Ірина Славінська: «Мені дуже близька ідея зникомої фігури, якої не видно»
У львівській книгарні «Є» відбулася зустріч із журналісткою, письменницею, перекладачкою, літературознавцем Іриною Славінською. Говорили про книги «Не сподівайтеся позбутися книжок», Умберто Еко, Жан-Клод Кар’єр (переклад з французької – Ірина Славінська, «Видавництво Старого Лева») та «Історії талановитих людей. Книга друга», Ірина Славінська («Брайт Букс»). А модерував цю зустріч-презентацію поет, музикант, програмний директор Львівського міжнародного літературного фестивалю, учасник та співзасновник гурту «DRUMТИАТР» Грицько Семенчук.
Ірина Славінська розповіла, що з книжкою «Не сподівайтеся позбутися книжок» Умберто Еко та Жан-Клода Кар’єр вона познайомилася ще під час свого навчання у Франції. Тож коли «Видавництво Старого Лева» звернулося до неї з пропозицією перекласти цю книжку-інтерв’ю, вона радо погодилася, адже що під час першого прочитання, що під час другого видання її захопило.
«Для українського читача ця книжка – міжгалактична мандрівка, - розповідає Ірина. - Вона однозначно буде зрозумілою українському читачеві. Адже вона апелює до спільного культурного простору. Може здаватися, що нам ці інкунабули, стародруки, досвіди спільного обіду з Борхесом, які описані у цій книзі, - дуже далекі. Але це все речі, які повертають нас до наших життєвих історій. Нехай це не історія обіду з Борхесом, а історія першої прочитаної його книги. І між цими досвідами є рима. Ти, звісно, не мав честі привести за руку до свого дому сліпого письменника, але мав честь із ним познайомитися за посередництва його текстів».
«У книжці «Не сподівайтеся позбутися книжок» Умберто Еко та Жан-Клода Кар’єра мені особливо подобається, що інтерв’юер просто задає напрямки, а Еко і Кар’єр вже починають гратися різними історіями, визначеннями і словами, - додає Грицько Семенчук. - Це – такий собі швидкий і влучний пінг-понг».
«Мені дуже близька ідея зникомої фігури, якої не видно, - каже Ірина Славінська. - Це може бути фігура куратора культурних подій, коли він ніби і є на події, а насправді немає. І це - ідея інтерв'юера, який напівпрозорий і як скло дозволяє подивитися на сад за вікном, але не фокусуватися на склі. Мені у серії «Історії талановитих людей» (у першій і у другій книжці) здавалося дуже важливим бути прозорим склом, хоча іноді, мабуть, плямки таки попадалися і фігура інтерв’юера проступала крізь монологи героїв обох книжок». «У наступній книжці мені було б цікаво зібрати таких візіонерів, які кожен у своїй галузі працюють і думають про те, що буде не сьогодні, не завтра і не післязавтра, а через рік, наприклад, які мають трошки ширший горизонт планування, - зауважує Ірина. – Це не будуть розмови про те, як нам облаштувати Україну. Ні. Це будуть приватні історії. Адже я переконана, що саме через найменші дрібниці можна побачити щось велике. І мені хочеться зібрати під однією обкладинкою тих, чиї дрібнички можуть допомогти побачити щось на найглибшому тлі цієї сцени».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно