Ілларіон Павлюк: «Я взяв монстрів Миколи Гоголя і переніс їх всередину людей»
Про впливи Миколи Гоголя та нуар у романі «Білий попіл» говорили на Книжковому Арсеналі автор книжки Ілларіон Павлюк та український журналіст і письменник Михайло Бриних. Трилер із натяком на «Вія» нещодавно вийшов у «Видавництві Старого Лева». У розмові про «Вічний Гоголь та київський нуар» говорили про фільми та книжки, які мають багато спільного із романом, вплив Миколи Гоголя на атмосферу роману, натхнення від Стівена Кінга та чим він нагадує «Твін Пікс».
«Білий попіл» – це книжка, яку приємно перечитувати, оскільки отримуєш задоволення від структури, атмосфери та нетипового героя, – розпочав розмову Михайло Бриних. – Його сюжет нагадує відомий серіал «Твін Пікс». Одне із головних питань та інтриг у романі: хто вбив Панночку? Однак в тексті книжки дуже детально пропрацьовані історичні елементи. Наприклад, щоб написати сцену з картярською грою, Ілларіон брав консультацію у чоловіка, який уміє професійно махлювати. Про це він написав чотири сторінки, але вони так і не потрапили до книжки».
«У мене такий характер, що мені треба розуміти, як усе відбувається, – пояснив Ілларіон Павлюк, який багато років працював журналістом та документалістом. – Такий опис не потрапив до книжки, бо був цікавим саме для тих людей, які займаються грою в карти та шулерством, але для широкої аудиторії – ні. Якби книжки була саме про це, я б це залишив. Так само до книжки не потрапило усе, що я прочитав про життя Києва того часу, про яке теж дізнався багато нового».
На запитання Михайла, чи хотів він втерти носа класику Гоголю, автор відповів: «Я його ніжно люблю, тому ні. Це один із улюблених авторів. Моє дитинство минуло на Сахаліні, в той час Гоголь був чимось своїм. Тут мова йде не про змагання, а адаптацію. Я взяв монстрів Миколи Гоголя і переніс їх всередину людей. Адже головні монстри всередині нас. І про це дуже цікаво знімати фільми та писати книжки. Можливо, треба трішки інше дивитися на наших монстрів, внутрішніх».
Ілларіон Павлюк розповів про те, як почав писати прозу та про свою справжню першу книжку: «Шість років тому я почав писати книжку у жанрі наукової фантастики – це мій улюблений жанр. За шість років у моєму житті багато чого змінилося. Саме в цей період я почав вивчати драматургію. Це мене змушувало повертатися до своєї книжки. Я зрозумів, що жанр – це інструмент, тому не можна працювати в одному жанрі. Інколи героя треба занурити у морок 16 століття, але це роблять, аби його ширше розкрити. Це може бути і сучасний Київ, хоча насправді цей антураж не має значення».
Автор розповів, що хотів написати ідеальну книжку: «Я зрозумів, що якщо чогось не вистачає в світовій літературі, то воно й нікому не потрібне. Потім почав писати те, що мені цікаво. Михайло мене переконав – немає ніякого натхнення, треба сидіти і писати. На одному із семінарів я почув, що головним має бути персонаж. Найбільше у творі нам цікавий вибір людини, з якою ми відчуваємо спорідненість. Супермен мені не цікавий, він не справжній. У героя має бути ґандж та недосконалість, він не має бути ідеальним. Згадайте героїв із відомих наразі серіалів «Декстер» та «Пуститися берега», вони всі не ідеальні, психопати, люди в незвичних обставинах, які змушені робити вибір».
Також автора запитали, чому його роман належить саме до жанру нуар: «Твір, у якому герой прагне саморуйнування – головна риса цього піджанру. Нуарний герой стає фігурантом дії, і від нього залежить, яким буде фінал. Також грає роль похмура атмосфера. Цей жанр з’явився набагато пізніше, ніж твори Гоголя, тому мені було цікаво поєднати похмуру атмосферу і фольклорного монстр– Вія, що став відомим завдяки вмінню Миколи Гоголя розповідати історії».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно