Ірина Шувалова: Пам`ять — це передовсім зв`язок
Під час Х Книжкового Арсеналу вперше наживо презентували збірку Ірини Шувалової «каміньсадліс» за участі авторки та ілюстраторки книжки Вікторії Черняхівської. Традиційно на фоні вуличної сцени чувся фестивальний гамір і фонтан; за спиною учасниць транслювалася анімація за мотивами колажів із видання у виконанні Вікторії Кучми, а аудиторія розчинилася у проникливій розмові та чуттєвому читанні поезії. Ми занотували кілька цитат із бесіди. Читайте, гортайте фото і насолоджуйтеся останнім арсенальним заходом від Старого Лева.
Збірка писалася тривалий період, я спочатку думала, що це буде не одна книжка, а три окремі корпуси текстів. Вони складалися незалежно один за одним, власне назва «каміньсадліс» підказує, що там є три елементи: камінь, сад, ліс. Згодом я помітила, що вірші йдуть не окремо, а перегукуються між собою. Книжка зрослася дуже органічно, і рослинні елементи, вплетені Вікторією Черняхівською в ілюстрації, явно не зайві. Тут три частини, що з’єдналися в одну, але не просто так, а за певною логікою. У назві зашифровано життєвий цикл: із каменю, в щілинку якого падає зерня, поступово виростає дерево, що може стати садом, а сад може здичавіти і стати лісом, далі ліс кам’яніє...
Про фізичну пам’ять і час
«каміньсадліс» — про час, але дуже особистий, приватний. Історичний загальний — теж має персональну складову, хоча ми думаємо про нього дещо відсторонено. Історія проїжджає по нас своїми колесами, ми дотичні до неї фізично, вона вростає і нерідко ламає, але в школі її вчать віддалено. Пам’ять ж — це передовсім зв’язок. Мені йшлося записати у текстах родинну пам’ять, яка є фізична, бо передана і відчута кров’ю. Це власне час, який ми проживаємо і поєднуємо собою. Ця збірка — мій зв’язок з голосами інших: голосами поетів і моєї родини.
Вікторія Черняхівська про створення обкладинки
Тут є невеличкий секрет — на обкладинці фото молодої бабусі Іри, вона не знає, хто зробив його, за яких обставин, куди дівчина стрибає... Я мала використати для оформлення обкладинки саме цю фотографію, нічого іншого Ірина не хотіла бачити. Захотіла доповнити історію світлини: жінка стрибає не сама, а з подругою, вони ледь-ледь торкаються за руки. Цей образ перегукується із фрескою про створення Адама.
Про роботу над оформленням
Вікторія Черняхівська: Я створювала колажі з фотографій із прекрасного родинного архіву Ірини. Замовлення звучало, щоб люди, пісок і трава — все переходило одне в одне. Працювала зі світлинами дуже обережно, відчувала відповідальність за збереження образів цих людей для вічності. Хотілося зробити щось нове, але максимально зберегти їхній дух.
Ми знайомі з Іриною пів життя, я люблю її тексти, і коли мені довірили створити ілюстрації, було щемко. Працювала з відсканованим архівом, тому не боялася щось зіпсувати, у цифровому вигляді все легко виправити.
У кожній ілюстрації до розділів є фрагменти розірваної світлини, якою бабуся Ірини на старості була незадоволена і порвала. У розділі «камінь» частинка портрету стає частиною гори, у «саду» — пелюсткою від квітки, далі — частинкою листка, а наприкінці — склеюється.
Ірина Шувалова: Коли ми приходимо до психотерапевта і намагаємося працювати зі своїми досвідами, то не можемо їх змінити, але можемо змінити своє сприйняття. У книжці ми спробували історичне поламане і розірване звести воєдино. Виправити минуле неможливо, неможливо змінити родинну історію людей, яких немає. Але є шанс трішки змінити свій дотик до цього. Хтозна, може, в цей момент відбувається магія і певні речі зростаються.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно