0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Катерина Бабкіна: «Надихай, будь добрий і роби все, що хочеш»

Олександр Мельник, 5books; Фото - Сергій Кустов

Надворі був перший день після Різдва; переді мною — ноутбук із запитаннями; а десь там, за сотні кілометрів від мене, — відома українська письменниця Катерина Бабкіна, котра читачам 2015 року пообіцяла зібрати мільйон гривень для онкохворих із допомогою нової дитячої книжки «Шапочка і кит». Про благодійність, нову дорослу прозу, спільну роботу із ВСЛ над книжкою шрифтом Брайля та власні принципи й плани на Новий рік — у нашій розмові:

—Почнемо із святкового. Різдво для письменниці — яке воно?

Письменники – такі ж самі люди, як і всі інші, і Різдво в них теж цілком собі як у людей. Я не релігійна людина, Різдво святкую тихо, без спецефектів, не кидаю куті в стелю. Пекла гуся для мами і найближчих, пізно ввечері зустрілася з приятельками в кафе за тортиком, дорогою додому ввімкнула в машині колядки. На ранок пустила якихось дітей колядувати, але вони не знали слів пісень, погано співали і не були веселі – утрималася від лекції про смисл традиції колядувати (нести радість і вість, а не позбивати грошей з сусідів), але і грошей не дала – подарувала хороші книжки. Були ошелешені. Може підростуть і оцінять.

— Від Різдва — до різдвяних і новорічних обіцянок. Однією із Ваших стало зібрати 1 млн гривень для «Таблеточок» за допомогою книжки «Шапочка і кит». Книжка створювалась для благодійної кампанії чи просто так співпало?

Просто так співпало. Мені відчувалося дуже важливим говорити про такі речі, як наприклад смертельні хвороби і процес їх долання – говорити без трагедії, але і досить прямо, щоби діти розуміли що в цьому житті до чого, але і не були цим травмовані, знали що ні на чому життя не закінчується, поки воно не закінчується і завжди можна знайти собі спосіб бути щасливим. Тому я написала цю книгу. Ідея благочинної кампанії виникла потім, це не перша і не остання моя співпраця з фондом «Таблеточки» і з благодійними організаціями в принципі, я вважаю тут кожен мусить робити все, що може, і роблю це з великою радістю і вдячністю за шанс комусь допомогти.

— Перед тим, як писати інтерв’ю, ми поспілкувалися з низкою знайомих мам, які «Шапочку» вже купили: всі вони кажуть, що книжка хороша і неординарна, але геть не дитяча, і тому вони тепер не до кінця впевнені, що читатимуть її дітям, поки ті трохи не підростуть. Як би Ви це прокоментували?

Ніяк. Це завжди вибір батьків – що читатимуть діти. До того ж, я не знаю, про дітей якого віку конкретно ви говорите. Щодо того, що книжка не дитяча – в якомусь сенсі так і є. Це дуже доросла дитяча книжка «смайл», я прямо так і визначаю її жанр – доросла дитяча повість.

— Ми знаємо історію прототипа «Шапочки і кита», але хотілося би також знати, чи був якийсь діалог / консультації із лікарями, психологами (дорослими та дитячими) під час написання цієї книги? Адже тема онкохвороб — дуже часто непроста навіть для дорослого усвідомлення та проговорювання, не те що для дитячого.

В «Шапочки» немає єдиного прототипа, їх три. Це дуже різні люди з дуже різними долями, хтось хворів давно і давно видужав, хтось пережив це нещодавно і вже дорослим, а комусь 5 і він дотепер лікується. Звісно, перед тим, як взятися до книги, я дуже багато консультувалася з лікарями і головне – з батьками дітей, котрі зараз перебувають на лікуванні, тому що не можна писати про те, чого ти не знаєш, не можна обманювати читача – в жодному випадку, а тим більше коли говориш про такі речі. Мені дійсно було непросто все це опрацювати і проговорити з собою, але оце «непросто» тільки потвердило для мене необхідність говорити про це.

— До речі, про писання-написання. В грудні у Вас був київський курс із креативного письма. Поділіться, будь ласка, результатами курсу і чи не плануєте проводити аналогічний курс у інших містах? Можливо, є думки зробити з нього якесь доповнення до Літературної школи від ЦЛО?

Таких планів немає. Я читала подібні курси 11 разів – в Києві, Одесі, Дніпропетровську, Львові, Пущі-Водиці. Це завжди дуже надихає, але і виснажує в якомусь сенсі. За потреби – читатиму такі курси іще, я вважаю це важливо.

— В Facebook у Вас серед підсумків року — подорожі 21 країнами. З Ваших спостережень за життям та реальністю в інших країнах — як функціонує благодійність за кордоном, наскільки сильно відмінні благодійні, фандрайзингові практики? Чого українцям та українським волонтерам / активістам благодійних організацій варто повчитися у іноземців, у інших країн?

Про це краще говорити з фахівцями з фандрейзингу і з людьми, які працюють в сфері благочинності постійно і довший час. Взагалі, не хочу звучати в тональності «зрада», але в нас гірше влаштовано – все. За кордоном очі розбігаються від креативних, легких, натхненних проектів, де люди разом допомагають тому, кому це потрібно. А в нас усе дуже складно, усе – починаючи від проведення онлайн-оплат та перерахувань і закінчуючи корупцією на всіх рівнях, коли лікарі без хабаря не дають виписку дитині для заявки на операцію закордоном чи МСЕк не призначає інвалідні візки тим, кому це потрібно, — і закінчуючи калічним законодавством в багатьох сферах, які стосуються благочинності.

Що надихає – я знаю в Україні багато людей, які змінюють зараз це на всіх рівнях, не шкодуючи себе і працюючи день і ніч на результат по принципу “бачу ціль не бачу перешкод”, я пишаюся цими людьми, вони змушують вірити, що все й у нас буде як слід.

— Знову ж таки: чи то в Instagram, чи то в Facebook промайнула згадка про намір написати книжку про подорожі. Читачам варто очікувати у 2016-му non-fiction від Катерини Бабкіної? І про що саме?

Так, слід очікувати. Більше нічого поки не скажу. Спочатку в березні в видавництві Meridian Czernowitz вийде книга дорослої прози – зараз закінчую роботу над нею. Всі інші новини – після.

— На тему non-fiction: Японський письменник Харукі Муракамі свого часу написав збірку есе «Про що я кажу, коли говорю про біг» — про те, як марафони та біг в цілому впливає на нього як на письменника. У Катерини Бабкіної не було бажання написати «Про що я кажу, коли говорю / пишу / фотографую про плавання»? :)

Ні

— 2015-й запам’ятався Вашим прихильникам завдяки Bookchallenge_UA для Buro.

24/7. Яку книжку із прочитаних протягом 2015 року Ви би виокремили і чому саме?

По-перше, Bookchallenge_UA — не для Buro 24/7, а для мене, Марка і всіх, хто зголосився читати разом з нами (а це уже понад 5 000 людей). А виокремити книжку. Одну. З понад 60 книг. Неможливо

— Під час «букчеленджу» за яким принципом обирали книги? Це був якийсь попередньо складений список чи імпровізація? Яким жанрам надавали перевагу?

В мого колеги Марка є список, а в мене – емоції і настрої. Я хапаю новинки з поличок, або закохуюся в обкладинку, або піддаюся впливу чийогось натхненного відгуку, або раптом згадую, що свого часу не прочитала чогось із класики… Добір абсолютно хаотичний. Читаю найбільше художньої прози, на другому місці – нон-фікшн, на третьому – поезія.

— У нас сьогодні розмова вся — поміж читанням і письмом. Чули, що маєте книжку, видану шрифтом Брайля. Розкажіть, будь ласка, про це.

Харківський реабілітаційний центр «Право вибору» якось вийшов зі мною на зв’язок – написали, що їм дуже подобається книга і що хотілося би, щоби незрячі діти могли її читати, тим більше, що в книжці теж присутня тема людей з обмеженими можливостями. Далі я сконтактувала їх з «Видавництвом Старого Лева», вони обмінялися всім, чим слід – матеріалами, дозволами – і от на початку 2016 книжка побачила світ. Це для мене був найпотужніший новорічний подарунок. Такі речі дуже надихають працювати ще і ще.

— Три книги, які на Вашу думку, мають бути в сімейній чи домашній бібліотеці сучасного українського читача або читачки — які вони?

Тарас Прохасько «Галичина ФМ», збірник казок Андерсена і «Маленький принц».

— Письменниці минулого року активно писали, говорили та дискутували про фемінізм та права жінок в Україні. Як на Вашу думку, чого бракує цим обговоренням?

Конструктиву і справжнього розуміння того, де в нас утискають права жінок і як інституційно з цим боротися, в першу чергу – розуміння цього самим жінками, яких ми прагнемо захистити. Але – як і в ситуації з благочинністю, мушу відзначити, що тут все кращає і кращає.

— Три щоденних правила чи ритуали, які допомагають Вам в житті та роботі.

Я не люблю ритуалів і хронічно порушую будь-які правила, але певні настанови, котрі колись собі сформулювала і яких намагаюся дотримуватися: надихай, будь добрий і роби все, що хочеш.

— Прозаїків та поетів постійно запитують, які книжки вони читають, які жанри люблять, але вкрай рідко говорять із ними про інші форми мистецтва, які впливають на них. Яку музику Ви зазвичай слухаєте / любите слухати?

Ви попали пострілом в єдину порожню з усіх коробочок. Я не дуже люблю музику. Слухаю в машині дуже різне — від Квітки Цісик через Eminem до Pink Floyd. Коли треба мобілізувати останні сили, вмикаю Carmina Burana “O fortuna”, люблю перські і курдські народні пісні.

— Дуже сподобалася Ваша передноворічна колонка про те, що всі — цінні. Чого би ще, окрім відчувати себе цінними, Ви би хотіли побажати нашим читачам у Новому році?

Відчувати себе цінними і бути цінними. Надихати. Бути добрими. Робити все, що хочеться.

 

Вам може бути цікаво
Уривок із книги «Іван і Феба» Оксани Луцишиної
Богдана Бондар проведе майстер-клас з малювання у Києві
Літературний клуб Навиворіт: підлітки обговорять «Під скляним ковпаком» Сильвії Плат
Карибська кримінальна драма: Directed by Ernest Hemingway
Галина Вдовиченко презентує новий роман у Києві
Олег Сенцов: «Я пишу про те, що мені болить»
stary_lev Стежити
дописів читачів