"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

У вересні у «Видавництві Старого Лева» світ побачила книга авторства відомої дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз «Таємниця Життя та смерті». У ній авторка розповідає про те, як  можна говорити з дітьми про смерть так, щоб уникнути страху і навчитися щодня святкувати Життя. Зовсім нещодавно Світлана Ройз провела онлайн-воркшоп для батьків, у якому поділилась низкою корисних практичних порад, що допоможуть дорослим почати розмову на складні теми. Ми занотували для вас найважливіше:

Як з'явилась книги «Таємниця Життя та смерті»


До цієї теми я готувалась довго (цього року виповнюється 22 роки моєї практики). Аби торкатися цієї теми, треба бути дуже вкоріненим у життя. Останніх два роки, у час пандемії, час, коли ми всі були на межі теми життя та смерті, я отримувала величезну кількість запитів про супровід в горюванні. І зрозуміла, що треба створювати інструмент на допомогу батькам, щоб вони розуміли, як можна супроводжувати дітей у таких складних темах. І саме тому з'явилась ця книга.

 
Про сприйняття дитиною смерті


Те, як дитина сприйме смерть, залежить і від витримки її нервової системи, і від того, які у неї є знання про світ, і від аналітичних здібностей, і від міри спокою в родині і світогляду сім'ї. Кожна тема з'являється в житті дитини по мірі її зрілості. Але якщо дитина вже починає ставити питання, чи щось трапилось в житті, і на це питання не знайшлося відповіді – ця тема залишається в тіні, ця тема стає напругою, яка роз'їдає дитину. Дитина вперше задумується про скінченність життя – коли у неї міцнішають аналітичні здібності – приблизно у 4-5 років. Тема смерті стає для дитини більш проявленою (можливо вона стикнулась з тим, що побачила мертву тварину на вулиці чи побачила якийсь мультфільм). Маленька дитина – це дослідник, вона не знає що таке смерть і їй треба переконатись в наочності смерті. І це нормально, коли дитина тикатиме палкою в мертву птаху на вулиці. Це можливість досліджувати. Це не про те, що дитина жорстока, і не про те, що вона не має емпатії – їй просто треба пересвідчитись в скінченності життя. Це природно. Коли дитина ставить питання про смерть, вона ще не розуміє, що це таке, не розуміє, що йде за смертю. І взагалі поняття віку і часу у дитини зовсім не таке, як у  дорослих. Довготермінової перспективи немає. І коли дитина запитує: мамо, ти помреш? Їй важливо почути відповідь на даний момент: я буду з тобою так довго, як зможу, той час, який тобі потрібен. І їй потрібно в цей момент знати, що ми робимо все можливе, щоб бути з нею.

Про брехню та правду у розмові з дітьми


Смерть існує, і ми не маємо права брехати дітям. У сім'ях, де батьки брешуть дітям про смерть, секс, хвороби, гроші та інші теми, які вважаються складними і табуйованими, діти все одно самі шукатимуть відповіді, або закриються. І ця напруга буде фоном, який час від часу проявлятиметься у хворобах фізичних, тривогах, чи такі діти чіплятимуться за батьків. Що більше у батьків тривоги щодо певної теми, то менше спокою у дитини. Найнебезпечніший стан – коли дитина боїться ставити питання батькам, бо ці питання засмутять батьків. І багато дітей не говорить з батьками на складні теми, бо батьки показують їм, що вони маленькі, що не витримають цієї теми.

Як почати розмову з дитиною


Щоб почати розмову з дитиною про смерть, важливим є внутрішній стан дорослого. Коли дитина ставить батькам складне запитання, а вони в цей час не почувають себе впевнено, дорослі мають повне право сказати: я обов'язково відповім тобі на це питання, але мені треба підготуватися, зібрати інформацію. Коли ми розмовляємо з дитиною – важливо, щоб всі наші знання були щирими та органічними. Не треба шукати правильних відповідей. Якщо ми для розмови обираємо слова психолога, але самі цим не живемо і вони для нас не є природніми, – для дитини це не звучатиме правдою. Для дитини буде правдою те, у що ми віримо.

Про підтримку дитини у розмові на складні теми


У момент, коли дитина стикається зі складною інформацією, є кілька кроків, які допомагають не розвинутись травмі та відчути підтримку.


- обійняти дитину чи доторкнутись до неї. Важливо зробити таку дію, щоб дитина відчувала опору. Але при цьому варто пам'ятати: якщо дитина чи дорослий переживає складну ситуацію – не можна доторкатись до відкритих ділянок тіла, тільки до закритих одягом. Доторк то відкритої ділянки тіла буде травматизацією.

- запропонувати дитині зробити видих. Коли ми робимо видих, ми залучаємо парасимпатичну нервову систему, ми заспокоюємось. У момент коли нам страшно – у нас перекривається видих, він ускладнений. І це саме по собі викликає стан напруги.

 

- далі має бути якась дія. У момент, коли ми переживаємо якийсь шок, – ми завмираємо. І тут нам потрібно увімкнути якусь дію. Це може бути потягування чи розминка.


- і тільки після цього можна починати говорити. Лише тоді дитина буде готовою чути наші слова. Ми повинні підтримати дитину в тому, як вона справляється з ситуацією. Коли ми говоримо з дитиною на складні теми, треба робити паузи, говорити повільно, і спостерігати за її реакцією. Якщо дитина змінює позу, закривається – для нас це сигнал, що ми пішли занадто вглиб. Тоді потрібно спитати у дитини: що з цього вона зрозуміла, що вона про це сама думає.

Про дітей та відвідування похоронів


Ніхто не скаже правильно чи неправильно брати дитину на похорони у конкретній сім'ї. Все залежить від того, які традиції в родині, чи була дитина взагалі на цвинтарі, чи буде поряд з дитиною дорослий, який зможе про неї попіклуватись і пояснити, що відбувається. Якщо батьки думають про те, чи варто брати дитину на похорони – то спочатку потрібно розказати, як він відбувається. Для дитини дуже важливо попрощатись з близькою людиною. Це прощання не обов'язково робити на похоронах, це може бути і вдома. Але воно обов'язково має бути. Це точка. І дорослі, і діти не хочуть вірити у те, що відбувається, поки не побачать підтвердження. І часто, коли помирає людина, а її близькі знаходяться далеко, ми просимо зняти відео з похоронів, чи надіслати фото могили. Лише після цього людина визнає факт смерті і після цього йде в життя. Після цього починається фаза виходу з кризи. Знання – це опора, від якої можна робити кроки у майбутнє. Дитину формують спогади. І наші розповіді про тих, хто нам дорогий, формують відчуття заповнення пустоти. У книзі є метафора, що з часом пустота-біль перетворюється в заповненість пам'яттю. Є статистика, що 78% дітей до 18 років проживають досвід утрати. Дорослі не завжди уважні до стану дитячого горя і до тих ритуалів, яких варто дотримуватись. Вони інколи запитують мене: чи треба, щоб діти ховали чи брали участь у похованні домашніх тварин? Так, інколи це важливо. Але потім варто слідкувати за тим, що відбувається з пам'яттю. Звісно, є складні етапи, незалежно від того, як ми готуємо дитину до цієї теми, вони закономірні. Незалежно від того, як ми готуємо дитину, – криза буде, але її гострота буде пом'якшена. І тому нам важливо говорити з дітьми на різні теми.



Про смерть і почуття вини


Ми живемо в культурі почуття вини. На жаль, почуття вини штучно насаджується у свідомість дитини. І коли щось відбувається погане в сім'ї, дитина може запитувати себе: напевно це через те, що я погано поводилася? Подумки або вголос говорила, що я тебе ненавиджу? І ми в книжці теж про це говоримо: жодна поведінка, жодні думки не можуть призвести до смерті, є інші сили, які цим керують. І дитині, в родині якої відбулась втрата, важливо говорити, що вона ні чому не винна.  

 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage