Stary Lev Logo

Ганна Лелів: «Фемінізм – це про право вибору»
У четвертий день Книжкового Арсеналу в Києві відбулася дуже важлива розмова про фемінізм, пов’язані з ним історії та книжку приватних досвідів від відомих жінок – «Феміністки не носять рожевого та інші вигадки», що лише днями побачила світ українською. Вели розмову перекладачка видання Ганна Лелів, письменник Дорж Бату, головна редакторка «L'Officiel Ukraine» Уляна Бойко і співзасновниця «Creative Women Space» Тетяна Муль.
 
Феміністки не носять рожеве, не голять ноги, не роблять макіяж і та ще мільйон різних речей... Таких стереотипів навколо фемінізму не злічити. Як і дискусій, а що ж означає бути феміністкою, що для цього треба робити чи не робити, якою бути чи не бути. Чи справді це так? Своїм приватним досвідом фемінізму на сторінках книжки «Феміністки не носять рожевого та інші вигадки» діляться знамениті жінки. І про ці ж теми спілкувалися українські феміністи й феміністки на Книжковому Арсеналі.
 
 
Про книжку «Феміністки не носять рожевого та інші вигадки»
 
Ганна Лелів: «На сторінках цієї книжки відомі жінки діляться своїми думками про значення слова фемінізм, роль фемінізму і кейси, з якими вони стикалися. Було багато причин, які заохочували мене взятися за переклад книжки, одна з них – попри стереотипне уявлення, що фемінізм лише для жінок – те, що вона буде цікавою і для чоловіків».
 
Про жінок у професії
 
Уляна Бойко: «Ця книга є для мене найперше про повагу. Якось я спілкувалася з бабусею про розбіжності між чоловіками й жінками у її молодості.
Вона була керівницею, генеральною інженеркою проекту на підприємстві, яке будувало електростанції. Я питала її, чи відчувала вона ущемлення своїх прав. Бабця ж розповіла, що працювала на рівних правах з іншими працівниками: зарплата була однаковою, і залежала від посади, а не статі. Тому я також розумію, що фемінізм як бажання боротьби дуже індивідуальне. В кожного свій досвід і свої перепони, з якими людина стикається і які мусить подолати».
 
Дорж Бату: «Зараз у США є проблема, що у деяких галузях жінки отримують менше грошей, ніж чоловіки. Ми намагаємося подолати цей стереотип: ніби жінка витрачає менше зусиль на роботу, а більше віддає родині. Це абсолютно хибна думка. Насправді зараз фемінізм не є чимось дивним, він стає потрохи суспільною нормою. І я дивуюся, коли мені трапляюсь стереотипні уявлення про феміністок як жінок з волохатим ногами, в яких рік не було сексу. Це дурний стереотип, якого я абсолютно не розумію. Адже фемінізм – це найперше про рівні права для всіх людей. Так само, як і мають бути рівні права з іншими у людей з певними фізичними особливостями, синдромом Дауна, аутизмом тощо. Наприклад, у героїні моїх книжок – Франчески – в родинні вважається, що жінка не може отримати освіту математика, як зробила це Франческа. Інший приклад, у NASA працює лише третина жінок – це дуже мало. Зараз ми заохочуємо жінок вступати в наші ряди і, приймаючи на роботу, не звертаємо уваги на гендер, а дивимося на резюме і досягнення. Також ще у 70-х роках розробляли скафандри лише для чоловіків, бо тоді ніхто не думав, що жінка полетить у космос. Тепер усі виробники розробляють скафандри для жінок».
 
 
Про значення слова «фемінізм» і внутрішні бар’єри
 
Тетяна Муль: «Для мене у слові фемінізм заховано дуже багато свободи. Свого часу – після закінчення магістратури – я зіткнулася з ситуацією, коли мені казали, що амбіції – це не для мене, натомість я повинна тихо працювати в університеті та вийти заміж. Тоді й почалася моя історія фемінізму, в якому немає бути слова «повинна». Ми – жінки – можемо обирати ким і як бути, перед нами відкриті всі двері. Ми можемо голосувати, вибирати собі роботу, коли нам народжувати і чи народжувати взагалі... Однак стикаємося з іншою проблемою: внутрішніми бар’єрами, які змушують сумніватися в собі і втрачати віру».
 
 
Ганна Лелів: «Справді, якось так склалося, що наче і фемінізм у нас є нормою, але перед жінками все ще постають внутрішні бар’єри, вони вагаються: дозволити собі певні речі чи ні. Навіть я з цим відчуттям стикаюся. Однак варто розділяти свій голос та суспільний голос, який часом заганяє нас в якісь рамки: як виглядати, фарбуватися чи ні, як поводитися тощо».
 
Про фемінізм у контексті майбутніх поколінь
 
Дорж Бату: «Біля нашої бази є магазин з іграшками та сувенірами для дітей. Найпопулярнішими ляльками є фігурки жінок-пілотів. Якось я спостерігав таку картину: тато купував одну з цих ляльок донці, а вона сказала, що ніколи не зможе стати пілотом. Тоді він відповів: «Ти можеш не захотіти стати пілотом, але ти зможеш ним стати, якщо захочеш». Я батько двох дівчат. І теж прагну, щоб мої доньки мали рівні права і можливості».
 
 
Ганна Лелів: «Зараз на українському книжковому ринку з’являється багато книжок про дівчат – історії сили, які би надихали нове покоління. У мене п'ятирічна донечка, і я постійно думаю, як виховати її так, щоб вона в майбутньому не мала проблеми з тим, дозволяти собі щось робити чи обмежувати себе».
 
Тетяна Муль: «Я зауважила, що зараз маленькі дівчатка не прагнуть бути принцесами, як колись, а хочуть стати лікарками, вчительками, інженерками тощо. Моя шестирічна донька зараз мріє стати пожежницею. І я справді важливо говорити дітям, що вони все зможуть, якщо захочуть. Також треба шукати собі «зграю» – людей, які будуть підтримувати, надихати і вселяти віру».
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage