"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Хто напише для дітей? Кузько Кузякін — нове ім'я в дитячій літературі
Мають рацію ті критики, які кажуть, що після відходу в інший світ Всеволода Нестайка українська дитяча література "осиротіла". Хто ж усе-таки сьогодні намагається тримати планку "укрдитліту"? Нещодавно в рамках "Коронації слова" спецвідзнаку "Найсмішніший твір для дітей" отримав такий собі… Кузько КУЗЯКІН. Молодий український автор, чиї твори мають неабиякий успіх у дітей та їхніх батьків. Щойно на Форумі видавців у Львові дитяча книга Кузька — "Росли груші на вербі" — стала лідером продажів (у рамках видавництва "Радуга").
 
Які теми цікавлять сьогодні аудиторію "укрдитліту"? Чи здатні батьки впливати на своїх дітлахів, аби в жорстокій конкуренції з комп'ютерною грою перемогла все-таки українська дитяча книга? Які автори нині найбільш затребувані на теренах нашої дитячої словесності? На ці та інші теми розмірковував в інтерв'ю
 
DT.UA Кузько Кузякін, письменник і книжковий ілюстратор, який не поспішає афішувати своє справжнє ім'я…
 
Дещо про Кузька. Народився 1984 р. Закінчив Житомирський університет. Перша спеціальність — математика і фізика. Нині закінчує факультет журналістики у Львівському університеті імені Івана Франка. Малювання — його пристрасть ще з дитинства. Спочатку навчався в художній школі, а потім пройшов курс живопису і графіки в студії Леонарда Славова. Як каже сам Кузько, "художня школа навчила мене правильно змальовувати, але не малювати, а завдяки Славову я почав розуміти, що таке живопис…" Сьогодні він активно працює як художник-ілюстратор (близько 10 виданих книжок в Україні, Польщі, Росії, Білорусі). Крім того, співпрацює з українськими дитячими журналами "Пізнайко" та "Професор Крейд". Ілюстрував книжки у "Видавництві Старого Лева" ("Арфа для павучка", "Як не заблукати в павутинні"). Видав власні книжки для дітей — "Росли груші на вербі", "Зубасті задачки".
 
Зараз Кузько Кузякін спільно з письменницею Євгенією Добровою працює над новою, як сам каже, "веселою дитячою книжкою".
 
— Цікаво, як український ілюстратор став дитячим письменником? З чого все почалося?
 
— Як завжди, все вийшло випадково. Постійно щось писав — у школі, в університеті. Захоплювався літературою — як класичною, так і сучасною українською. До речі, "Маленького принца" вперше прочитав у дорослому віці. І зрозумів, що дитяча література дуже цікава й для мене, дорослого.
 
І так випадково, будучи ще студентом, я вперше написав щось для дітей. Можливо, тоді, не виключено, щось хотів написати й для дорослих. Але тепер не планую. Можливо, коли буду старий, то спробую себе й у цьому жанрі.
 
— Як народжуються герої ваших творів — приходять уві сні чи, можливо, на основі ваших спостережень за дітлахами?
 
—​ Інколи вони виникають випадково — від якогось імені, образу чи словосполучення. І якщо все складеться, то цей образ народиться. Образ також може виникнути на основі реальної людини, якоїсь її цікавої риси. Людина завжди дає поштовх. А як з'являється, я не знаю, це не від мене залежить…
 
—​ Як, на ваш погляд, прищепити дитині любов до книжки й читання?
 
—​ Головна роль у прищепленні любові до української дитячої літератури — у батьків. Усе залежить від того, як вони виховують дітей, скільки проводять із ними часу. Якщо батьки приходять додому і першим ділом вмикають телевізор чи комп'ютер, то дитина наслідує цю модель поведінки.
 
Але якщо батьки приходять — і читають, читають, то дитина неодмінно піде по їхніх стопах.
 
Якщо дитина маленька, то їй просто цікаво потримати в руках книжку, погратися з нею.
 
А те, що діти стали менше читати — то це факт. Тепер усі більше сприймають інформацію не текстову, а образну, дуже швидкоплинну. Інформація в нас потрапила — і так само вилетіла. Але ж є діти дуже талановиті. Це звичайні діти, яким просто цікаво читати. Це як із моїми "Зубастими задачками", — вони написані для дітей, яким треба більше.
 
— А ці доволі кумедні й непрості "задачки" — ваш винахід?
 
—​ Так, у "Зубастих задачках" зібрано 150 задачок і завдань. У принципі, я не бачив в Україні схожої книжка. Ця перша. Вони досить кумедні. Насправді ці задачки складні. Хоча для їх розв'язання не треба знати нічого більше, крім таблички множення, віднімання чи додавання.
 
—​ Не сприйміть це за риторичне запитання: чи може сьогодні дитяча книжка навчати, повчати, прищеплювати любов та моральність? Адже часто функцію такої книжки сприймають як розважальну?
 
— Думаю, навіть мої "Задачки" можуть навчати. Я вже провів різні зустрічі з дітьми. Одні можуть "усе" вирішити, інші — не все. Навіть батьки, котрі думають, що дуже розумні, не можуть розв'язати всіх задачок. Деякі батьки дуже здивовані відповідями. Наприклад: "Маленьке без хвоста на слона не схоже, але слон…" Смішна загадка, проте логічна. Це шахова фігура… А "Велике з хоботом, але не слон" — це мамонт. Просто треба додуматись. Я не люблю загадок на кшталт "Зимой и летом одним цветом", де відповідь має бути однозначна… Думаю, що все, що підходить під категорію умови задачки, може бути відповідями.
 
— Ви цікавилися, як діти сприймають ваші оповідання в книжці "Росли груші на вербі"? Можливо, було критичне ставлення з боку малечі до ваших текстів?
 
— Читав історії зі збірки "Росли груші на вербі" під час зустрічі на Форумі видавців. Деякі діти сміялися, мені цього достатньо. Отже, вони добре сприймають гумор. А там гумор специфічний, я взагалі трохи здивований, що цю мою книжку видали. Вона дивна, як на мене — навіть психоделічна. Але видавцю сподобалася. Сподіваюся, він із нею не прогорить. У крамниці ціна цієї книжки 30 грн. Завдяки "Коронації" мене й знайшов видавець, причому шукав через інших людей. Чомусь йому сподобався цей твір.
 
— Хто, на ваш погляд, сьогодні активно впливає на розвій української дитячої літератури? Хто з авторів — гідний продовжувач лінії Всеволода Нестайка?
 
—​ Із дитячих письменників дуже поважаю Олександра Дерманського, хоча особисто з ним і не знайомий. Твори для дітей мають бути саме такі, як його "Чудове Чудовисько". Ще, звісно, Володимир Рутківський — його пригодницька трилогія про джур.
 
А Всеволод Нестайко — наш класик. У нього глибока література, вона завжди буде сучасною. Хоча сам автор років десять тому трохи відкоригував "Тореадорів з Васюківки" (певні радянські реалії). Це вже світова спадщина. Нестайко — письменник світової величини.
 
Якщо говорити про міжнародний простір, то Швеція подарувала багато хорошої літератури для дітей. Вважаю, що найкращий твір для дітей — "Країна Мумі-тролів" Туве Янсона. Ця книжка незглибима, в ній стільки пластів, її можна читати ледве не з народження і до 90—100 років…
 
— Які, на ваш погляд, перспективи дитячої літератури в Україні? Кажуть, дитячі книжки задорогі для деяких батьків?
 
—​ Хочу заперечити щодо дорожнечі. Якщо книжка коштує в середньому 40 грн, то це чотири пачки сигарет. Чи скількись там пляшок пива... Це один раз з'їздити на таксі. Якщо журнал коштує 15 грн, і його батьки не купують, бо це дорого, а купують дитині за 3 грн, бо це дешево… Але це ж страшні журнали, у них запах, відповідне наповнення, невідомо на чому надруковані… Це питання відповідальності й вибору батьків — випити один раз пива і скурити пачку сигарет чи купити літературу. Порівняно з нашими сусідами — Польщею і Росією, — у нас книжки набагато дешевші. Я не кажу про Західну Європу взагалі. І там книжок продається набагато більше. Тому не треба говорити про те, що книжки дорогі, а треба говорити про лінь батьків. Про їхнє міщанство. Коли вони замість книжки купують невідомо що…
 
Звичайно ж, наша дитяча література розвивається. Помітна динаміка. Якщо в 90-х рр. такі книжки видавали одне-двоє видавництв, вони задавали моду, — то тепер їх побільшало, виходять книжки різної спрямованості. Дуже приємно, що минає той час, коли для дітей видавали лише усі-пусі, такий собі діснеєвський стиль (у лапках), книжки лише про рожевеньких пупсиків, які усміхаються, в них немає жодних проблем, щоб не дай бог не налякати дитину. Дуже приємно, що з'являються проекти, які ламають цей стереотип.
 
Наприклад, книжка творчої майстерні "Аґрафка" "Зірки і макові зернята". Це книжка-картинка. На розвороті тексту — одне-два речення, а решта — ілюстрації. Батьки думають — що це таке? Два речення на розвороті, а мушу платити як за повноцінну книжку? Хоча в цієї книжки дуже багато відзнак. Книжка видана за всіма канонами дитячої літератури. Але кожен видавець спочатку мав би сказати, що, мовляв, він її не видаватиме, бо книжка не продасться. А вона побила всі рекорди, продалася за кілька місяців, здобула купу нагород, зараз видається кількома мовами.
 
