«І паралельні перетинаються»: книга, яка вчить бути уважнішим до своїх дітей
Сергій Гридін знає, чим зачепити молодого читача, і пише про те, про що підлітки з дорослими зазвичай не діляться. Труднощі у школі та серед однолітків, несприйняття себе самим та іншими, недооцінення власних здібностей, невзаємна закоханість… У своїй новій книзі «І паралельні перетинаються» автор піднімає чи не найважливішу тему – тему самогубства. Звідки у підлітків з’являється ідея покінчити з життям, що їх спонукає до катастрофічних вчинків і як зрозуміти, що завжди є заради чого жити? Про це говорили під час презентації книги у рамках 24-го Форуму видавців. Модерувала зустріч Тетяна Пилипець.
Сергій Гридін розповів, що його письменницька діяльність розпочалась через сина: той не хотів читати, і автор вирішив написати для нього книгу, котра точно б зацікавила хлопця. Так народилися історії про дотепний комп’ютерний вірус на ім’я Федько. «Син ріс, і відповідно змінювалися теми, які потрібно було проговорювати у книгах, – розповів автор. – Тоді почав писати підліткові твори. В основу одного з них – повісті «Не такий» – лягла історія мого дитинства».
Ідею для «І паралельні перетинаються» авторові підказали читачі. «Два-три роки тому після якоїсь зустрічі на Форумі видавців до мене підійшли діти років 10-ти і запитали, чи не хочу я написати про хлопця-самогубця з геппі-ендом. Спершу я негативно сприйняв цю ідею. Але в поїзді додому думав про таку тему і зрозумів, що цікаво за неї взятись і написати так, аби вона відповідала дійсності, тому, що відбувається в такі моменти у душі та в голові підлітка. Я написав книжку. І коли набула популярності гра «Сині кити» і т .д., коли ця тема стала гострою як ніколи, надіслав книжку у видавництво».
Ця книга вчить бути уважнішим до своїх дітей, – вважає Тетяна Пилипець. «Тема, яку Сергій описав у книзі, живе в родинах багато десятиліть. Ми неуважні до найближчих. Не зі зла, можливо, через буденність». Ця неуважність, на думку модераторки, часто є причиною трагічних ситуацій, що трапляються у житті підлітків і не тільки підлітків.
«Мабуть, людина не розуміє, що може своїми словами, діями чи бездіяльністю образити когось, – розповів письменник. – Ми можемо сприймати якісь свої вислови як щось нейтральне, але хтось може сприйняти їх дуже болісно. Тому вважаю, що варто контролювати себе, свої стосунки з людьми і думати перед тим, коли хочеш щось сказати словом, жестом, вчинком…».
Учасники зустрічі погодилися, що часто від згубних вчинків може врятувати потрібна людина. Сергій розповів, що для нього певний час людиною-наставником був його тренер. «Якось у нас зайшла мова про наркотики. І от що мені влаштував тренер: завів до якогось будинку, а там – наркопритон. Гола квартира, п’ять людей, які лежать на підлозі. Це для мене стало шоковою терапією, я тоді одразу відкинув усі думки про наркотики. У цій книжці так само є така шокова терапія. Коли після невдалої, на щастя, спроби самогубства герой потрапляє до лікарні, лікар вирішує заводити його в морг і показати наслідки спроб самогубства, які закінчилися більш вдало».
«У цій історії Сергій показав, як чужі люди можуть краще зрозуміти дитину, ніж її батьки. Бо в батьків уже око замилене. І речі, які можуть батькам здатися дрібничками, дитина часто сприймає геть інакше», – долучилася до розмови письменниця Оксана Думанська.
Звучала в рамках зустрічі і тема підліткової літератури як такої. Сергій Гридін, приміром, переконаний, що підліткова книжка – досить умовне позначення, і читати їх повинні не лише діти, а й дорослі. «Це книжка для дітей та їхніх батьків. Підліткові книжки не можуть писатися суто для дітей. Батькам теж потрібно їх читати, якщо вони хочуть по-іншому подивитися життя дітей та зрозуміти, що може відбуватися в їхньому житті».
«Для мене ця історія дає зрозуміти, що завжди є для чого жити, любити, творити. І тому її варто прочитати і підліткам, і дорослим», – вважає керівник відділу дитячої літератури «Видавництва Старого Лева» Наталя Малетич.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно