Ірина Савка: «Ці оповідання - як мої пізні діти»
Дебютна книга Ірини Савки «Осиний мед дикий» одразу ж впала у вічі не лише читачам, а й потрапила у список конкурсу Книга року ВВС. Народилася Ірина Савка в селі Баранівка під Бережанами. Отримавши музичну освіту, навчала дітей теорії музики, сольфеджіо, викладала музичну літературу, керувала хорами та вокальними ансамблями у Копичинцях Гусятинського району.
— Ніколи не замислювалася про регалії, відзнаки чи щось на штиб того, — розповідає пані Ірина. — Всього-на-всього дуже переживала, особливо, коли була перша репрезентація у Львові на форумі видавців. Відійшла від публіки трохи давно і утверджуватися у цьому було непросто. Але все пройшло вдало.
Згадуючи, як створювалася книжка, зазначає: чимало історій, що знайшли у ній втілення, переслідували ціле життя, але довго не викладалися на папір.
— Можливо, не було такої потреби, адже давала дорогу своїм найдорожчим: чоловіку, доньці, онуці, — продовжує авторка книжки «Осиний мед дикий». — А потім, коли з’явився вільний час, захотілося віддати данину тим, котрі про себе вже не заявлять, не напишуть, хтось про них теж не мовить. Вийшли такі правдиво доповнені історії, де домислу та правди порівну. Є там і документальні розповіді, але обрамлені художньо. Ось, наприклад, у «Гусячому весіллі» йдеться про те, що трапилося з моєю мамою. В моєї родини дуже цікава історія. Пішла у цій книжці на три, навіть, можливо, на три з половиною покоління назад. Пам’ятаю це все з розповідей моїх рідних. Дякую Богу за те, що забрав у мене спів, тому що була пов’язана з ним усе життя, а вклав у руки перо. Часом навіть уночі, дорогою кудись сюжет просто ліз у голову. Потім приходила додому та мусила його записати. Іноді не хотіла цього робити — лінива до того, але примушувала себе, потім примушувала Мар’яна. Першим слухачем був чоловік. Потім прочитала дочці. Кажу, хай будуть у рукописі, дома. Але вона сказала: «Мамо, знаєш, вони добрі». Ці оповідання, як мої пізні діти. Їх багато, вони дрібненькі, але найдорожчі мені. У книжці зібрано різні сюжети, але багато серед них драматичних.
Пані Ірина каже: незважаючи на те, що багато чого прив’язують тексти «Осиного меду дикого» до її села, — це не історія конкретного населеного пункту, а збірна історія багатьох сіл. Ірина Савка також зауважила, що для неї було важливо зробити внесок у той пласт літератури, що тепер відтіснений на маргінеси, — тої, що розповідала б сільські сюжети, де село стояло б поряд із містом.
Анна Золотнюк
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно