0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
«Діти їхні»: перекладачка Ірина Славінська про роботу над книгою Ніколя Матьє
Про роман Ніколя Матьє «Діти їхні» («Leurs enfants apres eux») більшість книгоманів почула, коли у 2018 році 40-річний письменник отримав Гонкурівську премію – одну з найпочесніших нагород в літературному світі. Відтоді навколо видання не вщухають обговорення: надто багато гострих тем воно підіймає, надто натуралістично зображує больові точки французького соціуму. Хтось бачить у романі оду «втраченому поколінню» – підліткам 90-х, що населяли розбиті постіндустріальні містечка Франції. Інші – гімн «юнацькому максималізму», де вічне літо, вечірки,a випивка, мотоцикли і розпечені шосе. Ще хтось, обізнаний з соціально-політичною ситуацією у Франції, зауважить у книзі опис Північного Сходу країни – регіону політично складного, що пережив деіндустріалізацію, потерпає від безробіття. Одне слово, книга не «відпускає», не залишає читачів байдужими. Як не відпустила й перекладачку роману – журналістку, письменницю Ірину Славінську. І поки роман «Діти їхні» Ніколя Матьє ще друкують для українських читачів, читаємо враження Ірини про книжку.
 
Коли ви вперше почули про книгу «Діти їхні»? Чи була тоді думка, мовляв, класно було б перекласти її українською?
 
Я почула про цю книжку в листопаді 2018 року, коли було оголошено ім’я лауреата Гонкурівської премії. Книжку придбала в березні наступного року, коли приїхала в Париж на Salon du Livre. Почала читати ще в літаку дорогою додому, книжка мене одразу затягнула. Я навіть написала про неї в своєму Телеграм-каналі. Тоді ж і почала думати про те, як добре було би цей текст перекласти українською.
 
Чому? Бо це дуже рідкісний випадок, коли сучасний французький роман пропонує дуже зрозуміле українським читачам поле – 1990-ті, як мені здається, є часом дуже глобалізованих досвідів… Наприклад, життя підлітків у провінційному Аянжі з роману «Діти їхні» чудово можуть приміряти на себе і українські тогочасні підлітки. Також мені дуже імпонує, що цей роман може стати книжкою для сімейного прочитання – і батьків, і старших підлітків. Так, у ньому є відверті сцени та перчені слівця, але за цим шаром відкривається дуже цікава етична дилема та тема особистого вибору, приналежності до певного простору – у сенсі географії та світогляду. Думаю, це безцінні теми для сімейної розмови.
 
Мені з перших сторінок здалося, що такої книжки в Україні дуже бракує. Тому я була щаслива, коли отримала пропозицію перекласти роман «Діти їхні» для «Видавництва Старого Лева».
 
Що найскладніше було під час роботи над перекладом і чому зупинилися на варіанті назви «Діти їхні»?
 
Роман відкривається епіграфом з Книги Сираха. У французькому перекладі той рядок має слова «leurs enfants après eux», український переклад містить слова «діти їхні», тому я обрала еквівалент, який існує в наявних перекладах українською мовою («... Деякі з них лишили ймення, яке ще й досі з похвалою згадується. Про деяких же з них згадки немає: вони зникли, наче б не жили ніколи, а й були вони так, мов ніколи не було їх, – а з ними разом і діти їхні» – ред.).
 
Складною була робота з мовою. Річ у тім, що роман сконструйовано як плетиво голосів. Ти чітко чуєш голос автора – і його вишукану літературну мову, особливо роботу з описами індустріальних пейзажів; але чуєш і голоси підлітків, які спілкуються розмовною французькою, де багато сленгу та лайки. І також чуєш ніби випадкові голоси, які невідомо кому належать – ніби таке собі радіо, де перемикаєш хвилі та натрапляєш на різні кавалки різних програм. Іноді між цими голосами немає чітко окреслених «швів», тому доводилося дуже уважно слухати інтонації та багато працювати зі словником, аби розрізнити розмовні та літературні конструкції.
 
Цей переклад я би ніколи не здолала, якби у 13 років не мала досвіду навчання у французькій провінційній школі. Чимало підліткових фраз я впізнавала «з натури», саме так свого часу розмовляли мої французькі однокласники. Але не все я здолала без допомоги друзів, які живуть у Франції: деякі акценти довелося перепитувати в носіїв мови, а один фрагмент я перекладала, листуючись із письменником. До речі, дякую його агенту та видавництву за можливість такого прямого контакту, це безцінно.
 
Ніколя Матьє із французьким виданянм книги «Діти їхні» 
90-ті у постіндустріальних містечках Франції та українські 90-ті – наскільки багато у них спільного та відмінного, на вашу думку?
 
«Діти їхні» – це світ вічних літніх канікул. Уважні читачі помітять, що сюжет розгортається переважно влітку, на канікулах – у час свободи та цілковитого володіння власним вільним часом. Хочеш – ідеш на озеро поплавати, хочеш – тусиш із друзями, хочеш – закохуєшся… Думаю, це дуже близький світ для будь-яких хлопців і дівчат у всьому світі. Водночас, підліткове життя тут не містить солодкої ванілі. Тут є сімейне насильство, наркотики, алкоголь, перші поцілунки, секс. І мотоцикли. Діти Аянжа живуть у деіндустріалізованому світі: батьки колись працювали на заводах, а тепер мусять пізнавати «корпоративну етику» та роботу «третього сектора». З провінції хочеться поїхати, але її обриси буквально закарбувалися в шкірі – як скелет металургійної промисловості в цьому ж пейзажі.
 
Мені здається, що історія підлітків індустріального сходу Франції точно щось нагадає українській публіці.
 
 
Вам може бути цікаво
Онлайн-презентація роману «Діти їхні» Ніколя Матьє!
Моя подруга з темної матерії
Скрибченко Дар’я
Безкоровайний Кирило
Ранні твори Террі Пратчетта видадуть у вересні
Почитаємо? Книжки для родинного читання
stary_lev Стежити
дописів читачів