0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Фінн-Олє Гайнріх: Завдання письменника — торкатися непростих тем, які хочеться оминути у власному житті
В останній день 27 BookForum відбулася онлайн-зустріч з автором роману «Руки розбійника», німецьким письменником Фінном-Олє Гайнріхом. «Руки розбійника» — книжка про велику силу зв’язків, які людина набуває за життя, іноді навіть всупереч власній волі. Їх складно змінити і дуже легко втратити, коли вже думаєш, що вони з тобою назавжди. Саме ці мотиви, а також тема підліткової літератури загалом, і стали ключовими у розмові. Спілкувалася з автором резидентка #teenside Катерина Андрійчук.
 
У нашій добірці – декілька найважливіших цитат автора, які ми зібрали для вас.
 
«Руки розбійника» – книга для підлітків чи ні?
 
У світі літератури часто трапляється так, що книжки з протагоністами-підлітками вважають цікавими насамперед тінейджерам чи молоді. Я гадаю, це не дуже правильно, адже у книзі «Руки розбійника» йдеться про фундаментальні людські конфлікти, які стосуються будь-якої вікової групи. Звісно, тут саме молодь рухає сюжет, і я можу зрозуміти, чому книжка може промовляти насамперед до молоді. Але не винятково до неї.
 
Про вік читача книг Фінна-Олє Гайнріха
 
Загалом у процесі роботи я ніколи не думаю про те, для якої вікової групи пишеться текст. Натомість я розповідаю історію у той спосіб, який вважаю доцільним. Зрештою, сам читач чи читачка мають вирішувати, цікава їм книжка чи ні. Незалежно від віку.
 
Мені справді важко оцінити, з якого віку варто читати мої тексти, адже люди такі різні. Наприклад, історію про Мауліну моє видавництво маркувало для дітей «від 10 до 12 років», і з точки зору мови вона досить непроста. Але в мене був досвід неймовірних розмов із семирічними читачами цієї книги. Звичайно, це радше виняток, але й таке трапляється.
 
Так само і з «Руками розбійника»: ми вже говорили про молодого протагоніста у центрі історії. Але тут є секс, наркотики, тому я б не рекомендував читати її дванадцятирічним. Але якщо він чи вона готові, якщо такі питання вже видаються їм важливими, чом би й ні? Загалом я думаю, що десь із 16 років книжка добре піде. І сподіваюся, аж до найстаршого віку.
 
Про табуйовані теми в літературі
 
Думаю, що завдання письменника – торкатися усіх моментів, які видаються неприємними, яких побоюєшся, які хочеться оминути у власному житті, досвіді. Я ж пишу для того, щоби щось з'ясувати про цей світ, щоби ставити питання, особливо складні, і шукати відповіді.
 
Звісно, в «Руках розбійника» є теми-табу: секс зі старшою жінкою, яка має залежність від алкоголю, ще й є мамою найкращого друга. Звичайно, це табуйована тема, лише одна з них. Не дуже то й просто про це писати, а потім ще й зачитувати на презентаціях чи в школі, але її важливо було підняти.
 
Про реальне та вигадане в романі
 
Якщо говорити про автобіографічність роману, то в ньому і є щось з реального життя, і немає водночас. Коли я пишу, то завжди знаходяться елементи реальності, що якось проникають у літературу. Нічого з описаного не траплялося в такій формі в реальності, але якісь фрагменти надихнули мене на історію чи наштовхнули на певну ідею, тобто зіграли якусь роль у написанні.
 
Про процес писання
 
Оскільки велика частина роману «Руки розбійника» відбувається в Стамбулі, я туди поїхав. І цілими днями, так само як герої, ходив по місту, набирався вражень, а вечорами сідав і все записував.
 
Однак зазвичай я пишу, як-от зараз, за письмовим столом, у кімнаті з нудними білими стінами. Цей процеси виглядає так: я уявляю собі все дуже точно, і потім записую лише те, що бачу. У мене перед очима сцени, як із фільму, з усіма деталями. Точно не знаю, як все це працює в мене в голові.
 
Про подорожі
 
Я належу до тих людей, хто дуже багато переїжджає. Наступного тижня я переїжджаю вже 38-й раз у житті, й цього року мені виповнюється 38 років. Тобто в середньому раз на рік я кудись переїжджав. Це, мабуть, важливий момент у моїй біографії – рух, який приводив у рух і щось всередині мене.
 
І ще одна річ: у 17 років я на кілька місяців поїхав до Франції в межах шкільного обміну, й тоді в мене з'явилися абсолютно нові життєві орієнтири. Повернувшись, я мусив заново все переосмислити, всі попередні цілі і плани втратили актуальність. Раптом я захотів від життя чогось іншого. Гадаю, несвідомо я передав це у романі як певний світогляд, хоч і не мав задуму саме так відобразити цей процес.
 
Про структуру роману
 
Як автор, ти завжди питаєш себе, яким чином розповідати свою історію, як організувати передачу інформації до читача, щоб йому було максимально цікаво. Саме тому я обрав таку структуру. І ще тому, що під час написання роману я був студентом кіноуніверситету і шукав можливостей перенести кінематографічний наратив у літературу. Не я перший намагався таке зробити, але тоді мені такий формат був цікавий.
 
 
Про екранізацію роману «Руки розбійника»
 
Мені писати сценарій до екранізації було цікаво. Коли переносиш літературний твір в інший аспект, в кіно чи театрі, спершу треба відступити крок назад, лишити книжку в спокої й переосмислити історію, щоби розповісти її в новому форматі.
 
І до речі, фільм готовий вже з пів року, але через пандемію ще не побачив світ. Він мав бути представлений на всіх фестивалях світу, але й досі не було навіть прем'єри. І коли кінотеатри знов запрацюють, ми, на жаль, не знаємо.
 
Про роман «Руки розбійника» в шкільній програмі
 
Книга «Руки розбійника» була обов’язковою для читання на екзаменах у Гамбурзі в 2013-2014 роках. Що я думаю про те, що вона стала навчальним матеріалом? Тут є дві точки зору. З одного боку, це величезний шанс для молодого, на той час іще зовсім невідомого автора. Звісно, автор хоче уваги, і я її тоді здобув. За два роки книжку прочитало близько 10 тисяч абітурієнтів, вона стала відома на всю країну. І її все ще багато й дуже інтенсивно читають у школах, ретельно готуються до іспитів, читань і розмов зі мною. Це дуже цікаво і чудово. Це моя найуспішніша з точки зору продажу книжка, всі інші мої твори разом продавалися не так успішно, як ця. Мене багато запрошували на читання, їх я провів близько 600.
 
 
Єдина невеличка перепона: наскільки я пам'ятаю свої шкільні роки, часто книжці не йде на користь те, що її читають на уроці. По-перше, бо наявний примус читання. Також зазвичай вчителі дають певні завдання і очікують від дітей певного висновку, щоби чітко визначати, що правильно, а що хибно. Зазвичай при читанні книжки цього не повинно бути. Звичайно, для мене дещо проблематично, що книжка читається не вільно, а з постановкою певного завдання чи з примусом.
 
Вам може бути цікаво
Знижка 20% на книги Жоеля Діккера!
Асєєв Станіслав
Гнутись, а не ламатись: історії про сильних жінок
Від гарячих точок до хутора Обирок: виходить книжка Валерія Пузіка!
Дебют Мілана Кундери: що трапляється, коли «Жарт» змінює долю?
Я бачив його живим, мертвим і знову живим
stary_lev Стежити
дописів читачів