«Дім для Дома» - ключ до порозуміння між далекими і близькими людьми одного міста
Письменниця Вікторія Амеліна у рамках свого всеукраїнського туру презентувала у Львові новий роман «Дім для Дома», який нещодавно вийшов у «Видавництві Старого Лева». У Книгарні «Є» вона разом із головним редактором видавництва і письменницею Мар’яною Савкою відкривала таємниці своєї книги та її героїв.
У романі смішний пудель на ім’я Дом розповідає нам історію родини — старого полковника та кількох поколінь жінок. І пес, і люди почуваються ніяково у невеличкій львівській квартирі, адже вона криє у собі безліч таємниць та досі зберігає пам’ять про попередніх власників. Та й не тільки через це.
«Ця книга – приватний простір, який витворила у своєму романі Вікторія Амеліна. Це своєрідна деміфологізація Львова, де живе багато легенд, - каже Мар’яна Савка.– Водночас це – щемлива розповідь про долі обпечених людей, про те, що, залежно від власної «оптики» ми розуміємо, що люди поруч можуть бути своїми чи чужими».
У своєму романі Вікторія Амеліна прокладає для читача нові стежки через Львів. Перед нами постає інше усвідомлення того, яка є наша львівська ідентичність і ким ми є в цей момент. «Я задумувала цю книжку так, щоб кожен герой у ній хотів собі щось повернути, - розповідає авторка. – Полковник мріє повернутися в небо, Маша тужить за своїм дитинством і, можливо, за тими радянськими часами. Оля хоче повернути зір, а Маруся – батька. Усі прагнуть щось повернути, але в кінці шляху приходить усвідомлення, що їм це насправді непотрібно. Ці персонажі для мене дуже живі. Цієї риси їм надають ще й запахи – адже саме за ними героїв відчуває пудель Дом, від імені якого ведеться розповідь».
За словами Мар’яни Савки, це, мабуть, найважливіший художній прийом у цій книзі – коли пес виступає речником. «У романі чудово віднайдений оповідач – собака. Плюс його відстороненості полягає в тому, що він може абсолютно відверто говорити про те, що відбувається в цій родині, як вона сприймає дійсність, які таємниці у кожного з її членів. Навіть, можливо, про те, що вони самі собі соромляться сказати».
Хоч історія сумна сама по собі, авторці вдалося позбавити її зайвого трагізму і пафосу. «Саме завдяки Дому я змогла цього уникнути, - каже Вікторія Амеліна. – З іншого боку, собака має право на симпатію. Скажімо, коли радянський пілот продовжує забирати з поштової скриньки газету «Комуніст», а на дачі він ховає старий винищувач – його багато хто має право засудити. Але пес продовжує любити його, бо це його господар і та людина, яка його вигулює».
«Ця книга, ймовірно, - ключ до порозуміння, - зауважує Мар’яна Савка. – Бо навіть зараз ми, проживши в новій країні досить великий шмат життя, однаково не навчилися бачити інших. Відчувати, що вони в наших очах можуть бути загарбниками, чужинцями, але у них є своя приватна історія стосунків з цим містом і з цим місцем. І якщо подивитися на них як на живих людей, у яких є свої емоції, свої родинні історії, побачиш зовсім іншу картину і перестанеш сприймати їх за шаблонами, які дуже часто руйнують людське спілкування. «Дім для Дома» - про це, про віднаходження спільної мови між такими різними і часто далекими один від одного, але в чомусь близькими людьми одного міста».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно