Добрі історії: книжки-картинки для затишних читань
Історії рятують світ. Почуті, побачені або ж прочитані — байдуже які. Рятують від нудьги та бентеги, від невігластва та відчаю, від катастроф і криз. Рятують, оскільки саме вони допомагають нам, чи не найвпливовішим мешканцям планети Земля, бути співчутливішими й уважнішими одне до одного та до всього, що відбувається навкруги, бути добрішими та чеснішими, вчать співіснувати. Адже, коли ми ділимося одне з одним досвідом, розділяємо сум і радість, страхи та знання, ми налагоджуємо зв’язок, синхронізуємося та вибудовуємо спільний фундамент. І, як із будь-якими важливими речами, їх краще не відкладати на потім — якщо ними можна поділитися, ними потрібно поділитися. Особливо, коли вони такі чарівні, захопливі, зрозумілі та водночас глибокі, філософські та мудрі, як ті, що ховаються під обкладинками книжок-картинок цієї добірки. Тож без зайвих зволікань — до захопливих читань!
Міра Київська, Букмоль
Два — мені, один — тобі, Йорґ Мюле
3+
Книжка-картинка «Два — мені, один — тобі» від уже любого багатьом українським дітям німецького автора Йорґа Мюле — справжня знахідка для малечі, яка лише починає осягати соціальний світ, відважно захищає свою територію (у прямому та переносному значеннях) від старших/менших братів/сестер, робить перші кроки дитячими майданчиками й активно вибудовує власне поняття того, що ж таке «справедливість». Отже, в основі сюжету стара як світ історія про спробу поділити порівну те, що порівну не ділиться. Спершу Ведмідь знаходить три гриби. Потім Горностай, як справжній шеф, готує їх. А далі друзі влаштовують справжній словесний двобій. Великому Ведмедеві потрібно багато їсти, але малому Горностаю ж треба ще рости! Уважний Ведмідь знайшов гриби, але ж Горностай так майстерно їх приготував! Поступово суперечка набирає обертів… але у найпалкішу її мить дилема вирішується сама собою. Кумедно та несподівано — такий собі побутовий deus ex machina. Хоча на мирному та дружньому «Смачного!» історія ще не закінчується, бо ж попереду — десерт і відкритий фінал.
Як і в виданих раніше картонках «Іще почухаєш за вушком?», «Зайченя купається» та «Витри слізки зайченяті», у цій книжка-картинці Йорґ Мюле, торкаючись буденної проблемки, вибудовує справді цікавий інтерактивний світ — динамічний, кумедний, іронічний і безкінечно харизматичний. Тож будьте готові до того, що читати вголос саме цю книжку вам доведеться часто.
Йорґ Мюле Два — мені, один — тобі / пер. з нім. Олександра Григоренко. — Чернівці: Чорні вівці, 2020. — 32 с.
Обійми мене, Симона Чіраоло
3+
У родині поважних, ґречних і пихатих кактусів, як то кажуть, не без винятків. Тобто не без Феліпе — головного героя книжки-картинки Симони Чіраоло «Обійми мене», маленького та напрочуд симпатичного кактусика, якому зовсім не хочеться сидіти тихенько, бути привабливими та досягнути високого становища, а натомість страшенно хочеться теплих і щирих міцних обіймів. Але є одне але. Та навіть не одне. По-перше, для всіх його родичів обіймашки — грубе та неприпустиме порушення приватного простору. А по-друге, як не крути, а Феліпе — колючий кактус, з яким мало кому захочеться обійматися. І якщо першу проблему вирішити просто — можна просто піти, чи не так? Хоча й це рішення — не таке легке, як може здаватися. То другу… Хіба у світі є бодай хтось, кому захочеться обійматися з кактусом? Знайдеться, адже кожному часом потрібні чиїсь теплі й міцні обійми. І надзвичайно зворушливий, добрий і несподіваний фінал книжки Симони Чіраоло є тому гарним свідченням.
Попри сюжетний лаконізм, авторці вдалося зачепити чимало серйозних тем — і про самоідентифікацію, і про вміння бути собою, і про самотність, і про дружбу, — а заразом порушити важливі питання, відповіді на які діти можуть пошукати разом із батьками під час затишного сімейного сторітайму. А після обов’язково помалювати різноманітних кактусів і кактусенят. Оскільки втриматися від того, щоби не спробувати продовжити цю милу, сповнену емоцій і гумору історію, просто неможливо.
Симона Чіраоло Обійми мене / пер. з англ. Катерина Міхаліціниа. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. — 32 с.
Качка, Смерть і тюльпан, Вольф Ерльбрух
3+
Книжка-картинка німецького автора й ілюстратора Вольфа Ерльбруха «Качка, Смерть і тюльпан» побачила світ у 2007 році, вже за рік була номінована Німецькою літературною премією та відзначена нагородою Золотий олівець, у 2010 році перетворена на анімаційний фільм, а наприкінці зими 2020 — нарешті видана українською.Чому нарешті? Бо Вольф Ерльбрух — один із найвизначніших дитячих авторів і лауреат Меморіальної премії Астрід Ліндґрен 2017, а «Качка, Смерть і тюльпан» — одна з тих книжок, що належить до найкращих зразків світового дитліту: проста й глибока, кумедна й патетична, сумна й життєствердна, зрозуміла та цікава малечі… й водночас — дуже доросла. Така, яку можна прочитати у дитинстві, а обмірковувати упродовж усього свого життя. Така, що пускає довге й міцне коріння у далеке майбутнє.
Хоча на перший погляд візуальний наратив видається дуже невигадливим, гортаючи книжку знову і знову ви обов’язково знаходитимете щось нове — позаяк кожна лінія у Вольфа Ерльбруха має значення, кожна відіграє важливу роль, допомагає читачам, і дітям, і дорослим, не лише прочитати написане, а вибудувати навколо цього свою власну унікальну й неповторну історію.
Про що ж, власне, йдеться у створеній Вольфом Ерльбрухом книжці-картинці? Як і в будь-якій класичній казці чи байці, маємо тут напрочуд промовисту назву, що ніби сповіщає читачів: «На вас очікує розповідь про Качку, Смерть і тюльпан». Невже дітям можна говорити про смерть? Невже про неї можна говорити так — відверто, не вдаючись до натяків? Авжеж, адже з лаконічної філософської історії Вольфа Ерльбруха смерть постає як щось неминуче, але водночас зовсім не страшне. Як щось таке, з чим можна примиритися, жити і навіть дружити. А потім… про це Вольф Ерльбрух промовчує, залишаючи читачам право на свій розсуд інтерпретувати не лише намальовані лінії у книжці, але й лінії власного життя.
Вольф Ерльбрух Качка, Смерть і тюльпан / пер. з нім. Олександра Григоренко. — Київ: Видавництво, 2020. — 36 с.
Історія однієї книжки, Кароліна Рабей
3+
У дитинстві навколишній світ сприймається трохи інакше. І зовсім не тому, що діти — особливі, а тому, що багато речей у ньому вони бачать, чують, відчувають чи не вперше. Тож і не дивно, що все-все навколо — іграшкова машинка на підлозі, квіточка в полі, хмаринка в небі — здається їм справді цікавим, захопливим, неповторним, завжди вартим уваги, просякнутим неповторною загадковою магією та… живим. Так-так, саме живим: сповненим почуттів, думок і переживань. А тому вартим не лише уваги, але й поваги. Хіба ж можна інакше ставитись до когось, хто дихає, думає та переживає емоції так само, як ти?
Така от ідея живого навколишнього світу лежить в основі книжки-картинки Кароліни Рабей «Історія однієї книжки». Вже з самої назви не складно здогадатися, що її герої — книжки. Книжки, які понад усе на світі мріють, щоби їх читали. Мріють про своїх ідеальних читачів… Читачів, що не даватимуть їм просто стояти на полицях. Читачів, історіями про яких книжки із таким захватом і втіхою діляться одне з одним, коли з бібліотеки йде останній відвідувач. Усі, окрім бідолашного Дасті, який навіть не знає, про що йдеться на його припорошених пилом сторінках, адже його досі ніхто так і не читав. Проте одного дня це обов’язково зміниться, і Дасті, до якого одразу ж проймаєшся співчуттям, обов’язково знайде свого читача (а маленький Джейк — свою улюблену книжку) — бо ж усі ми заслуговуємо на те, щоби наші історії були почутими. Дуже красива та потрібна ідея, чи не так? Адже вона справді спонукає усіх нас, читачів будь-якого віку, бути трошечки уважнішими та відповідальнішими, зокрема й перед книжками.
Кароліна Рабей Історія однієї книжки / пер. з англ. Марина Александрович. — Київ: #книголав, 2020. — 32 с.
Лев і пташка, Маріанна Дюбюк
3+
Щоби розповідати історії, не потрібно знати багато слів — не дарма ж кажуть: краще один раз побачити, ніж сто раз почути. Саме тому книжки-картинки мають унікальну суперсилу — можуть закохувати у читання тих, хто ще бачить у літерах не звуки, а милі закарлючки. Якщо ви досі в цьому сумніваєтеся, книжка-картинка канадської художниці Маріанни Дюбюк «Лев і пташка» переконає в цьому за лічені секунди. Використовуючи мінімум тексту, авторка ділиться з читачами дуже красивою історією, здатною викликати в читачів будь-якого віку цілий океан емоцій і зворушити не гірше від товстелезного роману. Кожна розгортка — наче кадр із фільму. З одного боку все на цих малюнках постає дуже нехитрим (наче хтось просто зазнімкував навколишній світ), а з іншого — продуманим і сповненим смислів, символів і метафор.
На чому ж тримають всі ці смисли-символи-метафори? В основі сюжету лежить розповідь про порятунок, дружбу та самотність. Одним осіннім днем лев знаходить у своєму саду поранену пташку. Не поспішайте засмучуватися — лев вміє надавати першу допомогу та вправно перев’язує бідоласі крило. А, оскільки зграя птахів, поки він це робив, полетіла, лев запропонував своїй новоспеченій пацієнтці перезимувати в нього. Це стає початком прекрасної дружби… Але навесні зграя повертається, тож пташка змушена попрощатися з другом. І що далі? Невже віднині лев житиме сам-самісінький?.. Маріанна Дюбюк не поспішатиме відповідати на це запитання, а дозволить своїм читачам-глядачам удосталь нахвилюватися й наспівуватися. Втім, у фіналі вона таки потішить їх хепі-ендом. Адже справжня дружба саме тим і цінна, що вона не зникає через тимчасову розлуку, чи не так?
Маріанна Дюбюк Лев і пташка / пер. з фр. Леонід Кононович. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. — 76 с.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно