Галина Крук: «Ми не знаємо, про що ті вірші, які пишемо зараз»
У суботній вечір на Вуличній сцені Книжкового Арсеналу лунали вірші жінок-поеток, присвячені темі «Future in the Past» – майбутнього в минулому і навпаки. Говорили про вірші про війну та події, які можливо передбачити лише в поезії. Розповідали історії та читали вірші-майже-передбачення Катерина Калитко («Бунар»), Оксана Луцишина («Вірші Феліцити»), Ніна Кур’ята («Я буду дивится, як ти пишеш») та Галина Крук («Доросла»), збірки яких були видані у «Видавництві Старого Лева». Це був вечір поезії, яка пишеться від передчуття, чогось ірраціонального, а потім стає реальністю.
За словами модераторки події Галина Крук, поет часом відчуває якісь речі, а потім вони збуваються. І так з’являються пророцтва. Кожна із поеток розповіла про вірші, які виявилися пророчими, про передчуття війни в поезії та зачитали власні вірші. Поетки міркували, чи відчували вони момент творчого проникнення у той світ, який дає нам знати щось, і що потім виявляється реальністю?
«Так, такі речі трапляються. Але це не означає, що ми фіксуємо це логічно і розуміємо, до чого це, – розповіла про свій досвід Оксана Луцишина. – Певне відчуття тривоги завжди було присутнє в ці роки. Тільки тепер це увиразнюється і ти розумієш, що це справді було. Я не знаю, чи це транслювалося безпосередньо у поезії. Тематично ця поезія могла писатися про абсолютно особисті речі – поезія часто стосується більш особистих речей. Попри те, у мене в поезії з’явилася нова тема – звертання до вищих сил на рівні метафори. Це прохання про захист».
Своїми поетичними передбаченнями поділилася Ніна Кур’ята: «Для мене часто момент передбачень є прозріннями для себе. Ти пишеш і не розумієш, про що ти пишеш, тебе щось веде, тобою керує стихія, ти не розумієш буквально ці образи. Потім проходить кілька років і ти усвідомлюєш, що у твоєму житті сталося те, що там описано. Існує така теорія інформаційного поля – те про, що ти думаєш, притягується до тебе, або спрацьовує. Ми пишемо і це збувається, тому що воно було написане. Є місце для обох взаємообернених процесів».
«Я зараз пригадала 2014 рік і Книжковий Арсенал того року. Тоді були схожі поетичні читання. Ми говорили про те, що у поетичних творах авторів з’явилося багато війн тоді, коли її ще не сталося, – пригадує Катерина Калитко. – На той момент, коли вона почалася, такої поезії вже було багато, дещо повиходило книжками. У всіх війна була різною: у когось пережита з досвідом батьків, в когось відрефлексовані травми сторічної давнини, у когось досвіди, які перетинаються та порівнюються з іншими країнами. Тепер здається, що це висіло у повітрі – грозова хмара, яка утворює специфічну атмосферу, розріджене повітря, де важко дихати. Спробою задихати в цій атмосфері, змусити легені працювати, була робота з текстами. Поет – це сутність на межі світів, який ловить сенс і жодному зі світів не належить».
«Мою книжку «Співіснування» видали далеко до подій, – розповіла Галина Крук. – У ній є вірші про Крим і про війну. Взагалі не знаю, звідки ця тема у мене виникла, я про це не думала свідомо. Найкумедніша була ситуація з віршем «Надія» – його хтось витягнув під час кампанії на підтримку Надії Савченко і сказав, що він про неї. Мене це дуже здивувало й навіть обурило, бо вірш написала задовго до того й він навіть фізично не міг бути про це написаний. Дійсно, є порядок подій, які можна передбачити, але це зовсім не раціональний підхід. Поети відчувають це все на рівні раціональних і емоційних реакцій – коли настає така подія, за ними починає тягнутися поезія. Це тонкі матерії, які починають рватися з настанням важливих подій і за тим ти починаєш бачити, що насправді відбувається в світі».
«Багато передбачень не лише у віршах про війну, а й про тривогу матері, жінки, яка когось чекає, – додала Галина Крук. – Цей настрій можна ретранслювати на події, які згодом відбудуться. Зараз ми не знаємо, про що ті вірші, які пишуться зараз. Ми їх зрозуміємо потім, коли постане ціла картина. Мені цікава ідея, що є причиною, а що наслідком. Може це й сталося, тому що ми це проговорили і згадали, але ніколи невідомо, як було насправді».
«Щодо віршів про війну, коли вона відбувається, писати про неї майже неможливо, – зізналася Ніна Кур’ята. – У мене є вірш про війну, який вийшов у 2004 році. Ми поїхали тоді на фестиваль, і певний час перебували у російськомовному Миколаєві. Цей вірш написала у стані війни з мовним середовищем. Іноді вже написані вірші ідеально підходять до подій, які відбудуться потім. Так сталося з віршем, який я прочитала в ефірі на радіо на прохання ведучого, коли не стало Мирослава Поповича».
Галина Крук: «У мене був вірш написаний на 80% і я не могла його завершити й зрозуміти, звідки до мене прийшла ця поезія і про що вона. Пізніше один чоловік розповів історію про свого батька, який загинув у криївці. Він часто блукав горами, коли був малим, і йому здавалося, що він знайде свого батька в землі, в одній із криївок. Ця історія мене вразила, коли дитина шукає зв’язку з померлим. З останніми подіями трапилась така ситуація, яка пов’язала ці два досвіди».
«Під час одного із інтерв’ю Міленко Єрґович сказав цікаву річ: «Жінки під час війни є водночас стороною, яка найбільше потерпає і тими, хто є носіями довгої пам’яті. Їхня роль на війні завжди особлива». У віршах я мігрую між війною і пам’яттю», – додала Катерина Калитко.
«У мене немає конкретних образів, які можна прочитати, як дотичні до війни, – розповіла Оксана Луцищина. – Це певне звертання до вищих сил, пошук захисту. Багато відсилань до проблеми часу, більш або менш філософської. В контексті цих читань, які називаються «FutureinthePast» – це боротьба із часом. Час з одного боку начебто лінійний, а з іншого – ні. У всіх є такі моменти, коли ми це гостро відчуваємо. Щоразу настає момент, наче ти зачинений у цьому часі, коли поруч щось відбувається, але ти не можеш туди прорватися».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно