Щойно з друкарні приїхала художня історія «Там, де тече Ятрань», авторства Марії Правди, що розповідає читачам про життя дітей, дорослих та їхніх родин в часи Голодомору 1932-1933 років. Розповідь у книзі ведеться від імені 9-річного хлопчика Тимоша, який разом з рідними мешкає в одному з українських сіл, в якому наприкінці 1932 року розпочався штучно створений радянською владою Голодомор. Головний герой змушений рано подорослішати, адже на плечі хлопця лягає турбота про молодших брата і сестру, а часом — і про сусідських дітей.

На сторінках книги поряд з випробуваннями, що впали плечі маленьких та дорослих українців (пошуки їжі, смерть людей поряд, постійні обшуки та конфіскації продуктів радянськими урядовцями) також є багато світла та взаємодопомоги, що завжди мають місце у темніші часи.  Ця книжка — данина пам’яті тим, хто не зміг пережити один із найстрашніших радянських злочинів. Але також — це історія про людяність, згуртованість і диво, які допомогли українцям вижити у голодні часи. А доповнюють оповідання Марії Правди чуттєві та сильні ілюстрації Людмили Стецькович.

«В листопаді 2020 року невеличкий продакшен моєї сім’ї працював над створенням відеоролику про Національний музей Голодомору-геноциду, і тоді ж я вперше настільки близько підійшла до цієї теми. Я знала, що родина мого чоловіка колись проживала на Черкащині, в Уманському районі, було відомо, що є загиблі від голоду. Проте лише під час зйомок ми з чоловіком переглянули Книгу пам’яті, де й знайшли прізвище його родини. Загиблих було двоє: п’ятдесятип’ятирічний чоловік і дев’ятирічний хлопчик. Його звали Тимош. Місяць я не знаходила собі місця. Мені було гірко, найбільше – від слів «причина смерті не відома». А тоді з’явилася ідея: написати про Тимоша книжку, в якій він вижив. Я почала збирати інформацію, –  розповідає про роботу над книгою Марія Правда. – Я сподіваюся, що історія Тимоша не лише допоможе дітям та їх батькам краще зрозуміти, яким було життя українців у голодні роки. Я вірю, що ця книжка також може стати приводом дослідити історію власної родини. Так, це непростий шлях, він потребує багато зусиль та часу. Проте я переконана, що саме сьогодні нам важливо пам’ятати про усіх тих, хто постраждав від рук радянського режиму, називати їхні імена, розповідати їхні історії дітям. Це – наша відповідальність перед майбутніми поколіннями».

Про роботу над художнім оформленням цієї непростої історії ділиться ілюстраторка Людмила Стецькович: «Отримавши пропозицію проілюструвати цю книжку, у мене не виникло жодних вагань. Відчувала що це воно, що воно мені потрібне, хоч тема болюча, і процес передбачався непростий і тригерний. Але під час роботи зосереджуєшся здебільшого на композиції, лініях і плямах, стилістиці, колористиці, валандаєшся з тим, щоб персонаж впізнався на наступній ілюстрації – і це вберігає від розриву серця. Робота над ескізами олівцем на папері навпаки вносила свій спокій. У нас з авторкою утворився чудовий тандем. Ми візуалізували цю книгу в одному напрямку і наче відразу зійшлись на спільному знаменнику… Тема відгукнулася б кожному, хто застав живими своїх бабусів і дідусів, що пережили ті страшні роки, чи чув уривки спогадів від очевидців. Думаю, моя бабуся сказала б, що розв’язка книги абсолютно фантастична і неможлива, але, думаю, вона нам вкрай потрібна саме в такому варіанті».

Марія Правда – журналістка, книжкова блогерка, комунікаторка культурних проєктів.

Людмила Стецькович – ілюстраторка, учасниця виставок графіки в Україні і за кордоном.