Галина Вдовиченко і Фоззі – про вік, досвід і читачів
Про те, що означає вік у культурі, соціумі, як ми його визначаємо, що таке молодість, а що таке старість, спілкувалися в останній день 27 Львівського міжнародного BookForum. Розмову на тему «Бабця під сорок, хлопчик за тридцять: як старіють стратегії віку?» модерувала Катерина Бабкіна. Її учасники Галина Вдовиченко, Олександр Сидоренко (Фоззі), Марк Лівін і Наріман Налієв говорили про реакції різновікової аудиторії на книжки, музику, фільми, а також про ставлення до власного і чужого віку. Відео всієї розмови можна подивитися за посиланням, ми ж записали кілька тез, які будуть цікаві для читачів романів Галини Вдовиченко і Фоззі.
Галина Вдовиченко про аудиторію роману «Півʼяблука»
Мені здавалося, що я знаю, для кого писала свій роман «Півʼяблука». Для самодостатніх і творчих жінок середнього віку. Стало сюрпризом, що найбільшою аудиторію цього роману виявилися студентки філологічних факультетів, дівчата-підлітки та чоловіки. А найдивовижніше, що книжка зацікавила жінок зрілого віку.
Про віковий діапазон своїх читачів
В мене дуже широкий віковий діапазон читачів: від дітей, які ще самі не вміють читати, до людей, які читають все життя і мають по 90 років. Коли здаю для видавців в роботу книжку, запитують: «Для якого вона віку?», я не знаю що відповісти. Мій улюблений вік у читачів-дітей, вимірюється не в цифрах, а в словах. Це коли вони входять у смак самостійного читання, в когось це в 6 років, у когось — в 10, а в когось ще пізніше.
Я не могла не написати роман «Найважливіше — наприкінці», він базується на моєму досвіді, який хотіла проговорити перед собою і поділитися з іншими. Більшість відгуків пишуть у приват, в основному це жінки мого віку, багато з них відомі, але вони не готові говорити на цю тему публічно. І водночас книжка зацікавлює молодих людей.
Про досвід і роман «Найважливіше — наприкінці»
Часто героїв веду не я, вони перебирають на себе важливі функції, просто дослухаюся до них, їхніх варіантів розвитку сюжету, поведінки. Я слабша за свій текст і за персонажів. Іноді те, що ти роками сприймаєш як усталений варіант стосунків, в яких вже нічого неможливо змінити, переходить на інший рівень. За кілька днів чи тижнів життя показує, що ми можемо дуже сильно змінити свої стосунки, своє життя, як і сталося в книжці «Найважливіше — наприкінці». Мені важливо було поділитися з людьми, щоб вони зрозуміли те, чого я не розуміла, скажімо, чотири роки тому. Я не збиралася писати цей роман, просто робила записи для себе. Але коли з’явилася половина тексту, зрозуміла, що хочу віддати його читачам.
Тираж закінчився
Олександр Сидоренко (Фоззі) про вміння ставити себе на місце героя
Я не оцінював якість тексту книги «Червоні Хащі», його відповідність до побуту людей похилого віку, які опиняються у будинку для літніх. З’явилася ідея, я її описав, бо уявити себе там достатньо просто. От зараз уявляв себе бабусею-чукчею для нової книжки, мені здалося, що вдалося. Цей скіл прокачується, якщо ставиш себе на місце героя, просто перемикаєшся. Треба вміти слухати людей і тоді все вдасться.
Про досвід і його відсутність
Хотілося б вірити, що досвід щось дає, але мені здається, що відсутність досвіду важливіша, оскільки ти не боїшся помилятися. Що більше даних, то більше сумнівів, а для творчості сумніви, з одного боку, корисні, а з іншого — стримують. В дорослому віці приходиться виходити з зони комфорту, а для молодої людини все навколо є зоною комфорту.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно