0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Еліна Свенцицька: «Ці вірші - це листи з Донецька, який є в моєму серці»
Днями Еліна Свенцицька презентувала свою поетичну збірку «Речі, що лишилися від дому» у Києві. Разом із модераторкою Ольгою Герасим’юк письменниця говорила про двомовність у творчості, іншість світів після переселення з Києва до Донецька, відчуття дому та важливість пам’яті. Як завжди, занотували для вас найважливіші цитати з події.
 
Ольга Герасимюк: «Новели Еліни мене вразили і змусили мене її знайти. З тих пір ми дружимо. Це дуже особлива людина. Минулого року її твори вийшли в антології «Порода» разом із Еммою Андієвською та Володимиром Сосюрою. Зі збірки «Речі, що лишилися від дому» можна багато дізнатися про наше життя, і натрапити на слід логіки серед цього усього абсурду. Це те, чим займається авторка у своїх творах.
 
 
Еліна Свенцицька: «Література відкриває очі на те, що ми тут робимо. Багато письменників проявляли себе, як науковці і це нормально. Це можливість подивитися на одне і те саме, з абсолютно різних аспектів і в мені це цілком органічно поєднується».
 
 
 
«Я – білінгва. Це виправдано на побутовому рівні. Там, де я жила до 2013 року, звучало дві мови. Для донецької літератури це притаманно. Я знаю багато авторів, які пишуть обидвома мовами. Таким же був Тарас Шевченко – він писав прозу російською, а поезію українською. Коли я почала писати українською, не було ніяких містичних перетворень. Я почала писати не з віршів, як переважна більшість письменників, а з прози. Я не є типовим письменником. Проза – це навколишній світ, який розмовляв зі мною російською мовою. А лірика – це голос власної душі. Насправді ми не знаємо, якою мовою розмовляє наша душа. Я народилася в Самарі і українською мовою я не розмовляла до певного моменту. Згодом на роботі з'явилося середовище і це стало поштовхом».
 
«Насправді я живу водночас і тут в Києві, і там в Донецьку. Раніше їздила туди часто. І досі посеред повсякденних справ, особливо вночі, з'являється відчуття, начебто я гуляю вулицями Донецька, заходжу до квартири, яка вже не моя. Повсякчасне гротескне роздвоєння присутнє в цій збірці. Вірші з цієї збірки почали писатися ще в Донецьку. Ці вірші також речі, що лишилися від дому. Того Донецька, в якому ми жили, вже немає ніде, крім наших голів. Але ми вже вкорінилися в новий простір. І це нормально».
 
 
 
«Це листи з Донецька, який є в моєму серці. В мене є відчуття, що я озвучую долю не однієї мене, а багатьох людей, в яких мала і велика батьківщина розійшлися між собою. Всі ми постали між пекельним вибором. Мені пощастило, що я можу про це говорити через ритм та емоції. Коли, в якийсь момент відволікаєшся від того, що всередині, і починаєш на це дивитися з боку, з’являються вірші. Так працює пам’ять. Як для людини, яка пише давно, пам’ять для мене означає багато. Пам'ять про свою традицію, про літературу, про те, що було раніше. Зараз пам’ять для мене важить у екзистенційному сенсі. Це певний тягар і те, що ми тягнемо за собою. Це те, що не вміщується в теперішнє, від чого боляче і незручно. Але завдяки цьому, ми відчуваємо, що ми – це ми».
 
Вам може бути цікаво
Олег Сенцов: «Я пишу про те, що мене болить»
До краси
Робота не Walk: 7 книжок для справжнього перезавантаження
Оля Русіна презентує книжку «Мія і місячне затемнення» у Дніпрі та Одесі
Марґарет Етвуд та Бернардіна Еварісто – переможці Букерівської премії
Роман Клочко презентує «Домівку для минулого» у Києві
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати