0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Дівчина зі «Старбакса» і всі-всі-всі: про Доржа Бату і Франческу
«Дуже боюсь слова «груба», – коментує Дорж Бату те, що друга частина пригод Франчески вийшла вдвічі об’ємнішою за першу. – Якщо це ненароком невірно перекладуть англійською як «fat», і Франческа десь це прочитає, мені буде непереливки».
 
Якщо ви нічого не знаєте про Франческу – не біда. Завдяки своєму напарнику вона надійно увійшла в українське літературне оточення. Якщо ж ви встигли прочитати «Франческа. Повелителька траєкторій» і полюбити веселу і трохи ненормальну дівчину, то вам напевне буде приємно дізнатися, що Дорж Бату навмисне брав відпустку в НАСА, аби презентувати в Україні нові пригоди своєї колеги – «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Обидві книжки видало «Видавництво старого лева», а про що вони, хто така Франческа, і хто такий сам Дорж Бату – будемо з’ясовувати.
 
Ще позаторік колишній журналіст Андрій Васильєв (Дорж Бату – не зовсім псевдонім, бо так насправді звучить його ім’я бурятською) і уявити не міг, що працюватиме в НАСА. «Поки життя не копне – нічого не станеться», – каже він. Народився Андрій в музичній родині й добре, що тенор, до якого хлопця збиралися віддати в науку, був тоді на гастролях, бо інакше світ отримав би «ще одного посереднього співака». І, скоріше за все, ніколи не познайомився б із Франческою. За освітою історик-сходознавець, до України Бату прихав у 2002-му. Тут вивчив українську (нею Андрій володіє блискуче, навіть найвибагливіше філологічне вухо навряд чи вловить акцент) і, з дитинства боячись математики, працював у царині вельми гуманітарній – кореспондентом на провідних українських каналах. Згодом він переїхав до Сполучених Штатів, і тут починається цікаве.
 
У НАСА Бату працювати не збирався. Але в агентстві з працевлаштування вирішили по-іншому, дещо відкоригували його портфоліо, і виявилось, що саме такий фахівець був потрібен у Центрі керування польотами. Бо, попри хибне переконання, в НАСА беруть не лише фізиків і математиків – одна з колег Бату Сара Мак-Каті в минулому балерина, а капрал Ґутьєрес – взагалі колишній член вуличної банди. Але НАСА – так само, як і будь-яка інша установа, – це не стільки про дипломи, скільки про команду. Аби підкріпити його технічно, Бату прислали напарницю – «дівчинку, яка не виглядала на свої 25», любила надувати бульки з жуйки, і яку спочатку не пропускали на прохідній, бо думали, що це – чиясь дочка.
 
Колись Франческа працювала у «Старбаксі». І працювала б, напевно, далі, оскільки вона страшенно не любить змін і живе за графіком – навіть якщо на роботу приїздить раніше, то чекає в машині, аби зайти в приміщення о певній годині. І невідомо, як склалося б, якби не клієнт, котрий почав до неї чіплятися. Франческа, яка має «на 100% сицилійську кров» вихлюпнула йому в обличчя каву й залишилась без роботи. Її професор порекомендував її як фахівця, математичний диплом у неї був, і так Франческа потрапила в напарниці до Андрія Васильєва. А що дівчина вона весела, смішних казусів на робочому місці не бракувало, а за текстом Бату, як колишній журналіст, скучив, він почав вести блог. Оповідки про працівників Центру керування польотами стали популярними, розійшлися по руках, і коли потрапили до рук Олексі Негребецькому, він угледів поміж рядків готового – цікавого, уважного і влучного – письменника. Так з’явилась Франческа, а разом із Франческою – всі ті пригоди, котрим згодом судилося перетворитися на книжки й розійтися в Україні суттєвими накладами. А попервах Дорж Бату навіть не підозрював, що його напарниця – аутик.
 
 
«Відхилення» – саме так в Україні часто називають людей з особливостями. Але Бату, який після знайомства з Франческою почав більше цікавитись такими людьми, категорично проти, аби якось їх виокремлювати.
 
«Бере лють, коли чуєш, що у школах батьки проти, аби з їхніми дітьми навчались аутики чи називають їх інвалідами. Нав’язані нам стереотипи, що людей з особливостями треба тримати в інтернатах – це расизм чистої води. Американці з великою повагою ставляться до інакшості в будь-якому її прояві. Повага до людей, відмінних від тебе, прививається з дитинства, діти з синдромом Дауна навчаються у звичайних школах, і це навіть не називається інлюзією (процес включення людей з відхиленнями в життя соціуму – прим авт)».
 
Чи можна працювати в НАСА, маючи особливості розвитку? Так, там успішно працюють люди з синдромом Дауна, і вони такі самі, як всі решта. Чи можна працювати в НАСА, якщо ти дівчина-аутик, котра постійно втрапляє в різні халепи? Так, відповість Джорджіо (так називає його Франческа), і запевнить, що на посаді оператора корекцій траєкторій її «тримають так міцно, що навіть якби вона висадила в повітря половину бази, то їй би все пробачили й дозволили висадити ще й уцілілу половину бази».
 
«Коли в центрі виникла позаштатна ситуація, близька до катастрофи, і за дві хвилини треба було проробити купу операцій, – розповідає Бату, – я запанікував. А Франческа сприйняла це не як катастрофу, а як рядову проблему. Вона окреслила її, розбила на сектори і вирішувала завдання в порядку пріоритетності».
 
 
Франческа може плакати через зламаний ніготь, через страх здати тести на офіцера, може через втому заснути на роботі, загубити окуляри чи викинути гаманець замість сміття, може розбити чоло, читаючи на ходу книжку. Але вона самотужки може за годину зробити роботу, котру за добу не в стані виконати відділ із 25-ти осіб. А ще вона ніколи не помиляється в розрахунках, хоча й пише формули задом наперед.
 
«Франческа» – книжка про те, що всі ми – рівні. Якщо постає питання, кого взяти на посаду інженера – чоловіка чи жінку, в США до цього ставляться з подивом, адже працедавця цікавить виключно резюме. У НАСА працює третина жінок, і сьогодні нікого не здивуєш жінкою-пілотом винищувача, астронавткою, менеджеркою. Як і кожна країна, США досі має проблеми і з цькуванням, і з стереотипами, але, наголошує Бату, перший крок у боротьбі з дискримінацією завжди полягає у спротиві.
 
«Якось рядові в НАСА почали цькувати сержанта, який належав до ЛГБТ, – розповідає він. – Кілька рядових з невеличких патріархальних містечок почали знущатися з нього. Дійшло до того, що сержант захотів звільнитися. А він був хорошим фахівцем із балансування вантажів, і відділ персоналу почав розкручувати цей ланцюжок, аби дістатися до причини. Це дійшло до командувача. А командувач, полковник Вескотт – серйозний містер, здатний самотужки впоратись із стейком завбільшки з пів стола. Він може як завгодно ставитись до ЛГБТ, але він навидить дискримінацію. Він відправив на виховні роботи увесь відділ, включаючи сержанта, і змусив їх місяць носити нашивки з веселковим прапором. І це подіяло».
 
До речі, якщо комусь здається, що НАСА – це якась міфічна установа, то насправді, як жартує Бату, часом НАСА – це щось навіть гірше за «Старбакс». Ситуації, які виникають тут, нічим не різняться від казусів у будь-яких інших компаніях. Тут також їздять по офісу в кріслах, коли ліньки підняти «п’яту точку» і пройтися до смітника, тут також уранці п’ють каву, кидаються апельсинними шкірками, тут також водяться павуки, яких часто боїться навіть старший офіцер. Звісно, доводиться тут і працювати, і щоб читачам було зрозуміліше, чим займаються у відділі керування польотами, Бату нерідко описує технічні подробиці, формули, розрахунки, деталі про орбіти і про те, «хто і як саме керує тим залізяччям, котре по них літає». Та все ж насамперед книжка про Франческу – це наглядний посібник, як можна і треба працювати в команді, як навчитися розумінню, підтримці, неупередженості. І якщо в лютий мороз тебе просять принести на стоянку скатертину – ніхто й не подумає уточнювати, чому скатертину, а не чайник, чому в сектор В, а не в сектор Ж. Довіра, повага, рівність – стовпи, на яких базується робота Центру управління польотами.
 
