Хрестоматії, яких ми варті
Богдана Романцова, Букмоль
Якщо тобі в школі щось не вдалося зробити, скажи: я сьогодні перший день.
Я завжди так роблю на роботі.
Гомер у розмові з Лісою Сімпсон
Майже в кожної людини 15 років і старше шкільні уроки літератури пов’язані з травмою нерозуміння та несприйняття. Через Наталку, під якою тин гнеться, – така пишна, – і це чомусь красиво. Через Марусю, з якою прощаються на кладовищі, а тому там її знайдуть – суміш філософії емо та християнського екзистенціалізму. Або через маленького грішника, над долею якого плакатиме півкласу – так діє не формальна досконалість оповіді, а сльозливість фабули. За умов фактичної наявності якісних творів для дітей, проте тотальної відсутності їх у хрестоматіях, зміни були не просто потрібні, а конче необхідні. Бо сильних Іванів і красивих лагідних Марічок в Україні все меншало, а творів про них у програмі – чомусь ні.
Однак навіть Міністерство освіти, найміцніший у світі Ріп ван Вінкль, мало одного дня прокинутися та усвідомити, що нині не просто ХХІ століття, а 2017 рік, тож настав час змінювати не лише ідеологічну орієнтацію, а й підхід до освіти. І сьогодні нарешті маємо дві нові хрестоматії сучасної дитячої літератури – для 1-2 та 3-4 класів, обидві видані ВСЛ у серії «Шкільна бібліотека». Укладачка – Тетяна Стус, їй допомагала чимала редакційна колегія, до якої увійшли Оксана Лущевська, Володимир Рутківський, Тетяна Пилипець і чимало інших фахівців.
…нарешті серед функцій літератури у передмові до хрестоматії для 1-2 класів Тетяна Стус та Оксана Лущевська називають, а отже закріплюють і беруть за один із основних принципів відбору творів насолоду від тексту.
Учням молодшої школи запропоновано твори сучасних авторів, про існування яких (не сучасних теперішнім дітям, а загалом – живих письменників!) моє покоління у 7-9 років навіть не здогадувалося, адже наші підручники були вщерть заповнені казками, народними думами і плачами про долю нещасних дівчат, яких обов’язково гнали «у ясир». Від ідилічної концепції «народ як автор» ми нарешті відійшли у бік конкретних авторів з власними цікавими ідеями, і таких виявилося чимало – від Івана Андрусяка до Галини Ткачук. Оскільки письменники, що потрапили до хрестоматії, різні, твори стилістично і навіть якісно різняться, однак вони справді відображають актуальну літературну ситуацію із живими іменами сучасного літпроцесу. Крім того, нарешті серед функцій літератури у передмові до хрестоматії для 1-2 класів Тетяна Стус та Оксана Лущевська називають, а отже закріплюють і беруть за один із основних принципів відбору творів насолоду від тексту.
Українські пісні – традиційна частина хрестоматії молодших класів, тож з дитинства ми знаємо, що «наша пісня не вмре, не загине», однак погано уявляємо, про який тип пісень йдеться. Хрестоматія 1-2 класів пропонує школярам «Україна – це ти» Тіни Кароль, а 3-4 класів «У ритмі серця» Сашка Положинського та Руслани – співаків, яких діти справді можуть почути по радіо і навіть у маршрутці. В обох хрестоматіях є прозові та поетичні тексти Івана Андрусяка, оповідання Тетяни Стус, вірші та оповідання Каті Бабкіної, твори Лариси Денисенко, Івана Малковича, Ірен Роздобудько, Мар’яни Савки та чимало іншого-цікавого.
Важливо, що серед творів для 1-2 класу більше оповідань та віршів про оточення – природу і місто, тоді як дітям 8-9 років пропонують читання про соціальну взаємодію та пригоди однолітків.
У хрестоматії для 1-2 класів поруч з літературними творами – ребуси та загадки (не про овочі, що ростуть на городі!), а також приклади та малюнки на уважність і навіть пальчикові ігри-вірші. Такий підхід видається слушним і нагадує фінську освіту, де предмети навіть у середній школі взаємно інтегровані, тож діти вивчають матеріал не відірвано від контексту, а цілісно – як прояви окремого культурно-історичного періоду розвитку цивілізації. Спочатку мені видалося, що тексти для першого-другого класів могли б бути складнішими, однак оскільки сьогодні діти йдуть у школу у 6 років, можливо, саме такий формат якнайкраще відповідає їхньому розвитку. Важливо, що серед творів для 1-2 класу більше оповідань та віршів про оточення – природу і місто, тоді як дітям 8-9 років пропонують читання про соціальну взаємодію та пригоди однолітків. Таким чином від спостереження і ніжної уваги до світу діти переходять до активних дій.
Одразу привертає увагу зміна загального фокусу із ідилічно-сільського на більш адекватний міський (вірш «Білі ночі в Одесі» Качана, «Казка про старого Лева» Мар’яни Савки), а також новий гендерний розподіл авторів та героїв: маємо активних дівчат, жінок та просто дивних істот («Я зніматимуся в кіно!» Ірен Роздобудько, «Володарка лісу» Саші Кочубей, «Самостійне життя» Прохаськів). Приємно здивувала наявність у книзі дитячого наукпопу («Хімія і їжа», «Кольорова хімія» Юлії Смаль), екскурсів в історію одягу від Оксани Караванської та ігор без «подоляночки», яка чомусь сім років не мала води вмитися. Представляючи кожного автора, упорядники хрестоматії наводять не довгі біографії у дусі «Четьїв Мінеїв», а короткі репліки-думки авторів про читання, персонажів та літературу. Це наближує письменників до нас, вводить дитину у загальне поле тексту, пропонує новий підхід до читання і, нарешті, позбавляє авторів звичного для нас «бронзування».
Молодша школа – це не лише час навчити дітей основам аналізу тексту, а й можливість переконати, що читання може бути цікавим хобі.
Наприкінці хрестоматій запропоновано не лише інші книжки зазначених авторів, а й наведено перелік сучасних літературних онлайн-ресурсів, де можна знайти уривки творів та літературні розвідки. Ця частина буде помічною не лише для дітей, а й для батьків, які навряд мали б можливість в інший спосіб дізнатися про існування «Букмолю» чи «ЛітАкценту».
З недоліків можна назвати хіба нерівномірний розподіл ілюстрацій: деякі розділи, як-от проза Мар’яни Савки густо «заквітчана» казковими мотивами, тоді як окремі твори мають лише один малюнок-візерунок наприкінці. Варто пам’ятати, що діти починають любити очима малюнок, а продовжують любити текст серцем, розумом та вухами.
Сьогодні література конкурує не з літературою, як у ХІХ столітті, а з кінематографом, комп’ютерними іграми та іншими аналогами віртуальної реальності, в основі яких – значно досконаліші медіа, ніж просто слова, за якими, як відомо, нічого немає. До того ж слова змушують нашу уяву працювати, а праця зазвичай викликає спротив, якщо її ретельно не сховати в обгортку розваги. Молодша школа – це не лише час навчити дітей основам аналізу тексту, а й можливість переконати, що читання може бути цікавим хобі. У 90-ті та на початку 2000-х після школи українську літературу продовжували любити лише найстійкіші і діти вчителів української літератури. Перших не зміг відвадити від книжок навіть Федько-халамадник, бо їм до рук вчасно потрапив Гамлєт та Перфецький, а в других банально не було вибору. Нові хрестоматії вибір дають, і це найголовніше.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно