Ібен Акерлі: «Ми всі помиляємось, і це нормально – просити пробачення»
Норвезька письменниця — про кібербулінг, інклюзивність і право кожного бути собою.
Марія Семенченко, ЛітАкцент
У Норвегії Ібен Акерлі — відома акторка кіно й телевізійних серіалів. Першу роль вона отримала у 2002 році, зігравши дівчинку Венді у фільмі «Шрами». Згодом Ібен зіграла головні ролі у художніх фільмах «Вікторія: Історія кохання» (2013), знятому за однойменним романом Кнута Гамсуна, та «Дріади – дівчатка не плачуть» (2015), а також роль дочки прем’єр-міністра в серіалі «Багатство» (2016).
Цього року в Ібен — щільний професійний графік: у неї заплановані зйомки у фільмах «Мортал», режисером якого є Андре Овредал, і «Озеро мертвих». А ще – вихід дитячої книжки. Вже другої.
Ібен Акерлі дебютувала як письменниця три роки тому, написавши книжку для молодших підлітків «Ларс.LOL». Книжка отримала схвальні відгуки як від літературних критиків та оглядачів, так і від самих читачів. Про неї говорили на сторінках норвезьких ЗМІ, її обговорювали у шкільних класах та бібліотеках. Того самого 2016 року книжку «Ларс.LOL» було визнано найкращим дитячим виданням за версією премії ARK у Норвегії (премія, заснована норвезькою книжковою мережею ARK у 2002 році, переможця обирають голосуванням, у якому беруть участь 10 тисяч дітей – авт.). Планується екранізація цієї історії.
«Те, що я почала писати книжки – це, по суті, збіг обставин. Якось я написала статтю для норвезького журналу, присвяченого культурі, — і мій нинішній редактор прочитав її, зателефонував і сказав, що я обов’язково маю писати для підлітків, маю спробувати себе у жанрі young adult. Я була не проти, але не взялася одразу за писання, – розповідає в розмові з «ЛітАкцентом» Ібен. – Минуло кілька років, я випадково знову зустріла свого редактора і він спитав, чи маю я щось для нього, може, якісь ідеї. Я сказала, що ні. І тоді він сказав: “Дай мені хоч щось до кінця цього тижня. Напиши хоча б десять сторінок на цікаву тобі тему”. І я написала, бо не хотіла його розчаровувати. Редактор мене дуже підтримував, заохочував писати далі – так і з’явилася моя дебютна книжка».
Письменниця розповідає, що це книжка про кібербулінг і про те, що кожен може помилитися. Утім, українські читачі зчитують з цієї історії значно більше актуальних для себе моментів: соціалізація дітей із синдромом Дауна, інклюзивне навчання та система менторства в норвезьких школах, ну і тема цькування, звісно.
У книжці йдеться про школярку Аманду, яка дуже чекає на новий навчальний рік, бо тоді її клас нарешті заопікується першокласниками. Та неочікувано вчителька призначає Аманду менторкою для нового однокласника Ларса, який має синдром Дауна.
Протягом усієї розповіді перед Амандою постають непрості питання та дилеми, вона повинна приймати рішення, які не завжди є приємними і комфортними для неї. Зрештою Аманда припускається помилки і намагається все виправити. Чи вдасться їй?
Цього року книжка вийшла в українському перекладі Наталі Іліщук у «Видавництві Старого Лева», а сама Ібен Акерлі приїхала на «Книжковий Арсенал». Розповідає, що була здивована кількістю питань про інклюзію та соціалізацію людей із синдромом Дауна, які їй поставили в Україні. Говорить, у Норвегії цю книжку сприймають виключно як розповідь про цькування. Але, додає авторка, інклюзивним норвезьке суспільство теж стало не одразу.
«Я СПИРАЛАСЯ РАДШЕ НА ОСОБИСТІСТЬ ЛАРСА, НІЖ НА ЙОГО СИНДРОМ»
— Як народилась історія про Ларса і Аманду?
— Свого часу я здобула диплом викладачки спеціальної освіти і є фахівчинею з комплексної медико-педагогічної, професійної та соціальної реабілітації осіб, які мають психічні й фізичні порушення. Це було моєю роботою до того, як я стала акторкою. А ще у школі я теж мала підопічного із синдромом Дауна.
