Хто такі «Нормальні люди» Саллі Руні? У Львові відбувся дискусійний клуб
Минулого тижня у Книгарні-кав’ярні Старого Лева говорили про бестселер Саллі Руні «Нормальні люди». Що таке нормальність, як вибудовувати стосунки з рідними та новим середовищем, чому важливо вміти говорити одне з одним та жити власними потребами — про це, і не тільки, спілкувалися з перекладачкою книжки Анастасією Коник, психотерапевткою Софією Влох, та модераторкою і книжковою оглядачкою Галиною Сафроньєвою. Якщо у вас рівні стосунки зі спойлерами, то дивіться запис відеорозмови, якщо ж ні, — то занотували кілька уривків із бесіди.
Софія Влох про нормальність
Для кожної людини норма — це щось своє, певний стереотип. Норми визначає суспільство, їх має кожна країна, місто, сім’я. Батьки дають вказівки дитині, що стануть важливими впродовж всього життя. Батьки встановлюють межі і рамки, вчать любові, прийняття, віри і водночас скеровують.
Маріанні заклали стереотипи яка вона має бути. В моменти, коли щось іде не так, внутрішній критик нагадує про них. Всі живуть своє життя. Але тоді виникають питання: як ти це робиш? Як ти почуваєшся всередині? Де твої бажання, чи вони задоволені?
Побутує стереотип, що власні потреби неважливі. Людина їх не задовільняє, а потім каже, що живе не своїм життям. А хто насправді відповідає за тебе? Колись взагалі не говорили про потреби, про особистість, про любов і прийняття. Ти маєш ходити в школу, вчитися, піти на завод, одружитися. Але нормальність — це робити те, що приносить задоволення.
Анастасія Коник про книжку і характери персонажів
Історія найбільше сподобається одноліткам головних героїв, підліткам і студентам. Молодшим читачам і читачкам легше себе ідентифікувати з героями, тут про перше захоплення, любов, навчання — все те, що вони зараз проходять. У романі більше роздумів, ніж дій, більше недомовленостей, ніж розмов. Це дозволяє детальніше зануритися у психологію стосунків Коннела і Маріанни. У тексті детально описані внутрішні переживання. У Саллі Руні доволі лаконічний стиль, тож у мене, як перекладачки, була спокуса його доповнити, ускладнити, але я боролася з цим.
Я чудово розумію характер Коннела, бо ми подібні. Він мені дуже близький. Коли я переклала майже всю книжку, то усвідомила його проблеми, позитивні і негативні сторони. Можливо, він не дуже зрозумілий оточуючим, але має цілісний характер. Головна героїня Маріанна зазнала різких змін протягом дії роману: перетворилася із закритої дівчини у школі в повну протилежність собі в університеті. Я зробила б плавний перехід, на мою думку, так не буває.
Софія Влох про патерни поведінки
Якщо подивитися з психологічної точки зору, то в Маріанни було травматичне дитинство, за неї ніхто не заступався. Вона не ідентифікувала себе як людину, яку можна любити і приймати. Уявіть дитину яка почувається нелюбленою, неприйнятою, у постійні небезпеці і тривозі. В книжці дуже добре описано моменти, де вона розуміла, що єдиний вихід мовчати, не висловлювати свої емоції. Маріанна виробила захист, шаблон поведінки. В школі застосовувала стратегію відсторонення: не говорити, не спілкуватися. Підлітки її вважали дивачкою, яка ходить окремо, не розділяє її зацікавлень. Щоб розкритися, треба мати хоча б зерня впевненості. Чому вона змінила поведінку? Це гіперкомпенсація – перетворення із замкнутого підлітка в комунікабельну дівчину, яка хоче сподобатися, заслужити увагу. В школі Маріанна дотримувалася одного патерну, а в новому середовищі мала готовність його змінити. Але обидва стереотипи, обидві крайності були закладені в неї родиною.
Софія Влох про діалог між батьками і дітьми та безпечну прив’язаність
Безпечна прив’язаність — одна з базових потреб людини, бо нам важливо відчувати турботу, любов і прийняття. Це фундамент на все життя, який закладають батьки. Якщо ти не чуєшся любленою, прийнятою, то це можна набути. Головні герої не мали цього, в них були неповні сім’ї, ніхто не міг скерувати і сказати: «Я вірю в тебе». Ні Коннел, ні Маріанна не вірили в себе. Вони дослухалися лише до внутрішнього критика. Як дати з ним раду? Треба запитати чи приведе деструктив до корисних речей? За помилки варто не картати себе, а сприймати їх як можливість росту, бо вам є куди розвиватися. В момент критики поставтеся до себе з добротою. Коли чуєте внутрішній голос осуду, уявіть, як найближча людина приходить до вас і бідкається, що почувається неповноцінно. Що ви сказали б своєму другові? Подумайте, що б ви сказали, і скажіть це собі.
Галина Сафроньєва про амбівалентність головної героїні
Зацитую два маленькі фрагменти, щоб ви зрозуміли амбівалентність натури Маріанни. Це дуже складний персонаж.
«Не розумію, що зі мною не так, — говорить Маріанна, не збагну, чому я не можу бути як усі нормальні люди? Її голос на диво прохолодний і віддалений...».
«Для неї стипендія була способом підвищення самооцінки, щасливим підтвердженням того, про що й так не сумнівалася, що вона особлива».
Тобто в першому випадку ми бачимо, що вона хоче бути як усі, а в другому — шукає спосіб як довести, що є особливою, і стипендія – це один зі способів. Балансування між бажанням виділятися і бажанням злитися з іншими — це як дві різні сторони однієї медалі. У книзі Коннел ходив до психотерапевта, а Маріанна — ні. Уявімо, що вона прийшла до тебе, Софіє. Я розумію, що ставити діагнози книжковим персонажам складно, але давай спробуємо.
Софія Влох про важливість психотерапії
З психіатричної точки зору я б не поставила її жоден розлад. По книзі Маріанна не підпадає під жодні критерії. Можливо, був момент, коли страждала депресією, а все інше — це особливість характеру, вплив різних травматичних подій. Закохані хотіли бути разом, мали особливі почуття, але внаслідок своїх захисників, невпевненості, недомовок, стереотипів, Маріанна з Коннелом не могли порозумітися як пара. Проговорюйте ваші запити. Дуже багато в нашому житті ми додумуємо, маємо яснобачення. В стосунках найважливіше говорити, щоб це не було. Коннел і Маріанна — рідні люди одне для одного, але я б відправила їх на індивідуальну, а потім сімейну терапію, щоб все стало супер. Книжка «Нормальні люди» про недокомунікацію, ми часто маємо в собі багато любові до когось, але не говоримо про це через запобіжники і патерни поведінки.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно