Роман Вікторії Амеліної «Дім для Дома» видано німецькою мовою — книгу опублікувало видавництво Mauke Verlag. У видавництві підкреслюють, що Амеліна створила великий роман про своє місто і свою країну, який поєднує мандрівку вулицями старого Львова та подорож крізь драматичні події ХХ століття у Східній Європі. В анотації зазначено, що століття було настільки сповнене насильства, що «справжнім виграшем у лотерею стає можливість не натрапити у власному саду на людські кістки».

Переклад книги здійснила Ютта Ліндекугель, дизайн обкладинки створила Софія Усач.

 

Про роман:

Смішний пудель на ім’я Дом розповідає нам історію родини — старого полковника та кількох поколінь жінок. І пес, і люди почуваються ніяково у невеличкій львівській квартирі, де жив раніше... Яка різниця хто? Камені не розкажуть. Або розкажуть — якщо маєш собаче чуття. Та хіба є історії, які допоможуть — полковнику зі сходу України чи хоча б його псові — нарешті відчути себе вдома у Львові 90-х?

Здається, до чужої скрині вже ніколи не підібрати ключа. Вже ніколи не відпустити штурвал винищувача. Ніколи ні пес, ні стіни не приймуть нових господарів. Але буває, чужа таємниця виявляється й твоєю також. І, можливо, героям цієї історії таки вдасться віднайти дім.

    

Вікторія Амеліна — українська письменниця, правозахисниця, членкиня PEN Ukraine. Загинула внаслідок поранень після ракетного удару по Краматорську в червні 2023 року. Її літературна кар’єра розпочалася дебютним романом «Синдром листопаду, або Homo Compatiens» (2014), що увійшов до десятки найкращих прозових видань премії «ЛітАкцент–2014» та став фіналістом Премії Валерія Шевчука.

Письменниця була засновницею Нью-Йоркського літературного фестивалю у селищі Нью-Йорк на Донеччині, брала активну участь у правозахисній діяльності та разом з організацією Truth Hounds документувала воєнні злочини Росії. Саме вона знайшла щоденник убитого волонтера й дитячого письменника Володимира Вакуленка та написала до нього передмову.

У 2021 році Амеліна отримала Премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського, а згодом була відібрана до письменницької резиденції Harriman у Парижі, де мала працювати над книжкою про свідчення воєнних злочинів.

Після її загибелі виходили нові видання: у 2024 році «Видавництво Старого Лева» опублікувало поетичну збірку «Свідчення», а в 2025 році книга «Дивлячись на жінок, які дивляться на війну» увійшла до фіналу премії Джорджа Орвелла.