З'являється чудова дитяча література у видавництвах "Основа", "Видавництво Старого Лева". Так, вони експериментують і видають книжки на актуальні проблеми — книжки для підлітків, а не просто звичайні твори про їжачків, усміхнених зайчиків.
 
Ось недавно "Видавництво Старого Лева" видало спільний німецько-український соціально-літературний проект "Мама по скайпу". Збірник оповідань, присвячений проблемі еміграції батьків. Відомі українські письменники написали кожен по оповіданню. Це реальна проблема. Та ж книжка Тараса і Мар'яни Прохасько "Хто зробить сніг". Про смерть, дружбу, сімейні стосунки. Написано дуже просто для маленьких дітей. Хто робить сніг? Померлі білочки, кротики чи зайчики?
 
Дитина ж живе в реальному світі, в неї помирає баба, дід… А її вчать лише усміхатися, жити без жодних проблем. І це трагедія. Треба торкатися реальності, щоби дитина була підготовлена до цього життя. Є інша сторона — коли дитина занадто занурюється у віртуальний світ. Тоді виростає досить цинічна людина.
 
— Цікаво було б дізнатись саме від вас про 5 дитячих книжок, які батьки мусять обов'язково придбати…
 
—​ Я не експерт, і мій список буде суб'єктивний. Це перш за все — Туве Янсон "Країна Мумі-тролів". Звичайно, Всеволод Нестайко "Тореодори з Васюківки". Далі Сашко Дерманський і його "Чудове Чудовисько", ще "Снігова королева" з ілюстраціями Владислава Єрка та "Улюблені вірші" ("А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га"). Трохи раніше була ціла єрківська епоха з його "Сніговою королевою".
 
Вважаю, що якби та "Снігова королева" вийшла сьогодні, то не мала б такого успіху. А тоді вона вийшла дуже вчасно. І це величезний труд художника. Всі почали наслідувати Єрка, і тепер ця епоха закінчується.
 
— А ви у своїй творчості ілюстратора дитячої літератури намагалися когось наслідувати?
 
— Раніше наслідував, тепер намагаюся малювати як відчуваю. Але це не означає, що я не малюю як хтось. Тому що кожен художник має своїх взірців. Я обрав для себе стиль, який можна назвати "містком". Є деталі, які робили художники років 20 тому, і є крок у майбутнє. А між ними місток. 20 років тому чудові художники малювали геніальні мультики, геніальні книжки. Вони забулися, і тепер так не малюють. Але потрібно взяти їхній досвід і осучаснити його. Я їх не наслідую, просто я з цим виріс, і це вже як частина мене. Воно так виходить…
 

— Недавно знайшла стару книжку Даниїла Хармса "Веселые чижи", на звороті ціна — 10 коп. Але моя 3-річна дитина просила читати ще й ще. Тому що ілюстрації приголомшливі… Як ви ставитеся до радянських ілюстраторів?
 
— У Радянському Союзі був рівень такий, якого немає й досі. Як і в мультиплікації. Я не бачу, щоб таке тепер робили. Наприклад, книжки "Почемучка", "Румяные щеки"… На моїй дитячій поличці також видання Олега Петренка-Заневського, Катерини Штанько, журнал "Трамвай". Різні напрями дитячої літератури.
 
— Ви погоджуєтесь із популярною думкою: мовляв, друкована книжка вмирає… Наскільки така ймовірна "смерть" вплине на нашу дитячу літературу?
 
— Книжка — не просто інформація, це цілий колективний продукт, пласт культури. Купуючи книжку, ти купуєш твір мистецтва. Взагалі, не розумію, як можна замінити книжку на різні планшети й читалки. Як діти можуть навчитися з екрана, адже він світиться, і це дуже шкідливо для дітей. Їх можливості дуже обмежені. А книжка — це ціла історія, яку треба правильно пережити, прожити.
 
У мене самого немає читалки, читаю лише паперові книжки. Підкреслюю, виділяю сторінки. Мине декілька років, і буде цікаво, яким ти був раніше. Можеш порівнювати себе.
 
— Дитячий письменник в Україні може собі сьогодні заробити на кусень хліба? Написане вами вносить лепту у прожитковий мінімум?
 
—​ Ілюстратору книжок за гонорар прожити можна. Але при цьому треба видавати якісний графічний продукт, вписуватися в усі терміни видавництва. Проте я не знаю ілюстраторів, які працюють виключно на ринок України. Це ж універсальна мова, можна сидіти в глухому селі, мати лише монітор, ноутбук і сканер, підключити інтернет, завести валютну картку... Якщо брати техніку, то я малюю спочатку від руки, а вже потім допрацьовую на комп'ютері. Зазвичай усе починається з паперу й олівця. Дуже втомлююсь психологічно під кінець роботи над книгою. Відчуваю, що вклав в ілюстрації всі свої емоції…
 
Катерина Константинова
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage