«Читач передусім». Ілларіон Павлюк про письмо, літературні жанри та власні книги
Дронь Артур
26.01.2021
Як створити персонажа настільки живого, щоб зі сторінок книжки він дивував не лише читачів, а й самого автора? Скільки наукових праць треба перечитати, аби описати життя на іншій планеті? Наскільки головний герой є схожим на свого автора?
Якщо ви читали книги Ілларіона Павлюка, то у вас, мабуть, виникали не лише ці, а й безліч інших до нього питань. «Білий попіл», «Танець недоумка» і «Я бачу, вас цікавить пітьма» – романи настільки багатогранні, що цікаво дізнатися навіть те, до якого жанру відносить їх сам автор. А з цим, до речі, й справді не все так просто. Але тут уже дамо слово самому Ілларіону.
З автором говорив Артур Дронь. Фото – Микити Завилинського
ПРО ЛІТЕРАТУРНІ ЖАНРИ
Вважаю, що значення жанру перебільшено. Передовсім люди читають якісну літературу. Жанри другорядні, адже це лише інструменти письменника.
Я означую свої книги як психологічні трилери. Хоч ця ознака в принципі є кінематографічною, адже у літературі немає такого жанру як трилер. Він запозичений саме з кіно.
До речі, нуарними є всі три мої романами. У визначенні нуарного піджанру ключовою є роль персонажа. Герой, який щось розслідує, в певний момент опиняється не розслідувачем, а головною дійовою особою. Ось цю жанрову ознаку я несвідомо протягнув через усі три романи.
ПРО РОБОТУ НАД ЖАНРОВИМ ОБРАМЛЕННЯМ
Багато працюю над створенням світу, в якому живуть мої герої – жанрової оболонки. Це довга, складна і цікава робота. Читаю багато тематичної літератури, консультуюсь з людьми, які знають про це більше, ніж я. Письменник спирається на весь багаж досвіду. Частиною цього досвіду є і прочитані книги. Всі прочитані книги. Не лише ті, які прочитав саме сьогодні і саме для роботи над цим романом.
ПРО ПЕРСОНАЖІВ, ЯКІ ОЖИВАЮТЬ
Персонаж – це як шахова фігура, яка живе за своїми законами. Щойно ти цього персонажа зрозумів, він одразу стає настільки об’ємним, що набуває самостійності, практично оживає. Головне для мене в розумінні персонажа – це розуміння його мети. Чого він прагне саме в цей момент життя? Про що він мріє?
Не менш важливим є його минуле. Його треба знати авторові для того, щоб зрозуміти, як саме він йтиме до своєї мети. Або чому він до неї не йде взагалі. Що йому заважає? Що він тягне за собою?
З цих двох компонентів і складається персонаж. Коли ти це все розумієш, тоді герой стає доволі реалістичною людиною. З певними сильними і слабкими рисами. З певним ступенем зацікавленості в тому, щоб дійти до своєї цілі. Цей персонаж стає таким, що ти не мусиш придумувати, як йому чинити. Достатньо просто уявити, як би він вчинив.
ПРО НАДІЛЕННЯ ПЕРСОНАЖІВ ВЛАСНИМИ РИСАМИ
З першої книги я намагаюсь робити так, щоб герой не був просто мною. Все, що пише письменник, він бере з власного досвіду. У книзі моє уявлення про багато речей, моє сприйняття світу. Тому усі три головні герої схожі на мене тим, що вони є відображенням мого бачення цінностей. І всі три водночас несхожі на мене, бо я вибудовував їх як інших людей.
ПРО ВИЗНАННЯ КРИТИКІВ І ЧИТАЧІВ
Читач – передусім, бо саме для нього я пишу.
Критики – це спеціальні читачі. Вони більш уважні, прискіпливі і начитані, але з іншого боку – це всього лише люди. Коли митець щось пише, він прагне змінювати світ. Я хочу розмовляти зі своїми сучасниками, тому найголовніше – коли хвалять саме читачі. Коли вони прочитали і їм сподобалось. Коли читач зрозумів те головне, що я хотів йому донести.
ПРО ПИСЬМЕННИЦЬКІ СТРАХИ
Чого я боюсь, пишучи книгу? Настільки некритично ставитись до твору, щоб написати щось погане і невартісне. Написати, і не усвідомлювати цього.
Саме тому весь час присутнє хвилювання. Ти відправляєш рукопис у видавництво, і в принципі практично впевнений, що все буде добре, але все одно хвилюєшся, і чекаєш цієї відповіді редакторки. Хочеться з кожною новою книгою трохи рухатись уперед. Тому головним письменницьким страхом є те, що цього розвитку не буде. Що книга нікому не сподобається.
ПРО ХУДОЖНЄ ОФОРМЛЕННЯ КНИГ
Це абсолютна заслуга видавництва і дизайнера Назара Гайдучика. У нас є чітко проговорена схема. Вона полягає в тому, що дизайнер прагне узгодити обкладинку з автором таким чином, щоб вона усім подобалась. Але письменник не має права диктувати чи затверджувати або не затверджувати обкладинку. Мій голос має рекомендаційний характер. Я всього лише кажу свою думку, яку намагаюсь, звісно, обґрунтувати; подаю якісь свої ідеї, а Назар їх дуже уважно розглядає. Але остаточний вибір робить все-таки він. Не тільки тому, що так домовлено, але й тому, що так правильно. І це дуже класно. Я жодного разу не був розчарований.
ПРО ЕКРАНІЗАЦІЮ «БІЛОГО ПОПЕЛУ»
Мрії про це однозначно є. Екранізація – це питання суто виробниче. Питання вкладених і повернених коштів. Якби хтось мені дав 100% фінансування без потреби повертати ці кошти, то я б екранізував.
Зараз планую написати сценарій «Білого попелу», а тоді шукати можливості реалізувати вже конкретний проєкт. Тому мрії та навіть плани є. Буду писати, а потім вже можна буде конкретно планувати, де взяти кошти і вирішувати інші питання.
ПРО ПЕРШУ КНИГУ ДЛЯ ДІТЕЙ
Зміст поки що у секреті. Так, зрештою, і має бути, адже просуванням книги мають займатися професіонали. Коли ми узгодимо з PR-відділом видавництва різні питання, зокрема і формулювання того, про що книга, тоді розповідатиму про це більше.
А зараз я всім кажу, що це дитяча книга, яку пишу зі страшенним задоволенням. Що це книжка для дітей 9 років і старших. Кажу, що це мандрівка в якісь інші світи. Кажу, що це магія.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно