Для того, щоби мати результат, треба виходити із зони комфорту. Ілюстраторка про творчість і бізнес
Роботи Оксани Були сьогодні можна зустріти на поличках книгарень і у невеликих магазинах. Якщо у першому випадку — це книжки-картинки, то у другому — її знайомі лісові герої, які втілені у вигляді брошок, листівок, іграшок тощо.
В інтерв’ю «Секції» львівська ілюстраторка поділилася своїм досвідом того, як творчість і улюблена справа можуть перерости у роботу, та як вести справи, коли тайм-менджмент і планування — не твоє.
Скляна робота
Якщо ви колись бачили у крамницях фігурки маленьких лісових істот та підпис на ціннику «Туконі», можна вважати, що ви трохи познайомилися з Оксаною Булою. Вона — львівська ілюстраторка та письменниця, яка створює малюнки для чужих історій і робить власні книжки-картинки.
Сьогодні їй 29 і всі ці роки Оксана не відходила від малювання. Спочатку, у дитинстві, це були звичайні замальовки принцес, погоні з пістолетами. Але і тоді, пригадує, її картинки були не відокремленими, адже подобалося малювати своєрідні графічні історії. Якщо це була принцеса, то вона обов’язково мала передісторію, знала, що буде далі. Якщо це були тварини, то було відомо, чому вони друзі і яка їх наступна подорож.
Оксана закінчила Академію мистецтв у Львові — кафедру художнього скла, що на довгий час після випуску визначило рід занять. Протягом п’яти років вона робила прикраси, інтер’єрні проекти зі скла, що приносило певні гроші, а для себе займалася багатошаровим спіканням скла — створювала такі картини.
До теми. Купити книжку «Зубр шукає гніздо»
Мене це підкорило і після Академії я дуже хотіла експериментувати для себе у цій сфері. Але щоби зробити картину у склі, треба витратити місяць. Продавати ж ці роботи я не могла, бо коли працювала над ними, робила певні відкриття для себе. Віддати їх означало би викинути ці знахідки, а такий варіант мене не влаштовував, — каже Оксана.
Крім того, під час роботи зі склом втрачався навик малювання. Художниця каже, що якщо місяць не працюєш олівцем, то потім відчуття, що руки взагалі не твої — потрібні лінії, риси не виходять. Та й треба було доволі сильно прив’язуватися до місця, оскільки для роботи зі склом потрібна спеціальна піч.
Платити і за оренду квартири, і за майстерню я не могла, тож доводилося спати під столом у старому приміщенні, яке я винаймала під майстерню. Певний час мене це влаштовувало, але тепер я розумію, що зараз так не можу і не хочу, — зізнається дівчина.
Вдалий перший рік
І хоча робота зі склом захоплювала Оксану, її не покидали думка і бажання створити власну книжку-картинку. У 2016 році подруга Ірина Загладько сказала, що працює над перекладом «Середини світу» Андреаса Штайнгьофеля і запропонувала їй проілюструвати книгу. Оксана погодилася. Однак у цей час працювала ще над власною історією. Каже, що редакторка «Видавництва Старого Лева» побачила її листівки і запросила проілюструвати дитячу книжку. Так дівчина познайомилася з видавництвом і наважилася запропонувати свою роботу.
Я дуже боялася, що мені скажуть, ніби книга погана, ілюстрації не такі. Але все вийшло навпаки! Мені сказали, що історія гарна, але порадили розділити її на дві частини. Так на світ з’явилися книги «Зубр» і «Ведмідь», — пригадує Оксана.
Взагалі 2016 став дуже плідним роком для письменниці й ілюстраторки, адже тоді вона змогла видати 4 книги. Дві повністю авторських і дві проілюстрованих історії інших авторок.
Під час цієї роботи я зрозуміла, що те, що я роблю, дійсно подобається людям і вже у наступні рази було не так лячно. Залишалися тільки побоювання, що можу не спрацюватися з автором, адже ілюстратор робить свою інтерпретацію. Завжди можна не вгадати, що хотів бачити там автор. На щастя, у мене таких ситуацій не було і до моїх робіт майже ніколи не вносили кардинальні сюжетні правки. Коли працюєш з адекватними людьми, професіоналами — вони по суті, але це необхідна частина роботи, — з усмішкою зауважує ілюстраторка.
Після цих книжок Оксана також долучилася до створення «Хто росте у парку», «Гойдалка під кленом», «Мій тато став зіркою» та ін. А у її особистому доробку додалася книга «Туконі — мешканець лісу».
Туконі-бізнес
Туконі — це лісові створіння, які, за словами Оксани Були, є її друзями та дозволяють їй розповідати історії про себе. З туконі у неї пов’язана не тільки книга, а й, свого роду, сувенірна продукція: листівки, брошки, іграшки тощо.
Такі дрібні речі я почала робити ще до того, як видала книжку, — пригадує вона. — Тоді я просто писала історії, малювала їх і мені не терпілося показати це комусь. Так почала робити пластикові брошки — кожну розмальовувала і вирізала вручну, придумувала історію цьому персонажу. Так само індивідуально підійшла до створення листівок.
З цією продукцією Оксана взяла участь у маркеті, де люди виявили зацікавлення її роботами: розпитували, що це за створіння такі — туконі. Потрохи на них став з’являтися попит, а в художниці — замовлення. Згодом це хобі переросло у маленький бізнес.
На маркетах я знайомилася з власниками невеличких магазинчиків, які тільки починали свою справу. З ними домовлялася про продаж своїх товарів. І потрохи точки продажу з’явилися у Львові, Ужгороді, Вінниці, Одесі, Харкові та Києві. Сталося це не за мить, але досить органічно, — зауважує Оксана і додає, що наразі ніяких проблем із цією сферою немає.
Або ти адміністратор, або художник
Згодом дівчина зрозуміла, що не можна поєднувати і творчість, і бізнес. Потрібно було шукати помічників, адже із замовленнями самій впоратися було важко і часу на створення чогось нового банально не лишалося.
Коли я тільки починала продавати свою сувенірку, то кожну посилку пакувала власноруч, хотіла, щоби це було ідеально. Але замовлень ставало все більше, я бачила, що вже не встигаю їх всі опрацювати. Їх не була ціла гора, але ж і кілька потребують уваги, — каже вона.
Так ілюстраторка знайшла помічника. Він допомагає з адмініструванням. Крім того, серед інших товарів вона робить і м’які іграшки власноруч — добирає кожну тканину, наповнювач, нитки. Тож тепер Оксана в пошуках людини і для цієї частини роботи.
Я із задоволенням робила би все сама, мені це дуже подобається. Але тут треба вибирати: або я сідаю, шию, і більше нічого не рухається уперед, або я делегую цю справу іншому, контролюю процес і пробую робити щось нове. Або ти адміністратор, або художник, — пояснює дівчина.
Оксана переконана, що на великі об’єми виробництва вона переходити не буде, адже її роботи надто персоналізовані, їм не місце на конвеєрі. Кожна істота має власний світогляд, кожна картинка відображає окрему історію, світ.
Спосіб бути невразливою
Тайм-менеджмент, як і складання бізнес-плану, це не моє, — зізнається Оксана. — Мій день доволі хаотичний і буває дуже важко зосередитися. Зараз я намагаюся починати роботу о 9-10 ранку, хоча найпродуктивніші години для мене — з 20:00 до 3-ї ночі. Але це творча робота. Я ж намагаюся не забувати і про рутинну.
Сьогодні Оксана працює з дому, хоча й має окрему майстерню. Щоправда зараз вона перетворилася радше на склад і дівчина з сумом констатує, що це вже не «місце художника». Наразі їй довелося повернутися до старої схеми: біля ліжка стоїть робочий стіл, за яким і відбувається вся творчість.
Оксана каже, що і досі не вважає, що гарно малює. Аби змінити цю думку, постійно працює над вдосконаленням своїх навичок. І хоча дівчині ніколи не відмовляли — приймали ілюстрації, погоджувалися з її баченням, страх того, що це станеться, не покидає її.
Але треба виходити за межі зони комфорту, щоби мати результат. Інакше у тебе нічого не буде. Не можна просто намалювати книжку і сподіватися, що її хтось придбає. Необхідно пропонувати її, — каже вона.
Зараз дівчина впевнена, що не змогла би займатися чимось іншим і відчувати себе у своїй тарілці.
Звісно, можуть бути несприйняття оточуючих — люди завжди ділять всіх на «ми» і «вони». Але все залежить, з якого боку на це дивитися. Можна постійно звертати увагу, засмучуватися і нічого не робити. А можна навчитися сприймати інакше. Заняття своєю справою — єдиний спосіб бути невразливою.
Це одне з інтерв’ю серії «Вона може» у рамках проекту «Показові історії успіху жінок Львова і області». Матеріал створений за підтримки МБФ «Український жіночий фонд». Інформація, яку представлено в матеріалі, не завжди відображає погляди Українського жіночого фонду.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно