0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Ірина Подоляк: «Гідність потрібно захищати – як свою особисту, так і гідність держави, в якій ти живеш»
У Львові відбулося публічне інтерв’ю з Іриною Подоляк - народним депутатом України, першим заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності. Це шоста зустріч в рамках культурного проекту Мар’яни Савки «12 неймовірних жінок про цінності, які творять людину». Цього разу Мар’яна та Ірина говорили про гідність, про вміння слухати, чути і робити висновки, про кризу відповідальності у суспільстві.
 
«Живе людське спілкування – велика цінність. Важливо вміти слухати, чути, робити висновки і брати на себе відповідальність за свої думки та дії… Наприклад, зараз розмірковую над тим, наскільки мої цінності можуть бути травматичними для інших людей чи не співпадати з чиїмись цінностями. Дискусія про неспівпадіння цінностей дуже гостро звучить у суспільстві».
 
«Одним із тих, хто вплинув на мою систему цінностей, був Богдан Сорока – прекрасний художник, людина трохи хуліганської натури. Ми познайомилися у 86-му році. Він, як й ми всі, шукав відповідей і не боявся ставити запитання. Сорока творив свою графіку у складні 60-ті роки, і, відверто кажучи, був дуже некомфортною людиною для радянської системи. Проте він залишався собою, не зраджував своєму світогляду. Витримував таку іронічну дистанцію від системи. Богдан Сорока дуже підтримав мене, коли я йшла у Верховну Раду: «ти мусиш зробити так, щоб зрима і незрима радянська система зникла», - казав. Минулого року його не стало і я відчуваю цей борг перед ним».
 
«Гідність – це боляче. З одного боку ти маєш залишатися собою, а з іншого – грати за правилами… І звісно, тобі іноді доводиться іти на компроміси. Навіть якщо пропозиція видається неприйнятною, ти мусиш розуміти, що доведеться чимось поступитися. Адже мова ультиматумів  не веде до розвитку країни і соціуму».
 
 
«Навіть у компромісах є межа: цим ти можеш поступитися, а цим ніколи не поступишся. У кожного бувають випадки, коли тиск обставин надто великий, такий, що от-от тебе розчавить й відбудеться повна деконструкція. І ти все таки стоїш рівно, хоча розумієш - ризики дуже великі. У мене таких випадків було багато. Наприклад, під час голосування за антидискримінаційну поправку до трудового кодексу (нагадаю,  в основі нашої політичної сили – християнські цінності) в парламенті розвинулася складна дискусія… Адже у нашому  суспільстві ця тема (дискримінації  за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності і за сексуальною орієнтацією – авт.) досі не проговорена…  І я проголосувала інакше, ніж проголосувала більшість. Це було дуже складно психологічно, але це не було предметом мого знецінення».
 
«Гідність – одна з найвищих соціальних цінностей, що оберігається державою. Це слово зустрічається у  шести чи семи статтях Конституції України. Проте саме гідність є часто зневаженою на різних рівнях… На моє переконання, якщо не працює закон – людина сама повинна відстояти свою гідність, не делегуючи цей обов’язок  на когось. Гідність потрібно захищати – як свою особисту, так і гідність держави, в якій ти живеш».
 
«Чи готові ми пробачати і чи готові люди, яких ми пробачимо, понести відповідальність за свої вчинки? Ось два питання, які неминуче нас наздоженуть. Близько 10 000 людей загинуло на Сході країни і гідність їхніх рідних та друзів буде кликати їх до помсти. Це те, про що я думаю щодня і хочу, щоб ви думали також. У нас, на превеликий жаль, є велика кількість людей зневажених або недооцінених нашою ж державою, нашим власним парламентом і президентом (я  не ділю відповідальності, вона є спільною і я нестиму відповідальність на рівні з усіма)… Чи може в такому випадку наша держава називатися державою гідних людей? Це складні й болючі запитання, але якщо ми не почнемо рефлексувати на ці теми, будемо й  надалі стикатися з проблемами, які нас переслідують кожні 10 років».
 
 
«Гідність несумісна з брехнею. Якщо немає відвертості в сім’ї, в державі, в суспільстві – гідність знецінюється».
 
«Потрібно розрізняти помилки і злочини. Буває, навіть гідні люди помиляються. Дуже важливо вміти просити пробачення за помилки… Навіть, якщо їх робив не ти… Пригадуєте скандал, коли Джастін Трюдо, прем’єр-міністр Канади, під час засідання національного парламенту випадково штовхнув ліктем жінку-парламентаря? Опозиційні партії підняли хвилю обурення. Трюдо одразу вибачився, при тому не один раз. Це був дуже сильний крок…  А у нас чомусь вибачення досі вважаються виявом слабкості – абсолютно хибний стереотип, спричинений, мабуть, комплексом меншовартості».
 
«Наша суспільна незрілість є природною, але що є істотним недоліком - наше вміння задовольнятися малим. Це видно і по Революції на граніті, і по Помаранчевій, і по Революції гідності… Ми щоразу повторюємо дві помилки, які заганяють нас у коло безвиході: перекладаємо відповідальність на когось і задовольняємося малим. У ситуації війни та затяжної кризи не можна бути скептичними щодо свого внеску у владу, відмахуватися «а, нехай інший за мене зробить». Ми не можемо вимагати від людей героїзму, але можемо вимагати відповідальності».
 
 
 
Вам може бути цікаво
Істина у вині: 7 книжок про п`янкі напої
Читання-реготання на довгі зимові вечори
Від Нью-Йорка до Неаполя: яскраві жіночі історії «нежіночих» романів
«Найважливіше – наприкінці»: роман про сімейне життя, яке ніколи не буває ідеальним
Пострадянський колаж Олега Сенцова
Галина Вдовиченко зустрінеться з читачами у Луцьку
stary_lev Стежити
дописів читачів