"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Дуся: София Андрухович: Юрий Андрухович – сепаратист? Это просто смешно
Нынешней осенью в большую литературу триумфально вернулась София Андрухович. Ее новый роман «Феликс Австрия», изданный после 7 лет молчания, имеет все шансы стать книгой года.
 
София не слишком публична, однако я не могла упустить возможность поговорить с умным человеком. Что мешает полному взаимопониманию между украинцами и поляками, свойственны ли сепаратистские взгляды Юрию Андруховичу и стоит ли писателю активно участвовать в политических дискуссиях - об этом и не только мы с писательницей поговорили после ее лекции в рамках Осенней литературной школы.
 
- Софіє, «Фелікс Австрія» вийшов після 7 років мовчання. Наскільки я розумію, ви переживали певну кризу після дуже неоднозначної реакції на ваш попередній роман «Сьомга»?
 
- Це не був екстраординарний досвід у загальнолюдському або загальнописьменницькому сенсі – якщо такий існує. Бо кризи трапляються у кожної людини і в кожного письменника. Але в моєму випадку це справді частково було пов’язано з реакцію на «Сьомгу» - принаймні, так я думала донедавна. Хоча зараз, коли до мене трохи більше уваги, ніж я звикла, я переживаю дуже схоже відчуття. Це пов’язано з підвищеним рівнем уваги, виявляється, це не так просто витримати, як здається. Але набутий досвід допоміг мені вирішити для себе деякі важливі моменти. Переживши цю кризу, я дуже багато речей спростила, зрозуміла, що важливо по-справжньому, а що менш важливо. Тому насправді я вдячна за те, що ці 7 років були такими, як були.
 
- Ви писали роман, перебуваючи на стипендії Gaude Polonia в Польщі у 2013 році, ще до Майдану. Маріанна Кіяновська, описуючи свої враження від своєї Gaude Polonia у 2003, говорила, що стикалася з ворожим ставленням поляків до українців – зокрема, через травму Волинської трагедії. Які були ваші враження?
 
- Так, ця логіка частково збереглася – можливо, трохи знизився градус. Пам’ятаю, якраз на момент мого перебування в Польщі припали роковини Волинської трагедії, і це страшенно роздувалося. Настільки, що моя знайома, в якої я гостювала – а вона дуже багато співпрацює з українськими митцями, робить кілька проектів для розвитку культури – просто не могла дивитися телебачення, тому що ця тема буквально обмусолювалася в новинах. Волинській трагедії були присвячені спецвипуски новин. Здебільшого їм було притаманне підкреслене перебільшення та загострення цієї теми, нескінченне наголошування на провині українців. Але, з іншого боку, в такому викривленому сприйнятті, як мінімум, є провина й української сторони. Тоді ще не почався Майдан, і більшість представників нашої попередньої влади, починаючи з президента, навряд чи мали якесь поняття про те, що це за трагедія, що взагалі відбулось на Волині у 43-му. Українські політики здебільшого цим не цікавились і не виявляли жодної ініціативи, щоб порозумітися, знайти якісь точки дотику. Знаю, що існують українські громадські діячі та історики, які працюють над дослідженням таким болісних сторінок історії і беруть участь у міжнаціональному їх обговоренні. Їхній роботі треба присвячувати більше уваги. Про це слід говорити.
 
Зараз поляки на нашому боці – за невеликим винятком, але цей виняток тільки підтверджує правило. Поляки нас добре розуміють, дуже підтримують і вболівають за те, щоб Україна здійснила ривок, що розпочався з Євромайдану. Звісно, вони зацікавлені у цьому не так з альтруїстичних міркувань, як з цілком прагматичних, політичних. Мабуть, тому поляки – це найнадійніші партнери України.
 
- Зараз письменники розділилися через події на Донбасі. Як ви вважаєте, чи варто митцям взагалі вступати в публічні дискусії на цю тему?
 
- Я за те, щоб кожен письменник сам для себе це вирішував. Тому що письменники – це звичайні люди зі своїм темпераментом, звичками і поглядами. Тому один письменник може дуже високо цінувати себе в ролі громадського діяча або совісті нації чи, якщо менш пафосно, відчуває свою відповідальність перед соціумом. Якщо так, якщо для нього це важливо і він має що сказати – це абсолютно правильно і виправдано. Я знаю дуже багатьох українських письменників, до яких мені хочеться прислухатися, яким я довіряю. Наприклад, це Микола Рябчук, Оксана Забужко, Юрій Андрухович.
 
- А як щодо Сашка Бойченка, який порівняв мешканців Донбасу з неандертальцями?
 
- Щодо Бойченка – я знаю його як людину з дуже специфічним почуттям гумору, так я і сприймаю його тексти. Бойченко собі обрав таку роль, і не обов’язково він себе повністю з нею ідентифікує. Можливо, це своєрідна провокація, підштовхування до роздумів. В його текстах багато слушних моментів.
 
- Наскільки я розумію, Юрій Андрухович досить спокійно ставиться до можливого відокремлення Донбасу. Чи були у вас родинні суперечності з цього приводу?
 
- Юрій Андрухович у контексті відокремлення Донбасу говорив про ще дуже багато аспектів. Однак люди рідко коли розважливо й уважно аналізують сказане іншими. Ми так влаштовані, що йдемо найпростішим шляхом, і у цьому випадку слухаємось своїх емоцій. Замість того, щоб уважно вислухати чиїсь слова і сприйняти їх розумом, ми виділяємо тезу-дві, вириваємо їх із контексту і накладаємо власні проекції. Уважна й критична людина ніколи б не пов’язала Юрія Андруховича з сепаратизмом, це просто смішно. В тому, що він писав про Донбас, я бачу обмірковування різних варіантів розвитку подій, бачу дуже глибоку небайдужість. Жоден варіант не може бути досконалим і безхмарним, кожна можливість має для нашої країни величезну кількість суперечностей і труднощів, які чекають попереду. І тому варто проаналізувати й проговорити їх якнайретельніше.
 
- Як ви справляєтеся з потоками негативу з медіа? Які ЗМІ читаєте та дивитесь?
 
- Я не можу говорити про людей, чиїх родин безпосередньо торкнулася війна – я не маю права, я просто не знаю, як це. Але на нас дуже сильно впливають мас-медіа і глобальна паніка, яку вони роздувають. Це завдає найбільшої шкоди суспільству в цілому. Тому для себе я виробила золоте правило – не варто з головою занурюватись в ці новинні потоки і розширювати цю паніку собою. Я обмежуюсь «Українською правдою». За цей час виробився певний імунітет, і, навіть якщо події загострюються, ми навчились сприймати їх більш врівноважено – це страшно, але ми вже якось звикли до того, що в країні війна. Але в ці гострі моменти багато моїх знайомих цілодобово, без відриву живуть у новинах. Принаймні, так було ще кілька місяців тому. І це дуже впливає на психіку. Я намагаюся бути в курсі подій, але не зловживати глибиною занурення. І водночас робити якісь вчинки, які для мене можливі – допомагати фінансово, наприклад, на потреби АТО або ліки. Брати участь у громадських ініціативах. Але в цьому питанні не має бути жодного тиску – цінність у тому, щоб кожна людина сама могла вирішити, на що вона готова.
 
- Під час Майдану ви з чоловіком організували фейсбук-спільноту, що перекладала новини з України для різних новин світу. Не думаєте відновити цю справу?
 
- Ми про це думали якийсь час, коли робота над ресурсом призупинилась. Але, по-перше, ми з Андрієм трохи з іншої історії – ніколи не займалися такою діяльністю, не встигли виробити необхідних навичок, сформувати цілісний підхід. Якщо розвивати цю справу, то потрібні були б фахівці, люди, які більше розуміються на інформаційній стороні питання. Це треба було б робити на професійній основі - ми ж з Андрієм робили дуже по-любительськи, на волонтерських засадах, тому було багато помилок, похибок, неефективної роботи. У це варто було б вкладати гроші і працювати серйозно. Насправді такі речі варто було б робити на державному рівні. І поки що ми для себе вирішили цим не займатися: краще ніяк, ніж неефективно.
 
- Як ви ставитеся до потоку книжок «про Майдан», адже далеко не всі вони якісні?
 
- Я до цього ставлюся спокійно, бо зрозуміло, що їх не зупинити. Та й нема сенсу це робити. Мені здаються дуже важливими книги, які висвітлюють хронологію подій, свідчення очевидців з фейсбука чи ті, що записували журналісти під час Майдану. Вони насправді унікальні і дуже потрібні. Якби не вони, то був би великий ризик неправильних висновків у майбутньому та маніпуляцій. Тут, звичайно, очевидна важливість сучасних інформаційних технологій, соціальних мереж. Без них ми б зараз перебували в цілковито іншій історії. Щодо рефлексій і художніх текстів – вони дуже різної якості, і, мабуть, вони потрібні, як ґрунт, із якого згодом проросте якість. А зараз варто спокійно сприймати те, що є. Звісно, дуже багато зайвого - маніпуляцій, непотрібного пафосу. Але на це неможливо вплинути. До того ж, ці процеси природні.
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage