"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

До століття від народження письменниці Іди Фінк у «Видавництві Старого Лева» вийшла книга її оповідань «Сад відпливає» у перекладі Наталки Римської та художньому оформленні Назара Яремчука. А минулого тижня у Львові відбулася презентація цієї книги із дуже особливими гостями. До розмови про нове видання Фінк долучилася її донька Мірі Наґлер та польський літературознавець Бартоломій Крупа. Перекладала розмову Катерина Міхаліцина.

Обговорення книги «Сад відпливає», яке модерувала Ірина Старовойт, відбулося в Книгарні-кав’ярні Старого Лева (вул. Галицька, 17), а на Facebook-сторінці «Видавництва Старого Лева» є відеозапис презентації. Та дізнатися деякі найцікавіші думки учасників ви можете просто зараз.

 

ПРО АКТУАЛЬНІСТЬ ІДИ ФІНК

Мірі Наґлер: Мені дуже приємно бути тут. Я приїхала з Ізраїлю на збаразький фестиваль «Повернення Іди Фінк», який дуже припав мені до душі. Це була захоплива подія, і особливо вона тішила мене тим, що тексти  матері актуалізуються, їх не забувають, а пам’ять про Іду завжди жива. Її книги продовжують перекладати різними мовами, і це говорить про те, що описані Ідою Фінк особисті історії, які є також предметом  книги «Сад відпливає», говорять нам справді дуже і дуже багато. Вони розкривають Голокост із позиції звичайної людини. Про це дуже важливо пам’ятати.

 

ПРО ЗВ’ЯЗОК ЗІ ЗБАРАЖЕМ

Мірі Наґлер: Це вже не перший мій візит до Збаража, але навіть попередній стався вже запізно. Найкраще було б відвідати цю землю разом з мамою і її сестрою. Збараж є великою частиною текстів Іди Фінк, і він завжди у них присутній. Там є слова про родину, дім, сад, сусідів і всіх людей, які пережили і не пережили Голокост. Тож для мене Збараж був весь час присутнім у житті, мама і тітка багато про нього говорила. Тому мій приїзд — це не просто повернення до маминої малої батьківщини, а повернення до того, що постійно жило між нами і з нами у родині.  Мама покинула Збараж за жахливих обставин. Але дитинство і юність вона мала щасливе. Збараж завжди викликав у неї приємні спогади.

 

ПРО ЛЮБОВ ІДИ ТА ЕЛЬЖБЕТИ ФІНК

Мірі Наґлер: Тікаючи до Львова з новими документами, вони прийшли до знайомих, про яких розповів їм батько. Але в тій родині господиня сказала, що зможе прихистити тільки одну з сестер. Для двох у неї місця не було, але Іда сказала, що нізащо не залишить молодшу сестру. Відтоді, хоч де б вони були, Іда й Ельжбета постійно залишалися разом.

Уже після смерті мами, її молодша сестра сказала мені, що в той момент поклялася ніколи не залишати Іди. Поклялася через те, що моя мама ризикувала власним життям, але не відступила від неї.

Вони були дуже різними. Іда любила музику і літературу, а Ельжбета любила природу і лазила по деревах. Але вони жили поблизу, багато комунікували, зідзвонювалися 5 разів на день, а коли померли їхні чоловіки, то навіть жили разом. Це була неймовірна близькість.

 

ПРО ТЕКСТИ ІДИ ФІНК

Бартоломій Крупа: Праця з текстами Іди Фінк — це дуже непроста робота зі словом. Прикладом того, як Іда Фінк прискіпливо і уважно ставилася до написання кожного слова, може бути оповідання «Трудні приїзди Юлії». Іда 10 років чекала, коли до неї прийде завершальна фраза твору, і ця фраза звучить так: «Буду там сидіти. Буду там читати книжки». Також про прискіпливість письменниці добре говорить вигляд її рукописів. Там дуже багато змін і виправлень, вона уважно і прискіпливо ставилася до того, що писала.

Варто також сказати, що дорога Іди Фінк до читача не була вистелена трояндами. Перша видана книжка з’явилася івритом у 70-х роках. Натомість польське видання з’явилося значно пізніше. Тобто її тексти спершу друкували вже перекладеними. Бо ж єдина мова, якою постійно писала Іда Фінк, — це польська. Її рідна мова.

 

ПРО БАТЬКА ІДИ ФІНК

Наталка Римська: Людвік Ландау, батько Іди Фінк, був лікарем у Збаражі. Але не тільки міським, а й військовим лікарем в Українській Галицькій Армії у Першій світовій війні. Він лікував українських вояків.

Колишній депутат Верховної ради зі Збаража Михайло Ратушний у повісті «Подорож» розпізнав в персонажі лікаря із розповідей свого прадіда чи прапрадіда, який теж воював в УГА. Уявіть собі!

В інтернеті можна знайти чудову статтю збаразької історики Тетяни Федорів «Коли біль зумів говорити». Вона дослідила історію родини Іди Фінк, занурилася в архіви і дізналася більше про Людвіка Ландау. Цікаво також те, що в УГА, здається, не мобілізували євреїв. Тобто Людвік пішов туди добровольцем. Ось чому історія Іди Фінк — це також наша історія. Історія, яку ми повинні знати.

 

 

 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage