Дніпро. Дороги і книжки
Савка Мар'яна
26.10.2017
Книжки і дороги. Це, на мій погляд, два стратегічні напрямки, якими варто займатися керівництву нашої країни. Ох, таки дуже великої країни, якщо намагатися дістатися з одного кінця в інший українською залізницею. Літак зі Львова чомусь не летить. Автівкою – нереально багато часу. Залишається кататися поїздами. Набиратися філософського ставлення до життя і запасатися книжками у дорогу.
Розв’язання транспортного питання вирішило б масу інших проблем. Ми би подолали величезні прогалини в комунікації, нам було б не так шкода часу на те, щоб поїздити країною, щоб відчути, чим живуть люди, що вони відчувають, про що сперечаються, що читають. Оце друге – що читають (а ще що слухають, які слова сиплються їм у голову), - то питання не меншої державної ваги. Бо ми – це те, що ми читаємо. Це наш культурний маркер. Куди не потрапиш – у CША чи Європу, – якщо спілкуєшся з людьми свого кола, то, якими б різними в нас із ними не були вихідні дані і життєві досвіди, ми відчуваємо себе людьми однієї великої спільноти, бо любимо тих самих письменників, читаємо ті самі книжки.
Власне через чималу відстань я востаннє була в Дніпрі, здається, понад десять років тому. На той час видавництво уже існувало, однак у малому (тихому) форматі. Зрозуміло, що тоді думати про книгарню Старого Лева у Дніпрі було зарано. Тоді – у ті кілька давніх днів – я значно більше бачила і місто, і саме Дніпро, і скіфських баб в історичному музеї, книгарню «Білокнижник» – єдину книгарню української літератури на весь тодішній Дніпропетровськ. Зараз нашій Книгарні-кав’ярні Старого Лева сусідить Книгарня «Є», де постійно відбуваються культурніподії. Бо в такому великому місті мусить бути середовище людей, спраглих української книжки і спілкування з письменниками. Я сподіваюся, що простір Книгарні-кав’ярні Старого Лева стане улюбленим місцем для зустрічей однодумців, для презентацій і цікавих розмов.
Отож невеликим, але міцним письменницьким десантом – я, Зоя Казанжи та Андрій Бондар – ми прибули до Дніпра. Вперше була у Книгарні-кав`ярні Старого Лева. Тішилася, як дитина, тому, що простір дуже приємний, затишний, уже «намолений» вірними читачами, яких на наші зустрічі прийшло багато. Відкрила для себе дніпровську публіку – прекрасна, освічена і вмотивована аудиторія україномовних людей. Це був справжній марафон розмов: говорили про книги, про місце письменника в літературі і суспільстві, про цінності, про виклики і небезпеки. Зоя Казанжи презентувала свою нову книжку «Щось таке як любов»: ми говорили з нею про те, що людські долі – це дуже часто готові сюжети; що кожне людське життя може насправді стати літературою, головне знайти правильну письменницьку оптику. До Зої прийшло багато її друзів по Фейсбуку, щоб розвіртуалитися. Зрештою, так само, як і до Андрія Бондаря, автора книги «І тим, що в гробах», який має точне слово, часом сповнене іронії та самоіронії, уміє помічати, аналізувати, оприсутнювати для багатьох неочевидні речі.
Я насолоджувалася розмовами з моїми друзями і спілкуванням з командою книгарні. Я знаю, мені щастить притягувати дуже класних людей. Аня, Богдан, Іван, Сергій – вони не просто працюють, а живуть і горять цим проектом. Все-таки ці доволі виснажливі подорожі країною дають нам найбільшу насолоду від спілкування з цікавими і важливими людьми.
Останньою частиною нашої програми був мій виступ – у якості письменника і Посланця доброї волі ООН в Україні. Завдяки довгій мандрівці я встигла написати текст, який уже сидів у моїй голові. Текст про інакшість. Він так і називається «Я знаю, ти інший». Ми всі – це переплетення ліній, химерна мережа людських стосунків, глобальна у всіх сенсах. Ми намагаємося шукати щось спільне між нами, якусь систему цінностей, те, що робить нас подібними хоч у чомусь. Між нами розривів не менше, аніж з’єднань. Ми дуже часто не вміємо домовлятися, не хочемо чути один одного, не намагаємося зрозуміти, не приймаємо того, що хтось може мати інший погляд на речі, іншу правду. Що більше між нами небажання слухання, тим більше ворожості і глухоти, тим більше різних правд, тим більше гніву і байдужості.
А насправді це зовсім неважко – дати іншому право бути не таким, як ти. Не потрібно ставати таким самим, просто калейдоскоп прекрасний тим, що у випадковому збігу кольорових шкелець у симетричній проекції твориться надзвичайно красивий малюнок. У який же красивий малюнок складають дороги і книжки!
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно