Донбаський присмак кандьору
Перший презентаційний тур «Смачної країни», яку ми видали разом із «Видавництвом Старого Лева», я мріяв здійснити по Донеччині та Луганщині, бо заради ідеї єднання країни, що була покладена в основу цієї книжки, починати треба було саме з цих буремних регіонів.
«Пристрілка» відбулася місяць тому у Краматорській «Вільній хаті», але усе скидалося на те, що тодішня зустріч не втамувала голод місцевих читачів на спілкування. Було вирішено – я маю зустрітися із краматорчанами ще раз на Свято Покрови 14 жовтня, коли вперше у теперішній столиці Донецької області проводитимуть фестиваль вуличної їжі. Як то кажуть, «Донбасс порожняк не гонит», і я ще раз поїхав на Донбас із книжками та салом від львівського гастрономічного підприємства «Шкварка». На центральній площі розповідав про історію написання «Смачної країни», відповів на запитання людей та зварив у казані козацьку кашу кандьор, рецепт якої наведено у книзі у розділі «Запоріжжя». Страва вийшла дійсно об’єднавча, бо в одному казані смажилися краматорське та львівське сало, харківська цибуля, полтавська морква, варилося черкаське пшоно на прикарпатській воді.
Ввечері того ж святкового дня я побував у сусідньому Слов’янську на гостинах у молодіжної платформи ініціатив «Теплиця», до речі, створеній за сприяння Львівської освітньої фундації. Попри відсутність опалення, у «Теплиці» дійсно стало тепло від щирого спілкування, переливів сміху під час нашої розмови.
Не менш цікавими та насиченими були творчі зустрічі-презентації у Дружківці, у бібліотеці імені Лесі Українки та в Артемівську, у вільному просторі «Майстерня». Я вибачився, що не побував за період «Знаку якості» на дружківській фабриці халви, натомість отримав смачний презент – імбирний пряник із солодким мереживом-вишиванкою «З любов’ю від Дружківки». До Києва смаколик не доїхав – я не втримався, адже попереду були ще два дні мандрів теренами вже не Донеччини, а сусідньої Луганщини.
У Сєвєродонецьку побував на творчій зустрічі із українськими воїнами 53 окремої механізованої бригади ЗСУ, розповів про свою телевізійну діяльність та подарував захисникам примірник «Смачної країни».
На четвертий день донбаських презентацій із невисловленим болем від майже фізичного відчуття особистих трагедій місцевих мешканців через криваві події останнього часу, зустрічався із читачами у бібліотеках Сєвєродонецька та Лисичанська, де презентував книжки та давав відповіді на запитання. Типове серед інших питань: чому до нас у Києві ставляться, як до якихось «інакших»? Я не давав однозначної відповіді, бо вважаю, що її шукати треба спільними зусиллями, не фарбувати усіх в одні кольори, персонально стукатися до кожного в душу, завойовуючи там місце для прощення, розуміння та надії. Я намагався переконати, що нас має єднати присмак кандьору та запах вареної ковбаси із «шахтарського тормозка», а не озлоблення вирв мін та порохового пилу.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно