0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Декомунізація родинних історій у новому романі Вікторії Амеліної «Дім для Дома»
Письменниця Вікторія Амеліна презентувала на 24 Форумі видавців свій новий роман «Дім для Дома». Про особливості й таємниці книги та її героїв авторка спілкувалася з Іриною Старовойт у кав’ярні «Дзиґа».
 
«Цей текст Вікторії Амеліної, мабуть, чи не найбільше пов’язаний зі Львовом, ніж усі попередні роботи авторки, – почала Ірина Старовойт. – Через цей твір треба пройти, щоб краще зрозуміти не тільки героїв роману, а й себе. А ще не тільки Львів, а й багато інших міст України, для яких наші батьки або й ми самі є прибульцями. Хтось жив тут до нас, ці міста пережили море своїх будівничих. Вони змінювалися у будь-який спосіб, пов’язаний з розвитком торгівлі, мандрів, цивілізаційних матриць і технологій. Але також вони змінювалися і в насильницький спосіб, наприклад, внаслідок воєн. Львів якраз є одним із таких міст і місць. ХХ століття для нього є особливо брутальним».
 
За словами Ірини Старовойт, приблизно у 1989 році Львів почав «відпливати» від радянського Союзу у дуже швидкий спосіб. «Львів почав забувати радянську частину своєї історії, – говорила модераторка. – Разом із тим, досвід декомунізації для Львова також був і нелегким. Цікаво, що попрощавшись з однією імперією, Львів вирішив згадати свій інший імперіальний досвід – часів Австро-Угорської імперії. Порівняно з досвідом радянської імперії, Австро-Угорщина сприймалась насиченою людяністю і тим, що відбудовує нас, а не руйнує. І якісь драматичні сторінки своєї історії львів’яни пропустили, вирішивши зупинити свою увагу на безпроблемній частині ХІХ століття. Але от зараз настав трохи інший момент, у цьому відношенні Львів як сцена письма щось запропонував Вікторії».
 
 
«Я писала книжку про ті речі, які треба проговорити, – розповідала Вікторія Амеліна. – Наприклад, ностальгія за радянським минулим. У романі є епізод, де дівчинка має розповісти у школі про свою родину. Вона бере фотографію з дідусем, який там у формі радянської армії. А їй кажуть, що це не те, на чому треба акцентувати увагу і про що треба говорити. Виходить своєрідна біла пляма. Бо якщо на станції метро ми можемо завішати радянські символи, то на родинних фотографіях це замалювати неможливо. Тож треба осмислювати нашу історію в інший спосіб».
 
Роман «Дім для Дома» розповідає про старий Львів. Але герої твору не бачать міста, не цікавляться тим, хто жив у їхньому будинку раніше. Попри те, що у квартирі є стара скриня від попередніх мешканців, теперішні ніколи не відкривають її. Перші сторінки роману подають дещо наївний погляд на персонажів, адже авторка обрала досить цікавого оповідача – пса на ім’я Домінік, якого скорочено називали Дом. 
 
 
«Я давно хотіла розповісти цю історію, але не могла обрати оповідача, – зізналась Вікторія Амеліна. – Та коли мені на думку прийшов голос цього собаки, я зрозуміла, що тепер зможу почати писати. Вуаль наївності дозволяє говорити Дому досить відкрито. До того ж, пес може передати історію через нюх. У моїй книжці собаки також можуть зчитувати історії з каміння під ногами, зі стін. Я користувалася книгою Станіслава Лема «Високий замок». Скажімо, мій пес любить бувати там, де, за спогадами Лема, продавалися вітрячки й повітряні кульки, і, відповідно, завжди був дитячий сміх. Він відчуває, що тут, біля головного корпусу університету, була якась радість. Намагалась додавати якийсь позитив. Як говорить Джонатан Фоєр, гумор – це найкращий спосіб розповісти сумну історію»
 
Вам може бути цікаво
13 романів – володарів Букерівської премії
«Танець недоумка» Ілларіона Павлюка: коли найбільші страхи оживають
Цікаво про серйозне: 5 пізнавальних книжок для сімейного читання
«Іван і Феба»: уривок із роману Оксани Луцишиної
Атмосферні історії Ольги Герасим`юк про людей, птахів і сонце
Казки під ялинку
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати