«Есеїстика виростає з тем, яке приносить тобі життя», – Андрій Бондар презентував книгу «Ласощі для Медора» на Book Forum
Розмова з письменником, публіцистом та перекладачем Андрієм Бондарем про його нову збірку есеїв «Ласощі для Медора» зібрала багатьох гостей на фестивалі Book Forum у Львові. Разом з модераторкою Мар’яною Савкою гості поговорили про есеїстику як жанр, пошуки своєї літературної форми, соцмережі та їх роль у сучасному світі, пошук тем та сюжетів, розвиток української літератури та культури загалом й, звісно, книгу «Ласощі для Медора». Ми занотували для вас найцікавіші уривки з зустрічі.
Про вибір тем для есею та есеїстику як жанр
Вибирати тему дуже важко. Вибір теми – це взагалі найважче. Текст есею набагато легше написати, ніж вибрати тему. Але це солодкі тортури. У цій книзі – дві третини текстів, які я писав для «Збруча» упродовж трьох з гаком років. У них немає концептуальної єдності, але безперечно є стилістична та художня єдність. Це есеїстика не є до кінця сухою, вона виростає з тем, яке приносить тобі життя.
Кожен текст – це своєрідний камінг-аут. Я часто чув претензію в бік есеїстики, що багато українських есеїстів занадто багато «якають», багато есеїв будують навколо себе, занадто зосереджуються на собі. Це смішний закид – що есеїстика має бути якоюсь віддаленою. Насправді есеїстика – це те, що в той момент мене зацікавило, те, що виросло в текст.
Про книгу «Ласощі для Медора»
Неможливо сказати про що ця книжка, ця книжка – про все. Кожен текст – про своє. Це проблема всіх моїх книжок, і ця не є винятком. Дуже багато тем з'являється на стику психології, стосунків, антропології. Ці тексти пишуться не за допомогою дисциплінованого розуму. Це тексти розуму, який намагається вдавати, що він дисциплінований.
Про роль соцмереж
Протягом минулих пів року я знизив вплив фейсбука на своє життя. Мені добре без нього. Фейсбук – це тривожна камера, вона буває корисною в моменти національного пробудження, національного відродження, Майдану. Це корисний інструмент для солідарної дії. У такі часи, як зараз, це середовище з проактивного часто перетворюється на токсичне, і будь-яка тема, навіть найнейтральніша, може викликати величезну хвилю негативу.
Про гумор на самоіронію
Для мене важлива самоіронія насамперед. Без самоіронії не може бути ні іронії, ні гумору. Якщо ти нездатний сміятися зі себе, висміювати себе, то ти не можеш іронізувати над кимось іншим. Спочатку треба почати зі себе.
Про малу форму та романи
Мені заважає брак часу і енергії для великої форми. Я хотів би для себе такого задоволення, але мені сама думка про роман є лячною. Я ніколи не мислю романною формою, бо ніколи не мав нагоди. І я вважаю, що, можливо, це не моє. Мала форма – це моє. Мені хочеться так думати. Життя зробило цей вибір. Я давно почав писати колонки в «Газету по-українськи», які потім увійшли до книжки «Морквяний лід». Це постійне писання призвело до вигострення здатності за малу кількість знаків зробити якусь мініісторію. Це завжди виклик, це завжди тримання себе в рамках, це відсікання всього непотрібного і зайвого. Мала форма завжди вимагає від автора дисципліни, можливо, навіть більше, ніж робота над романом.
Про сучасну українську літературу
Мені здається, що зараз українська література переживає одну з найкращих епох. Від кінця 1980-х, появи вісімдесятникі, і далі – це епоха естетичної свободи, коли держава втратила свій вплив на літературу та літераторів. Народилась нова література – іноді з життя, іноді з філології. Ця література, цей період культури буде згадуватись в культурі загалом як дуже добрий харизматичний вибух. Краще ніколи не було: нас, літераторів, не розстрілюють, не садять у психлікарні. І це вже дуже великий плюс. З іншого боку, цій же літературі закидають відсутність життєвого досвіду. Але література завжди має бути літературою.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно