

Це сталось і так, і не так, як думалося. Тепер ця книга слугує мені добрим нагадуванням того, що жодна «приватна» втрата не є приватною — що всередині кожного власного болю зяє бездонна діра болю універсального – і що, однак, попри все, із цими великими й малими втратами й болями можна і треба жити, що жодне життя не може складатися лише з прирощування, надбання нового; що, хочемо ми цього чи ні, втрачання, змаління, надщерблення формують нас і нашу повсякденність так само, як протилежні процеси.

Можливо, «Кінечні пісні» — це моя спроба виробити якісь способи опрацювання / пропрацювання втрати, й виходу крізь неї (або навіть усередині неї) кудись на інший бік себе».

Літературознавиця і культурологиня Тамара Гундорова про поезію Ірини Шувалової:

«Така поезія пронизливо метафорична та має присмак сюрреалізму. Так говорить про себе східноєвропейська присутнісність. У своїх віршах Ірина Шувалова розповідає про науку втрачання і віддавання в цьому куточку світу, де так легко втрачаються сліди. Вона окреслює переходи між вчора і завтра, фіксує рани — втрату дому, минулої любові, потрібних слів, забутої пам’яті. Це голос жінки, яка зсередини своєї присутності, свого тіла знає, що віддавання є також здобуванням. Вибудовуючи свій втрачений дім, вона культивує пам’ять, лікує травми, садить сад, творить нову мову, проявляє сенс втраченого».

Письменник Сергій Жадан про книгу «Кінечні пісні»:

«Любов цієї книжки — як найглибша рана і найбільше надбання, як сенс того, що відбулось і склалося в слова. Слова цієї книжки, що зростаються, допомагаючи одне одному пояснити самих себе, свідчать про недостатність колишніх можливостей мови. Натомість уперта віра в ритм заспокоює й змушує тебе долучитися до співання цих пісень кінця, пісень переходу.

Голос цієї книжки — як намацування втрат, безжалісний реєстр того, що відійшло і зникло, фіксація всього, що відібрало море, — чи то йдеться про твій дім, чи то про твою любов, чи то про твоє серце.

Сердечність цієї книжки наскрізно елегійна, вона нагадує — «що більша любов, то більша ціна». Це ті знання, що їх добре завчили дівчинка-туга і хлопчик-біль. Завчили, усвідомили і ось тепер свідчать».

     

Ірина Шувалова — українська поетка, перекладачка та дослідниця. Здобула ступінь магістра порівняльного літературознавства в Дартмутському коледжі у США (2014) та звання докторки наук у галузі славістики в Кембриджському університеті у Великобританії (2020), де вона також викладала українську мову. Стипендіатка програм Фулбрайт та Ґейтс Кембридж, Ірина Шувалова досліджує точки перетину культури та політики в Східній Європі. Її докторську дисертацію було присвячено динамічним ідентичностям спільнот, що зазнали впливу війни на Донбасі, розглянутим через призму воєнних пісень.

Ірина Шувалова є авторкою шести поетичних книг: «Ран», «Ос», «Аз», двомовна «Pray to the Empty Wells» («Молися порожнім колодязям»), «каміньсадліс» та «Кінечні пісні».