0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Два магічні дні в Буенос-Айресі
Коли я отримала запрошення від Посольства України в Аргентині прилетіти до Буенос-Айреса, щоб виступити перед українською громадою і зробити експертні висновки щодо книжкової виставки, на якій присутній і український стенд, я таки довго наважувалася.
 
Довгий трансатлантичний переліт – це одне, а залишити вдома трирічного малюка на шість днів – оце було найважчим у прийнятті рішення. Але нічого, домашні мене підтримали – і я полетіла в Аргентину. Відразу в Борисполі почалися пригоди. Мені повідомили, що мій літак вилетить з Києва з великим запізненням і що я, вочевидь, не встигну на пересадку в Парижі до Буенос-Айреса. «Ви можете полетіти на Дубаї, а звідти, просидівши півночі в аеропорту, вранці вилетіти до точки призначення». Я уявила собі, як нипаю абсолютно незнайомим дубайським аеропортом, і вирішила, що краще прогулянка в Парижі.
 
Отож прилетіла в Париж, навіщось шукала інформаційний стенд  «AirFrance», спіймала облизня – «вибачте, але оператор перельоту з Києва до Парижа – компанія МАУ, тож ми вас не можемо поселити». Опинилася вночі серед порожнього аеропорту, якимось дивом знайшла таксі, якого насправді там бути не мало, і поїхала до готелю в центрі міста, який мені зарезервували добрі люди. А вранці я опинилася в Парижі – найгарнішому місті світу, принаймні за моїм рейтингом. Отож я втратила день у Буенос-Айресі, натомість отримала прогулянку з друзями розквітлим і сонячним Парижем.      
 
 
Фото -  Inna Vlasyuk
 
Коли нарешті велетенський аеробус, подолавши 11 тисяч км, приземлився в аеропорту Буенос-Айреса, я вдихнула повітря іншого континенту. От ні з чим не зрівняти це відчуття, коли пересичене вологістю повітря, сповнене нових ні на що не схожих запахів, вперше потрапляє у твої легені. Спершу вдихаєш нову країну, а тоді розглядаєш. І, поки їдеш посольською машиною з аеропорту, бачиш велетенське місто, яке розтікається рівниною неосяжним для людського ока краєвидом житлових кварталів, парків, доріг. Два дні в Буенос-Айресі – звучить трохи нереалістично. І справді, на мене дивилася як на божевільну. Як можна було летіти в таку далеч так на коротко. Однак життя – така динамічна річ. Тож навіть два дні у цій дивовижній країні і чотири дні в дорозі справили на мене велике враження, дали ґрунт для роздумів і пробудили в мені якісь давні обіцянки самій собі.
 
 
Зустріла мене аташе Посольства України Кіра Спиридонова, яка власне була моїм гідом і найбільшою підтримкою. Саме завдяки Кірі я тут і опинилася – вона зуміла мене переконати, що мій приїзд в Аргентину, навіть такий короткий, матиме значення. Насамперед для української діаспори в Буенос-Айресі, бо тут кожна людина, тим паче культурний діяч, з материкової України – це зв’язковий між двома розділеними океаном світами.
 
 
Уже 31 рік поспіль на книжковій виставці у Буенос-Айресі українська діаспора власним коштом облаштовує стенд. Ентузіастом-організатором багато років є Анна-Марія Лівша. Останніми роками меценатом найчастіше виступав дуже відомий і в Аргентині, і у світі нейрохірург українського походження Педро Лилик. Цього разу Посольство України в Аргентині відшкодувало вартість стенду. І на запрошення Посольства приїхала і я. А пан Посол, Юрій Дюдін, виявив максимум зацікавлення в цьому культурному обміні, за що я дуже вдячна.
 
 
Книжкова виставка в Буенос-Айресі – міжнародна, найбільша в іспаномовному світі і організована за принципом виставок у Лейпцигу (для німецькомовного ринку) чи в Парижі (для франкомовного). Тобто це виставка, орієнтована насамперед на промоцію і продаж іспаномовних книжок. Є тут і три дні для професійного сегменту (однак через зміщення перельоту на цей день я не встигла). У трьох великих залах представлені експозиції, книги на стендах продають, і за час, поки триває виставка, три тижні, через неї проходить понад мільйон відвідувачів. Багато з них ідуть заради зустрічей із письменниками. Я бачила чималі черги до залів, де вони відбуваються.
 
 
Чи можемо ми бути цікавими для аргентинського книжкового ринку? Мабуть, що частково так. Бо одна з наших книжок – «Зірки і макові зернята»  Романи Романишин та Андрія Лесіва – вийшла в аргентинському видавництві «Limonero». Але наша, українська, присутність у полі їхньої уваги така мізерна, що, можна вважати, її практично нема. Чи може змінити цю картину наявність українського стенду? У 90-х тут побувало чимало українських письменників. Але потім – пустка. Багато років ніхто не приїжджав. Український стенд з україномовними книжками, які Анна-Марія Лівша усілякими шляхами роздобуває (а переважно сама купує і привозить), нагадував аргентинцям про те, що є десь така країна і книжки кириличним шрифтом. Однак він не виконував якоїсь репрезентативної функції. Передусім тому, що на ньому нема книжок іспанською і нема професіоналів ринку, нема також письменників, які би приїхали презентувати свої іспаномовні книжки. Це, вочевидь, питання не до діаспори, а до України, і в певному сенсі – питання в порожнечу. Або питання на перспективу. Залежить від ракурсу. Мені би хотілося думати, що на перспективу, і що Україна з уже діючим Інститутом книжки та щойно створеним Українським інститутом має амбітну мету промоціювати українських авторів на різних світових ринках – зокрема на іспаномовному. Для цього потрібна співпраця між перекладачами, видавцями, авторами, для цього потрібна програма підтримки перекладів. Це дуже непростий і довгий шлях. Але ми не повинні його оминати. Адже це хороший ринок.   
 
 
Мар`яна Савка із  з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Аргентині паном Юрієм Дюдіним і пані Мариною у "Сafe Tortoni".
 
Аргентина читає, і багато читає. У Буенос-Айресі – найбільша у світі кількість книжкових магазинів. Я побувала в одній з найекстравагантніших книгарень, розташованій у приміщенні театру. І це справді вражає!
 
 
Отож, це та унікальна країна, яка, попри те, що пережила чимало суспільно-політичних випробувань, економічну кризу, де середній рівень життя населення приблизно як і в Україні, де доволі багато безробітних, але де існує культ книжки! Але ще, звичайно, культ танго (мала нагоду  бачити танго-шоу)!
 
 
І культ футболу (ви ж знаєте команду «Бока» у жовто-синіх кольорах!). І культ Евіти – тобто Еви Перон, дружини одного з президентів, Хуана Перона, прекрасної жінки, яка була відомою ще і як актриса, і захисниця бідних, і активістка в боротьбі за права жінок.
 
 
Буенос-Айрес вражає неймовірним міксом культур, стилів, впливів. Це місто, де все дуже щільно і тісно співіснує: хмарочоси і особнячки, розкіш і бідність, дерева, які цвітуть, і дерева, які скидають листя. До речі, там зараз осінь, щоправда, незвично тепла осінь. Місто дуже красиве і незвичайне. З власним сильним характером. Місто мігрантів. І всім, хто тут опинився, довелося його завойовувати. Зокрема й українській еміграції. І місто це будували емігранти, зокрема українці, тяжкими зусиллями. До речі, до української діаспори мають добре ставлення. Аргентинці поважають українців і навіть залюбки розучують українські національні танці. А я мала нагоду сама пересвідчитися в тому, як добре танцюють українці, бо саме в «Просвіті», де в мене була зустріч, танцювальний молодіжний колектив ушкварив такого гопака, що гай би зашумів. Осередок «Просвіти» – то окрема тема для розмови. Цілковито волонтерською (!) працею вони підтримують свою щоденну життєдіяльність. Там у кожній кімнатці будинку, який таки є українським і в приватній власності українців, відбуваються заняття з вивчення української мови, рукоділля, читання книжок, танці, просто дружні посиденьки. Цей щоденний вибір зберігати свою національну культуру заслуговує щонайменше на повагу. Але і на увагу з нашого боку також.
 
 
Українська громада в Аргентині дуже чекає від нас якогось знаку уваги. Їм важливо бачити і розуміти, чим живе сучасна Україна і чи є в системі її координат місце й для аргентинської діаспори – з її непростою долею, складними стосунками всередині, отриманими у спадок від ідейних провідників, але з вірою в те, що їхнє українство, яке вони всіма силами намагаються зберегти, їх не зраджує, і що українці всього світу – то і є нація.         
 
 
О, Буенос-Айрес! Місто, в яке так легко закохатися. Я дякую долі, що дала мені шанс тебе побачити – гуляти твоїми вулицями, танцювати танго, читати вірші, співати тобі українських пісень, милуватися твоїми вогнями з висоти пташиного польоту. Я буду згадувати моїх дорогих українці і сподіватися їх у гості. До речі, після мого перформенсу підійшла до мене літня пані і сказала англійською: «Я не знаю жодного українського слова, але мене мелодика вашої мови торкнула до глибини душі». І це був мені і комплімент, і нагорода за тривалий переліт. Є речі, котрі понад словами. Людські емоції, емпатія, любов.
 
 
 
Вам може бути цікаво
Дивні, але захопливі: 3 книжки, від яких неможливо відірватись
(Не)ідеальні люди в ідеальному світі: рецензія на книгу Елізабет Ґілберт «Місто дівчат»
Ганна Лелів про віру в себе і «928 миль від дому»
Топ-5 книг від Наталі Іваничук
Одеська книгарня-кав`ярня Старого Лева не працюватиме 8-11 червня
Онлайн-презентація збірки Анни Малігон «Розарій»
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати
Avatar
така горна розповідь... з перспективою в майбутнє. скільки ми маємо некопаних неораних полей для роботи, які можуть давати прекрасні врожаї!
07-05-2018 8:03 |