0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Галина Вдовиченко: Головне – берегти і цінувати одне одного
На 26 BookForum відбулася перша – дуже зворушлива і щира – презентація нового роману української письменниці й журналістки Галини Вдовиченко – «Найважливіше – наприкінці». Разом із Ларисою Денисенко авторка говорила про стосунки і людську натуру, що є невід’ємною темою творів письменниці, а також про біографічність роману, про вміння прощати і співпереживати, зрештою потребу цінувати кожну мить швидкоплинного життя. Читайте кілька найцікавіших цитат з розмови.
 
Мені найбільш цікава в літературі тема людини. Те, як вона функціонує, реагує на певні подразники, як намагається зрозуміти щось про свої емоції та про себе. В останні два роки я намагалася збагнути щось про себе. І зайнявшись таким самокопанням, ви зрозумієте, як мало про себе знаєте. Так я виявила, що багато переїжджала з батьками, і змінила більше десятка місць, які називала домами. Натомість моя знайома все життя прожила у «хрущовці». Може, комусь це не дуже важливо, а для когось це стане цікавою інформацією, яка допоможе краще себе зрозуміти.
 
 
Завжди слід пробувати поговорити відверто. Навіть якщо інша людина не готова до цієї розмови, навіть якщо вона відсахнеться від цього, та все ж щось у ній здригнеться. Адже все велике складається з маленьких кроків. Тому спробувати варто.
 
Образа – така річ, яку не можна пускати у своє життя. Вона знищує людину і показує слабкість. Я у багатьох моментах слабка, але образити мене важко. Бо якщо людина скаже щось погане, я можу легко це відсунути від себе, йти далі і не звертати на це увагу. Людина самоцінна сама по собі, на неї не повинні впливати чужі слова.
 
Ця книжка – привід поговорити про важливі речі, поки ще не пізно. Бо, як я зрозуміла, щось найважливіше розуміється наприкінці. Я прагну цією книгою, щоби читачі задумалися, що важливо берегти і цінувати одне одного.
 
Я зрозуміла, що коли відбувається якась трагедія, всі ми потребуємо з неї виходу. Для когось це можуть бути розмови, обговорення. Я не така відкрита, закриваюся у своєму панцирі. Я можу посміхатися, а потім приходить момент, коли я залишаюся сам на сам – і це теж я, але більш відверта і більш відкрита. Кожен має прожити свій біль, і у всіх це відбувається по-іншому.
 
 
Часто у стосунках між нами виникають непорозуміння, які накопичуються і, здається, їх неможливо подолати. Хоча часом ці стіни непорозуміння руйнуються від одного слова. Якось я розмовляла з подругами. Одна з них вийшла заміж за чоловіка, який дуже змінився за час їхнього шлюбу. І це її вкладена праця. Її рецепт: коли приходить чоловік із роботи, хай би який настрій був у нього чи неї, найкраще – прийти і обійняти його. Навіть без слів. Ми колись з дівчатами це обговорювали: комусь таке давалося легко, для когось –  складно і нелогічно. Ми часто все зважуємо «а що, якщо…». Це зайве. Треба просто зробити людині добро, дати авансом любові і тепла. І ви побачите, що це людину змінює дуже сильно.
 
Це одна із найскладніших наука – будувати стосунки. Чудовий приклад – стосунки матері-дитини, коли матері передають малятам свою любов, попри те, що дитина може, навіть нехотячи, образити маму.
 
У житті доводиться переживати різний досвід, часом дуже болісний, але треба зуміти знайти сильні сторони, зрозуміти щось про себе нове – і життя знову розкриється перед нами. Бо якщо ти живеш – отже це потрібно, значить ще не виконали свого завдання на землі. Тому треба наповнити своє життя змістом, самореалізацією, допомогою іншим людям. І я сподіваюся, що читач, прочитавши цю книжку, саме з таким відчуттям її завершить. Сум буває світлим, з нього теж можна стартувати далі. Не заглиблюйся у негативі, що супроводжує трагедію, а перетворіть його на новий старт.
 
 
Коли мене запитали видавці про обкладинку, у мене виринув такий образ: відчинене вікно, віються фіранки, а далі – море, де пливе паперовий кораблик із старих записів, немов із вирваного листка з нотатками. Однак так, як побачила художниця, мені теж дуже сподобалося: ниткою вона вибудувала два профілі – чоловіка і жінки.
 
Перед кожною людиною рано чи пізно постає питання: чому ми разом? Чи це про двох людей у стосунках, чи якогось гурту, чи країни. Ми такі різні, але що нас об’єднує і чому попри всі трагедії та випробування ми все ще разом? І коли ми спробуємо відповісти на ці питання, нам стане про це зрозуміло. Бо маленькі і великі стосунки починаються з простих питань.
 
 
Написавши роман, у мене не було відчуття полегшення. Я думала: написала – і можу танцювати, як роблю це зазвичай, закінчивши чергову книжку. Але тут було хвилинне полегшення, але загалом нічого не змінилося. Змінилося згодом: коли книжка вийшла друком і пішла до людей, заживши своїм життям. Тепер я починаю думати про інші речі, про які мені хочеться писати. Так чи інакше, хочу, щоби цей роман дарував радість, що навіть може народжуватися зі суму. Мені хочеться, аби в читача було світло на душі по завершенню читання. І щоби він спробував вдосконалити стосунки з людьми, які йому близькі.
 
 
 
 
 
Вам може бути цікаво
Завдання №1 — стати щасливими. Мотиваційні книжки і челенджі
«Видавництво Старого Лева» запускає гаражний розпродаж в онлайн-форматі!
Троє українців – у почесному списку Honour List 2020
Молочне порося для Фіделя Кастро та інші забаганки диктаторів: про нову книжку Вітольда Шабловського
Даруємо знижку на дві книжки тижня: «Фелікс Австрія» та «Галицькі смаколики»
Актор, поліцейський, інспектор, друг, психіатр – тобто вчитель
stary_lev Стежити
дописів читачів