 
«Обидві мої книги – насамперед про колектив, – каже Бату. – Мій науковий консультант, кандидат фізико-математичних наук Олексій Парновський, який написав передмову до обох частин, влучно процитував одну монгольську мудрість: якщо вас у степу десятеро, ваша доля – втеча. Якщо вас сотня, ваша доля – набіги. Якщо тисяча, ви – сила, якщо ж вас десять тисяч, ви – переможці. Але без кожного з вас десятка буде неповною, без десятки не буде сотні, без сотні не буде тисячі, а без тисячі не буде й перемоги». Маленька організація є частиною компанії, котра своєю чергою є частиною держави, і важливий – кожен. Олег Сенцов, якому присвячено другий том про Франческу – українець, і забувати про нього в світлі того, що щодня виникають нові пріоритети, що відбуваються вибори чи міняються перспективи, ми не маємо права. Він – один із нас, а кожен з нас – важливий».
 
Дорж каже, що політичних преференцій у нього немає, але висловлювати свою громадську позицію з приводу прав людини, меншин, політв’язнів він вважає своїм обов’язком. Він стежить за політичними та суспільними процесами в Україні й почувається тут мов удома, хоч і вважає себе американцем. Відтак, адаптуючи розповіді про Франческу, він намагався зробити так, аби жарти й реалії були зрозумілими українському читачеві. До слова, у США в родині Бату всі спілкуються виключно українською, а на роботі він часто співає колегам народних українських пісень (даються взнаки музичні гени), вмикає мультфільми і вчить Франческу українських слів.
 
Комусь може видатись, що Франческа – то вигадка, така собі Пеппі Довгапанчоха для дорослих. Повірте – Франческа існує насправді. Вона мешкає у Коннектикуті, носить окуляри, любить салати з пармезаном, і – оскільки порізно відпустку їм не дають – поки Дорж Бату розповідав про Чессіну (так він часом її називає) українським читачам, вона відпочивала у мами на Сицилії, бавлячись із своїми племінниками. У неї неслухняні чорні кучері, великі очі, а що профілю на Фейсбук у неї немає, то, запевняє автор, можна цілковито довіряти зображенню на палітурках книжки – ілюстратор Олександр Ком’яхов зобразив дівчину настільки схоже, що, вважайте, ви бачите фото. До речі, мама Франчески нарешті може досхочу хвалитися перед подругами, адже що таке дочка-математик, коли сусідчина дочка є власницею манікюрного салону! Геть інша річ, коли Франческа стала героїнею аж двох книжок, не кажучи вже про значки та футболки з її зображенням.
 
 
Хоча, схоже, і їй, і читачам, котрим полюбилася повелителька траєкторій, доведеться вдовольнитися двома книжками – Франческа професійно виросла, стала офіцером, і на тому завершується оповідь про Центр керування польотами. До того ж писати в смартфоні в дві короткі перерви по 15 хвилин – незручно й виснажливо, а поза цим часу бракує: корекція польотів – справа відповідальна, а вдома – діти, собаки, та й відпочивати колись треба. Але оскільки з такою напарницею у Джорджіо – невичерпне джерело тем, він і далі писатиме про її пригоди в своєму Інтернет-блогу. Ба більше – тепер коли Франческа починає чудити, він лякає її тим, що таки видасть ще одну книжку і зробить з Франчески антигероя. Каже – діє безвідмовно.
 
Тож якщо з Франчекскою ви поки не знайомі – маєте нагоду це виправити. «В другій частині будуть і бійки, і кров, і кохання, і навіть смерть», – інтригує Бату, але запевняє: невимушений мікс з гумору і суму, веселого і серйозного, за який читачі полюбили його напарницю та всю їхню веселу гоп-компанію, збережеться. Так що – швидше беріться до читання «Володарки офіцерського жетона». Сама Франческа такої нагоди нізащо не пропустила б.
Вам може бути цікаво
Підлітковий «свіжачок»: 10 книжок на літні канікули
Вірш дня. Маріанна Кіяновська
«Франческа. Володарка офіцерського жетона». Уривок з книжки Доржа Бату
Даруємо знижку на книжку тижня Тома Генкса
За книжкою Террі Пратчетта створять анімаційний фільм
«Жизня» Олега Сенцова – це про нас усіх
stary_lev Стежити
1839 дописів 41793 читачів