Ця тема мені добре знайома і близька, у мене є досвід спілкування з людьми, що мають синдром Дауна. Тому, думаю, цілком природно, що вона присутня в моїй дебютній книжці.
Але Ларса складно назвати головним героєм, який рухає сюжет. Головна героїня тут все ж таки Аманда. Я як авторка шукала щось або когось, хто зруйнує комфортне життя Аманди і рухатиме сюжет уперед. Так з’явився Ларс.
Коли я працювала над книжкою, то не спілкувалася з людьми із синдромом Дауна. Але я маю досвід спілкування з дітьми такого ж віку, як Ларс, і з таким синдромом. Втім, описуючи різні ситуації у книжці, я спиралася радше на особистість Ларса, ніж на його синдром.
— Як сприйняли цю книжку критики, батьки дітей із СД, батьки дітей, яких цькували і які цькували?
— Книжку дуже добре сприйняли і читачі, і критики. Було багато рецензій, багато відгуків від дітей, які її прочитали і номінували на «Найкращу книжку 2016 року» в Норвегії. Для мене це було дуже важливим і надихаючим моментом, що люди так сприйняли мою дебютну книжку. Щонайменше кілька батьків, що мають дітей із СД, підходили до мене і дякували, писали мені, що книжка їм дуже сподобалася.
«Я ДОРОСЛІШАЛА У 90-Х, І ТОДІ ПРОБЛЕМА ЦЬКУВАННЯ У ШКОЛАХ БУЛА ВЕЛИЧЕЗНОЮ»
— Наскільки тема булінгу сьогодні актуальна для Норвегії? Як вирішують проблему цькування у школах?
— Тут, в Україні, я почула дуже багато питань саме щодо героя з синдромом Дауна, щодо інклюзії. Це дуже важливі питання. Але у Норвегії ця книжка сприймається не як історія про хлопчика з синдромом Дауна, а більше як книжка про булінг та про головну героїню Аманду і її шлях до помилки.
У Норвегії зараз активно дискутують щодо проблеми цькування, зокрема, і кібербулінгу, тобто цькування в мережі: як вчити дітей безпечній та правильній поведінці у соціальних медіа, як пояснити, чому не можна цькувати інших та що робити, якщо таке стається. Дуже часто самі дорослі не знають, як правильно поводитися в соцмережах, а мають цього вчити дітей.
— Дуже тонко і правдоподібно прописаний психологічний стан, коли людина хоче протистояти цькуванню, але натомість сама стає однією з тих, хто цькує. У вас був такий досвід: може, цькували вас або ви брали участь у булінгу?
— Я дорослішала у 90-х, і тоді проблема цькування у школах була величезною. У нас ще не було смартфонів та інтернету, і цькування тоді мало форму фізичного насилля.
Я можу впізнати себе в Аманді. В тому сенсі, що дуже добре пам’ятаю, як важко було в такому віці щось робити з цькуванням, якось протидіяти йому, бо завжди найлегше – це нічого не робити. Я не була тією людиною, яку цькували або ж яка цькувала, але я була саме тією людиною, яка бачила цькування, знала, що воно є, але нічого не робила з цим. І хоча ти сам і не робиш нічого поганого, це все одно неправильно – бути бездіяльною в такій ситуації, стояти осторонь.
І це та історія, яку я хотіла розповісти. Що часом для того, щоб вчинити правильно, тобі доводиться робити речі малоприємні, такі, що вибивають тебе із зони твого комфорту.
І Аманда провалила цей тест.
На щастя, вона змогла все виправити. І це дуже важливий момент у моїй книжці – що люди роблять помилки, що ми всі помиляємось, і що це нормально – попросити пробачення.
— За свою помилку Аманда дуже жорстко поплатилася — самотністю. Але інші героїні, які є основними підбурювачками до цькувань, не отримали адекватного покарання. Чому так?
— Це дуже суб’єктивна історія, розказана від першої особи. Це історія Аманди. За свою помилку Аманда розплатилася втратою друзів. І це найгірше покарання у такій ситуації. Інші дівчата друзів не втратили, бо, по суті, і не мали їх. Їхня популярність у класі – дуже хитка і суперечлива.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно