0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
«Франческа. Володарка офіцерського жетона». Уривок з книжки Доржа Бату
Рік тому українські читачі дізнались про Франческу — повелительку траєкторій. Її напарник, колишній журналіст, а тепер оператор корекції траєкторій Центру керування польотами Національного управління з аеронавтики та досліджень космічного простору США, Андрій Васильєв (Дорж Бату) написав книжку, де розповів про веселі робочі будні людей, які працюють із космічними супутниками. Звісно, більшу частину кумедних пригод забезпечує його напарниця сицилійка Франческа, з якою часто стаються різні халепи.
 
У новій книжці, яка вийшла у Видавництві Старого Лева, Франческа і Джорджіо (як вона називає свого напарника) разом рятують світ й одне одного, отримують офіцерські звання та дізнаються, як правильно закручувати гайки. І «Куфер» радий повернутись до їхніх космічних пригод.
 
* * *
 
Франческа здебільшого чудить по понеділках. Саме в понеділок були розбите скло, пожежа, літаючий клоп і бійка. Легше сказати, чого не було в понеділок. Останній раз саме в понеділок я виявив, що моя напарниця акуратно й сумлінно, керуючись єдино турботою про мене, видалила з мого комп’ютера звіти за минулий місяць. А сьогодні, в середу, цілий ранок напарниця поводилася дивно. Було помітно, що вона не в гуморі, чимось стурбована й неуважна. І постійно кудись відлучається.
 
Десь посередині зміни хтось обережно торкнувся мого лівого плеча.
 
Монгол-кочовик зазвичай має четверо очей — двоє спереду і двоє ззаду, тому я знав, хто був за мною. Я повернувся. Франческа стояла, засунувши праву руку в кишеню.
 
— Ragazza mia, що сталося? — я знав, що щось трапилось і напарниця потребує моєї допомоги. Не питайте, звідки я це знав. Просто за неповний рік роботи з Франческою я шкірою відчуваю небезпеку і постійно перебуваю в режимі standby.
 
— Ось… — дівчина вийняла праву руку з кишені, і я зрозумів, що ця халепа — найсерйозніша з усіх, що ми з нею пережили.
 
На вказівному пальці у Франчески красувався підшипник.
 
Новенький сталевий і блискучий підшипник. Він так щільно застряг при основі пальця, що сам палець сильно набряк і нагадував шматок мармурової яловичини. Шкіра довкола нігтя посиніла.
 
Я зрозумів, що справи погані.
 
— Нам терміново треба до лікаря!
 
— До лікаря? — кволим голосом вимовила нещасна сицилійка.
 
— Офіцере Баррел, у нас термінова ситуація!
 
— Що я маю робити? — відгукнувся у навушник старший офіцер.
 
— Потрібно зняти телеметрію з «Аури» і звіритися із заданими параметрами. Там має бути збіг по двох точках, на вході й виході з фокуса. Інтервал хвилина і вісім! Підготуйте нам похибку на завтра. Завтра якраз і займемося.
 
— Зрозумів! Що робити з останнім кейсом?
 
— Поставте в «hold» — вікно дозволяє зробити його до полудня, попередьте Г’юстон, будь ласка!
 
— Добре, синку! — без зайвих запитань сказав Баррел.
 
— Ну, Чессіно, погнали!
 
Медичний блок розташований у сусідньому корпусі. Поки ми бігли туди, Франческа намагалася розповісти, яким чином її вказівний палець намертво застряг у підшипнику:
 
— Розумієш, Сільвія (племінниця, дочка старшого брата Патріціо, точна копія Франчески) впустила свій спінер у пісочницю. Туди потрапив пісок, і спінер перестав крутитися…
 
Я обіцяла почистити…
 
 
Я тим часом мовчки думав, що робити. Палець набряк так, що зняти підшипник було неможливо. Мило, олія і гель точно вже не допоможуть…
 
Був іще варіант накрутити на палець нитку, тим самим стиснути набряк, а тоді змазати нитку олією і стягти підшипник, але для цього набряк був уже занадто великий і твердий.
 
— Скільки минуло часу? — спитав я.
 
— Мабуть, години півтори… — сказала Франческа й продовжила:
 
— Ну, я зняла пластик, почистила металеву частину,
 
продмухала, а потім мені її треба було провернути…
 
— Ти пульсацію відчуваєш? — перебив я напарницю.
 
— У пальці?
 
— Так.
 
— Ні, вже не відчуваю…
 
«Кепські справи», — подумав я.
 
— І щоб провернути, я наділа його на палець… Джорджіо, ти мене слухаєш?! Я тобі розповідаю, як усе сталося!
 
— Послухай, — сказав я через плече, злітаючи по сходах угору.
 
— Мене абсолютно не цікавить, яким чином ця штука опинилася на твоєму пальці! Мене більше цікавить, як цей клятий підшипник зняти!
 
На чергуванні був Стів Джексон, чудовий військовий хірург, який колись оперував важкопоранених солдатів у Афганістані.
 
— Привіт! Чим можу допомогти? — широко й білозубо всміхаючись, привітався Стів.
 
Франческа мовчки продемонструвала йому палець.
 
— Ох, чорт! — пробурмотів хірург. Його широке добродушне обличчя, через яке він був страшно схожий на Джима з книжки про Гекльберрі Фінна, вмить посерйознішало.
 
— Скільки часу?
 
— Приблизно півтори години, — сказав я.
 
— Сільвія… — почала було Франческа.
 
— У нас не так багато часу, — Стів уважно роздивлявся вже синюватий палець. — Треба цю штуку негайно зняти. Хто в нас спеціаліст по залізяках?
 
Я вже набирав номер Ренді. Старий механік був у медчастині через кілька хвилин. Захеканий, він залетів у кабінет.
 
— Що будемо робити? — спитав Стів. — Пиляти?
 
— Та де тут пиляти… — пробурмотів сивовусий Ренді. — Це ж вуглецева сталь, марки «52100», якщо не помиляюся… Її пилка не візьме… Та й не підберешся ніяк. До того ж вона сильно нагріється…
 
— І що тепер? — на очах у бідолашної дівчини виступили сльози. — Клятий спінер!
 
— Ця сталь міцна, але крихка, — сказав нарешті Ренді. — Її можна розбити.
 
Я одразу згадав, як ми в дитинстві розбивали підшипники об бетон і діставали гладенькі сталеві кульки.
 
— Треба швидко бігти в майстерню. Там у мене весь інструмент.
 
У майстерні Ренді взяв молоточок і пальцем поманив Франческу до себе. Напарниця напружилася.
 
— Ренді, в мене є ідея! — сказав я. — Давай я займуся зовнішнім шаром.
 
 
Щоб не травмувати зайвий раз палець ударом, я вирішив не розбивати зовнішнє кільце, а розірвати його. Ми намертво затисли край зовнішнього кільця у великих механічних лещатах. Тоді я взяв двоє маленьких ручних лещат і закріпив їх на протилежних краях підшипника, перпендикулярно до нижнього краю. І потяг ручки в один бік, таким чином викрививши зовнішній обруч. Крак! Зовнішня оболонка підшипника розсипалася на чотири частини, кульки повипадали й покотилися.
 
— Молодець! — похвалив мене Ренді. — Залишилося внутрішнє кільце.
 
Зняти його виявилося складніше. Перший спосіб не годився: затиснути край сталевого обруча було неможливо — заважав набряк.
 
— У нас залишилося п’ятнадцять хвилин! — нагадав Стів. —
 
Це критичний час.
 
Франческа пополотніла. У цей момент забігла Сара.
 
— Боже, що сталося?! — сержант МакКарті дуже переживала за подругу.
 
— Сільвія… Спінер… Я хотіла почистити, і…
 
Поки Франческа розповідала Сарі свою невеселу, але цілком імовірну для неї історію, ми думали, що робити з останнім кільцем.
 
— Треба його розбити, — сказав Ренді.
 
— Я би не радив піддавати палець такому стресові.
 
— Стів, стресу уникнути неможливо!
 
— Може, знову лещата? — запропонував я. — Повільне стискання в таких умовах краще, ніж удар. Від удару можуть порватися судини.
 
Стів подумав.
 
— Франческо, ти щось відчуваєш у пальці?
 
— Нічого. Навіть не пульсує вже…
 
— Про всяк випадок необхідно зробити блокаду. Буду через хвилину!
 
 
Коли хірург закінчив маніпуляції зі шприцом, я взяв обколотий знеболювальним пальчик напарниці й міцно затис кільце в лещата. Повільно закручуючи гвинт, я не зводив погляду з клятого кільця. Ми всі замовкли.
 
— Тисне, — нарешті прошепотіла Франческа. — Трохи тисне…
 
— Потерпи ще трохи, — попросив я.
 
Крак! Останнє кільце розлетілося на шматки. Я негайно дістав бліду дівчачу руку з лещат. На вказівному пальці червоною обручкою горів слід од підшипника.
 
— Потрібно якнайскоріше доставити її у лікарню у Гартфорді! — сказав хірург. — Треба дослідити, наскільки пошкоджено палець, і провести реанімацію, якщо ще не пізно.
 
— А якщо пізно? — Франческа знову побіліла.
 
— Надіюся, що все буде гаразд! — твердо сказав Стів. — Саро, нам потрібно у Гартфорд!
 
 — Виділити вам машину?
 
— Нам НЕГАЙНО потрібно в клініку! Нам потрібна «Дельта»!
 
«Дельта» — це санітарний військовий гелікоптер UH–60 Black Hawk, який тримали в режимі «+1», тобто «одна хвилина до зльоту». Сара зняла рацію і викликала полковника.
 
— Вескотт! — відгукнулася рація.
 
— Сер, нам потрібна «Дельта», сер!
 
— Що сталося?
 
— Сер, Франчесці потрібно терміново в лікарню у Гартфорд, сер!
 
— Господи, ви де?! Я через хвилину буду коло «Дельти»! Хай
 
Джексон командує!
 
Замотуючи на ходу Франчесчину руку у фольгу, ми всі побігли на майданчик «Дельти». Гелікоптер уже розганяв гвинт.
 
— Що сталося?
 
— Я хотіла тільки почистити… — почала Франческа, але її ніхто не слухав.
 
— Усе ОК? — спитав полковник у хірурга.
 
— Надіюся! — крикнув Джексон. — Сідайте!
 
Ми з Сарою відійшли від дверей, але напарниця здоровою рукою вчепилася в мене і затрясла головою.
 
— Джорджіо, лети з ними! — наказав Вескотт.
 
— Але ж у мене зміна, сер!
 
— Лети з ними!
 
Через хвилину ми знялися в повітря і взяли курс на Гартфорд. Джексон тим часом зв’язувався із Хірургічним центром штату Коннектикут.
 
Ми приземлилися на даху Хірургічного центру рівно через п’ятнадцять хвилин. Джексон із Франческою побігли в діагностичний центр на маркерну томографію, а я залишився відповідати на запитання медсестри. Я дуже переживав, бо в разі несприятливих обставин напарниця могла запросто позбутися вказівного пальця на правій руці.
 
Через півгодини Стів і Франческа вийшли з операційної.
 
Права кисть у сицилійки була в модній чорній рукавичці, дуже схожій на тактичну рукавичку «командос». Напарниця нарешті всміхалась. Уперше за день.
 
— Усе добре! — видихнув Стів. — Судини не ушкоджено, тканини почали отримувати кисень. Але ще кілька хвилин і було б пізно. Так і до гангрени недалеко!
 
Дорогою до бази перестрашена і втомлена напарниця дрімала, прикривши очі.
 
Стів філософствував.
 
— Така сама історія з обручкою. Якщо її надінеш, то зняти вже… — несмішно пожартував хірург. — Але чого вона так барилася? Ми ледве встигли!
 
— Та думала, що само якось злізе, — теж несмішно пожартував я. — Франческо, чуєш? Ти наступного разу мені одразу кажи, щойно відчуєш, що вляпалася! — я штовхнув дівчину ліктем у бік.
 
— «Наступного разу»? — засміявся Стів. — Краще, щоб «наступного разу» взагалі не було!
 
Я повільно перевів очі з напарниці на хірурга. У Стіва одразу сповзла з обличчя усмішка.
 
— Наступний раз буде. Обов’язково буде. Можу заприсягтися!
 
Вам може бути цікаво
Недільні читання. Уривок із книги Арундаті Рой «Міністерство граничного щастя»
6 книг Старого Лева – серед фіналістів Премії Міста літератури ЮНЕСКО
Оксана Лущевська – про ековідповідальність та захист тварин
Літературна екзотика: 4 книги сучасних індійських письменників, на які варто звернути увагу
Золотий носоріг
Відкрита скайп-зустріч з Оксаною Лущевською «З любов`ю – до тварин» у Києві
stary_lev Стежити
дописів читачів