"Джордж і незламний код". Уривок з книжки Стівена Гокінґа та його доньки Люсі
Чи завжди панує ніч на темному боці Місяця? Як влаштований комп’ютер і чи є завдання, які йому не під силу? Скільки бітів інформації міститься в людській ДНК? Звідки на Землі взялося стільки біологічних видів? І яка ймовірність того, що нас, людей, колись замінить нова форма життя?.. Один із найгеніальніших фізиків з часів Альберта Ейнштейна, директор Центру теоретичної космології при Кембриджському університеті писав їх у співавторстві з донькою Люсі Гокінґ.
Пізнавальна книга "Джордж і незламний код", четверта з серії, у цьому році вийшла українською. Вона рекомендована для дітей від 11 років, однак захопить будь-якого дорослого.
У пам'ять про Стівена Гокінґа ми публікуємо уривок з цієї книжки.
***
(Найкращі друзі Джордж та Енні, вигадують план порятунку світу в хатинці на дереві).
Вони дісталися до будинку Енні, пролізши через дірку в паркані, що відгороджував сусідський сад.
Цю дірку зробив кабанець Фредді – ще один подарунок винахідливої бабці Мейбел, – коли хоробро вирвався із двору родини Ґрінбі в пошуках свободи.
Джордж кинувся навздогін за Фредді по слідах його ратичок і так познайомився з Енні та її сім’єю: татом, меганауковцем і супервинахідником Еріком; мамою, музиканткою Сюзан; і їхнім суперкомп’ютером Космосом, який був такий могутній і розумний, що вмів малювати портали, крізь які можна було потрапити в яку завгодно ділянку відомої частини Всесвіту (одягнувши, ясна річ, скафандр).
Відтоді Джордж промчав Сонячною системою верхи на кометі, ступив на поверхню Марса і зійшовся в поєдинку із підступним науковцем у далекій сонячній системі. Знайомство з Енні назавжди змінило його життя.
– Гей, ти! – гукнула дівчинка, коли вони бігли через сад. – Не можна ображати своїх сестричок!
– Що? – Джордж уже давно викинув близнючок з голови. – Про що ти? Я їх не ображав!
– Бо я тебе зупинила, – з докором мовила Енні. – Інакше ти б їм там наговорив!
– Я розлютився, – обурився Джордж. – Хто їм дозволив чіпати мої речі в хатинці на дереві?!
– Треба радіти, що в тебе є сестрички, – промовила Енні повчальним голосом. – А в мене нікого нема.
– Є! – спалахнув Джордж. – У тебе є стільки всього! Ти маєш Космоса, мало не власну наукову лабораторію, ікс-бокс, смартфон, ноутбук, айпод, айпад і всі інші "ай-штуки". Маєш механічного пса і самокат з мотором... Не знаю, чого в тебе тільки нема.
– Але це зовсім не те саме, що мати справжнього брата чи сестру, – тихо відповіла Енні.
– Якби ти мала брата чи сестру, а ще краще двох, ти б точно так не казала! – мовив Джордж.
У книзі найкращі друзі Джордж та Енні, вигадують план порятунку світу в хатинці на дереві
Друзі забігли до кухні.
– Гей-я-я! – Енні ковзнула по підлозі до величезного холодильника, простягнувши руку, щоб ухопитися за ручку.
У їхній сім’ї навіть холодильник був не такий, як у всіх – він скидався на лабораторний екземпляр: масивний, зроблений зі сталі, з глибоченними шухлядами й окремими відділами. Словом, професійна машинерія, така ж далека від звичайного холодильника, як космічний корабель від паперового літачка.
Ось чому Джордж обожнював приходити в гості до Енні: її помешкання було напхом напхане чудернацькими ґаджетами й науковими дивовижами, що їх Ерік накупив, роздобув чи отримав у подарунок за свою багаторічну кар’єру.
Джордж заздрісно дивився на холодильник: той світився дивним блакитним світлом. Найкрутіша техніка в його оселі, мабуть, мала меншу обчислювальну потужність, ніж холодильник Енні. Джордж якраз розмірковував над цим прикрим фактом, коли з вітальні почулися голоси.
– Енні! Джордж! – з-за кухонних дверей вигулькнула голова Еріка, тата Енні.
Він усміхався від вуха до вуха, очі виблискували за товстими шкельцями окулярів, краватка зсунулась набік, а рукави сорочки були закочені догори. Він увійшов, тримаючи в руках дві кришталеві чарки.
– Я прийшов за новою порцією, – пояснив він, узявши зі стола запилену стару пляшку й витягнувши з неї корок. Ерік налив до келихів тягучої брунатної рідини й рушив назад до вітальні.
– Ходіть привітайтеся з моєю гостею, – його лице розпливлося в усмішці. – Думаю, вона має для вас дещо цікаве.
Джордж із Енні вмить забули про свою коротку суперечку й пішли слідом за Еріком до вітальні, заставленої по саму стелю книжками.
Кімната була гарно облаштована й наповнена цікавими предметами, як-от Еріків старий мідний телескоп. Найсучасніші технології, що панували в інших кімнатах, тут не впадали у вічі. Вітальня була, скоріше, затишна й гостинна, а не надсучасна.
На м’якій канапі, яка з’явилася в Еріка ще за студентських часів, сиділа якась старушенція.
– Енні, Джордже, – сказав Ерік, подаючи поважній гості чарку вишневого лікеру. – Познайомтеся – це Берил Вайлд.
Берил узяла чарку, подякувала і тут же сьорбнула ковточок.
– Привіт! – весело махнула вона дітлахам.
– Берил – одна з найгеніальніших сучасних математиків, – серйозно промовив Ерік.
Берил розсміялася.
– Ох! Ну що ти вигадуєш!
– Так і є! – наполіг Ерік. – Якби не математичні здібності Берил, загинуло б набагато більше мільйонів людей.
– Яких людей? – запитав Джордж.
Енні вихопила з кишені смартфон і взялась шукати у Вікіпедії статтю про Берил Вайлд.
– Як пишеться ваше прізвище? – запитала вона.
– Мене там не знайдеш, – мовила Берил, здогадавшись про наміри Енні – її блідо-блакитні очі зблиснули. – Я мушу дотримуватися закону про державну таємницю. Хоч уже й чимало часу минуло. Тому мене ніде немає.
Ерік тицьнув пальцем на предмет, що стояв на столику перед диваном.
– Перед вами "Еніґма", – сказав він драматичним голосом, показавши на щось подібне до старомодної друкарської машинки, – одна з тих машин, що їх використовували під час Другої світової війни, аби шифрувати повідомлення.
Той, хто їх перехоплював, не міг зрозуміти, про що там ідеться.
А Берил була однією із тих математиків, які зламали код "Еніґми". Завдяки цьому війна закінчилася значно швидше, ніж могла би. Інакше ще багато людей пішло б із життя...
– Нічого собі! – вигукнула Енні, піднявши очі від екрана телефону. – То ви вміли читати секретні повідомлення, а інші люди навіть не здогадувались, що вам відомі їхні плани? Так якби хтось тепер читав мої емейли?.. Хоча я, звісно, ні з ким не воюю, – додала вона. – Хіба що з Карлючкою-Злючкою, яка висміяла мене перед усім класом, коли я зробила помилку на дошці...
– Саме так, – кивнула Берил. – Ми вміли перехоплювати їхні повідомлення і дешифрувати їх зміст, тобто нам були відомі всі їхні плани. І тому ми завжди були на два кроки попереду.
– Крутяк! – сказала Енні. – Респект вам, Берил!
Вона знову взялась щось клацати на телефоні.
– Це що – справжня "Еніґма"? – Джордж пожирав машинку очима. У помешканні Беллісів з’явився ще один крутий ґаджет – фантастика! От якби він народився в цьому домі, а не у своєму, подумав Джордж у стотисячний раз.
– Справжня, – усміхнулась до нього Берил. – І я віддаю її Ерікові. Дарую. Ерік вражено охнув. Він явно не здогадувався про її намір.
– Ні-ні, так не можна! – вигукнув він.
– Можна! – стояла на своєму Берил. – Це для твого факультету математики в університеті. Кому ж її подарувати, як не тобі: ти зі своєю роботою над квантовими комп’ютерами станеш для неї ідеальним господарем.
– А що таке квантовий комп’ютер? – поцікавився Джордж.
Оце так новина – як цікаво! Він згадав, що останнім часом Ерік був зовсім неговіркий. Джордж розпитував знаменитого вченого, над чим той зараз працює, але нічого конкретного так і не зміг з нього витягнути. Але сьогодні Ерік був на диво балакучий.
– Це наступна хвиля змін, – пояснив він Джорджеві. – В інформаційній галузі вже відбулася цифрова революція, а тепер от-от настане квантова. Якщо нам вдасться винайти квантовий комп’ютер – і управляти ним, що наразі здається дуже складним завданням, – ми зможемо робити те, що з сучасними комп’ютерними технологіями неможливо собі уявити.
– Ну наприклад? – поцікавився Джордж.
– За допомогою квантового комп’ютера ми зможемо зламати будь-який код – у всьому світі нема системи безпеки, що зуміла б його зупинити! – радісно відповів Ерік. – А ще ми будемо здатні на різні фантастичні речі у сферах обробки інформації, медицини, фізики,інженерії та математики! Це наступний великий крок уперед.
– Але до чого тут "Еніґма"? – запитав Джордж.
– "Еніґма", – відповіла Берил, – це попередниця всіх сучасних технологій. Крім того, "Еніґма", без сумніву, справді існувала й працювала. Тоді як квантовий комп’ютер поки що не може цим похвалитися.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно