Генрі Марш: «Для медика важливо зрозуміти, що тріумфи стаються тому, що їм передували провали»
У четвер, 10 вересня, почесний гість ХХІІ Форуму Видавців у Львові, британський нейрохірург Генрі Марш прочитав лекцію «Тягар вибору між правдою і надією» для студентів Українського Католицького Університету. Доктор представив публіці перший переклад українською мовою своєї книги «Історії про життя, смерть і нейрохірургію», що вийшов у «Видавництві Старого Лева».
Пан Марш присвятив просвітницькій діяльності в галузі нейрохірургії в Україні понад 20 років, провів у київських клініках ряд надскладних операцій на головному мозку, тож на лекцію завітали його українські колеги та друзі – перекладач книги, нейрохірург Андрій Мизак, нейрохірург Ігор Курілець. На зустріч приїхали також медики з Трускавця, Івано-Франківська, Львова, Києва. Привітати пана Марша прийшов керівник Школи біоетики УКУ, завдяки зусиллям якої була проведена лекція, отець Ігор Бойко. Ось короткі витяги з лекції Генрі Марша:
«Вперше я завітав в Україну 1992 року. На моїх очах ця країна росла і змінювалася, очищувалася від відвертого бандитизму, мріяла про демократію. Я не хочу акцентувати зараз на поганому, бо бачив, як прогресувала країна. Мій батько був правозахисником, мама - політичним біженцем із гітлерівської Німеччини. Я виріс із глибоким переконанням: немає нічого важливішого за відстоювання людських прав і верховенства права. Знаєте, що я вважаю найбільшим злочином комунізму? Ідею Леніна про те, що незалежна судова система – буржуазна фікція».
«Я нізащо не написав би цю книгу, якщо б жив у час, коли лікарів вважали напівбогами. Писав її для себе особисто, це мій щоденник успішних і провальних операцій. Для медика важливо зрозуміти, що тріумфи стаються тому, що їм передували провали».
«Я хотів би висловити захоплення своєю роботою. Для мене це щось на кшталт залежності. У Британії жартують, що хірурги це психопати, бо люблять різати інших. Я люблю оперувати, не тому що зі мною щось негаразд, не через гроші, а тому що хочу, аби люди жили».
«Що хочуть бачити у лікареві пацієнти: відомого спеціаліста, що крутиться на ТВ? Ні, вони прагнуть чесності. Чому лікарі рідко є чесними? Бо хворі перш за все хочуть отримати надію від лікаря. Та й сам хірург, повірте, до самого кінця зберігає надію, що пацієнт житиме. Але нерідко даючи надію лікарі потрапляють у пастку. Перш за все тому, що прикрашаючи дійсність, ви обманюєте не інших, ви обманюєте себе. Казати правду – це головне, чого медик має навчитися. Знаєте, як це буває: ти молодий спеціаліст, інтерн, не вмієш знайти вену у пацієнта і кажеш «у вас така шкіра, що складно намацати вену». Цим ти обманюєш себе, а не пацієнта! Так ти ніколи не станеш досвідченим і компетентним. Завжди кажіть правду – це дуже важко, але це шлях до вдосконалення».
«Я пишаюся українським перекладом моєї книги, мова книги дуже добра. Те, що ця книга з`явилася в Україні, - важливо для мене. По собі знаю, що лікарі, які мають за плечима менше досвіду, хочуть почути поради від старших колег. Справді, хірурги, що відійшли від практики, мають багато часу на самокопання і аналіз помилок».
«Я виявив для себе дві найбільші істини: найкращий вчитель для хірурга – помилка, найкращий шлях до вдосконалення лікарської майстерності - чесність. Знаєте, кожен хірург носить зі собою невеличкий цвинтар, куди він повертається і шукає відповіді, як уникнути помилок».
«Як лікар я маю страховку на випадок, якщо пацієнт подасть на мене до суду. Тобто я не боюся втратити гроші, не в цьому справа… Але лиха слава, ганьба – ось що лякає мене. У той самий час через страх судового позову, незахищеність лікаря, в Україні хірург ніколи не піде на ризиковану операцію».
«Що страшніше за смерть пацієнта? Для мене - це параліч пацієнта. Так, страшніше за смерть – це зробити подальше існування людини нестерпним».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно