Франківська презентація франківського роману
Софія Андрухович презентувала роман «Фелікс Австрія». Подія відбулася у рідному місті авторки, яке стало головним героєм її роману, – у Станіславові, Івано-Франківську, у книгарні «Є». Модерувала зустріч головний редактор «Видавництва Старого Лева», яке опублікувало роман, письменниця Мар’яна Савка.
«У цьому романі так багато Станіславова, тих героїв, тих емоцій, які шлейфом тягнуться з окутаних міфами часів бабці Австрії, - зазначила на початку зустрічі Мар’яна Савка. - Що зараз перебувати в серці цього міста і презентувати цей роман, жінці, яка тут виросла і наважилася про нього писати, напевно, і відповідально, і дуже почесно, і трошки лячно».
«Мені, насправді, ця презентація дуже важлива і дуже особлива, - відповіла Софія Андрухович. - Зрештою, що б я зараз не сказала про Івано-Франківськ, це буде набагато банальніше, ніж той факт, що я написала про нього книжку. Зокрема, у Івано-Франківську, читаючи уривки, я нарешті зможу відірватися і прочитати шість з гаком сторінок описів, які декого нервують, про вулиці і про будинки, які я не можу собі дозволити прочитати деінде».
(уривок з презентації)
Мар’яна: Ти писала про двох жінок. Чи думаєш ти, що, якби була чоловіком, то не змогла б написати про них? Що це були б зовсім інші персонажі?
Софія: Я впевнена, що не могла б про них написати і писала б (писав би) щось зовсім інше. Я багато про це думаю – про відмінні способи мислення жінок і чоловіків - і доходжу до того, що ця відмінність існує навіть у стилістиці і будові речень. Це якісь два світи, які перетинаються і сплітаються, але відмінностей між ними дуже багато. І це дуже цікаво.
М: А в літературі у тебе є жінки, які пишуть чи писали, у яких ти могла почерпнути натхнення для виписання жіночих образів у романі?
С: Мені одразу спадають на думку три письменниці. Хоча насправді їх набагато більше, але саме про цих я говорю в контексті останньої книжки. Насправді, цей настрій і ця історичність як тло виникли з захоплення певним сегментом літератури і, якщо з них вичленити жінок авторок, то це буде Маргарет Етвуд, Айріс Мердок і чомусь, хоч вона не дуже вписується, але вона дуже мене чимось зачепила – російська письменниця Лариса Петрушевска.
М: Автор вкладає частину себе у кожного персонажа, але в кому більше зосередилося від Софії?
С: Очевидно, що в Стефі, бо від її імені ведеться розповідь. Всі інтонації, якими розказується ця історія, – Стефині. Тому мені довелося в неї перевтілитися чи вона в мене перейшла, коли я це писала. Але теж не все так просто. Пишучи цю книжку, я кілька разів ніби змінювала напрямок. І мені вдався той фокус, який я хотіла зробити, тому що, читаючи відгуки, я не раз натикалася на таку думку, що відбуваються неочікувані для читача повороти. Читач за логікою розповіді може передбачити, що от зараз станеться так і так… Наприклад, коли починається книжка, то читач передбачає якісь лесбійські мотиви, але їх так і немає. І так стається кілька разів під час розповіді. Кожен раз ти готовий до одного розвитку подій, і щоразу розповідь раптом повертає в інше русло. І все це, пишучи, я проробляла з собою. Мені так доводилося чи вдавалося і себе дивувати. Якщо спочатку і протягом майже усієї розповіді Адель видається дещо плоскішою і однозначнішою, і не зовсім приємною розманіженою панночкою, яка практично нічим не цікавиться, крім дуже і дуже тривіальних речей, то вкінці книжки все-таки виявляється друге дно. Мені хотілося розхитати цей стереотип, що от польські панночки мали бути такими розманіженими, а українські чесні, працьовиті дівчата були глибокими, нещасними і стражденними.
«Щодо австро-угорського міфу, то я вважаю, що він до певної міри - шкідливий, бо дозволяє зануритися в таку фантазію дуже солодку і засоціювати себе з ідеальним світом, - розповідає Софія. - А насправді ніякого ідеалу не було. Було в ті часи дуже невесело. І для того, щоб це зрозуміти, треба читати справжню історичну літературу. Моя художня книжка абсолютно не показує того часу. Я читала відгуки: «Ось це - той час і місце Австро-Угорщина початку 20 ст, де б я хотів/хотіла жити. Читаючи роман «Фелікс Австрія» я це розумію». Насправді, виходить, що людина хотіла б жити у моїй уяві, тому що це - не є історична монографія, а швидше мій внутрішній світ, збудований за мотивами газет і монографій наприклад Івана Монолатія.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно