0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Це не просто фантастика: з чого почати знайомство з фентезі
*типові збори клубу анонімних читачів фантастики*
 
– Добрий день усім! О, маємо новенького, раді вітати! Що, обожнюєте фантастику? Це ж чудово, тут ви знайдете однодумців. Поділіться з нами, з чим ви до нас прийшли сьогодні? Що там у вас: Айзек Азімов, Артур Кларк, Станіслав Лем? Чи Пітер Воттс? Ні, не любите історій про космос? То, може, Філіп Дік чи Рей Бредбері? Теж ні? Кінг, Лавкрафт? А, не подобаються горори… А що ж ви тоді любите? Ага, ясно, читали «Гаррі Поттера» і «Пісню льоду та полум’я». Тоді вам, мабуть, краще до наших сусідів, бо вечори фентезі у нашому клубі тільки раз на місяць. Гей, хлопці, приймайте ще одного!
 
(з’являється модератор клубу анонімних читачів фентезі)
 
– Вітаю! Чи знайдеться у вас хвилинка, щоб поговорити про фентезі і Джона Роналда Руела нашого Толкіна?
 
***
 
Фантастика в літературі – це поняття, що охоплює цілу низку жанрів і піджанрів, які можуть відрізнятися між собою, як андроїд і єдиноріг. Звісно, їх усіх об’єднуватиме наявність фантастичних елементів, чогось такого, що не існує у реальному світі. Ці елементи можуть бути більш чи менш яскраво виражені, можуть відігравати важливу для сюжету роль чи бути художньою деталлю, можуть слугувати метафорою, способом розбудувати напругу і налякати читача, або ж, навпаки – відволікти від реальних проблем і перенести у зовсім інший світ.
 
Алла Костовська, Yakaboo
 
Найчастіше у межах фантастики виділяють наукову фантастику (sci-fi) і фентезі.
 
Наукова фантастика намагається дослідити, як сьогоднішні відкриття можуть вплинути на майбутнє і яким воно буде, вона може застерігати перед ймовірними загрозами, як і показувати, які можливості ми можемо отримати в перспективі, і не такій вже й далекій. Автори наукової фантастики свого часу передбачили чимало винаходів, які згодом стали реальністю (а інколи не просто передбачили – а й надихнули на їх створення), якими ми користувались чи продовжуємо користуватись. А значна кількість описаних пристроїв і механік ще тільки чекають своєї появи в реальному світі.
 
На противагу науковій фантастиці, у фентезі роль науки виконує магія, яка часто є рушійною силою багатьох подій. Також ознакою фентезі є наявність фантастичних рас та істот, які нерідко надихаються фольклором – ельфи, гноми, лепрекони, тролі, дракони, єдинороги і т. ін. У sci-fi творах, звісно, теж є вигадані персонажі, але зазвичай це роботи, різного роду носії штучного інтелекту, або жителі/колонізатори інших планет. Традиційно події у фентезійних творах відбуваються у світі, що так чи інакше нагадує світ доби середньовіччя, тоді як у науковій фантастиці йдеться про майбутнє, далеке й близьке, чи альтернативну реальність. Але з плином часу закоріненість фентезі у минулому перестала бути ключовою ознакою, адже з’явилось сучасне фентезі, міське фентезі, і тепер фентезійні істоти цілком можуть собі гуляти мегаполісами і користуватись останніми технологічними новинками.
 
Популярним є також виокремлення горору. Ви могли ніколи не замислюватись про це, але попри те, що трилер і горор мають однакову мету – створити атмосферу напруги, непевності, викликати у читачів чи глядачів тривогу, пробудити страх, – горор задіює для цього фантастичні елементи (різного роду монстри, вампіри, зомбі, надприродні явища і сили), тоді як трилер обмежений законами реального світу.
 
Навіть якщо раніше ви мало цікавились літературою фентезі, і книжки цього жанру лише зрідка потрапляли на ваші полиці, то завдяки масовій культурі і екранізаціям напевне чули про Гаррі Поттера і однойменний цикл від Дж. К. Ролінґ, про «Володаря перснів» і «Гобіта» Дж. Р. Р. Толкіна, про славнозвісного Джона Сноу і «Пісню Льоду і Полум’я» Джорджа Мартіна і, звісно, про «Хроніки Нарнії» К. С. Льюїса.
 
Усі ці книжки варті уваги, однак у добірці не буде жодної з них. По-перше, бо вони настільки відомі, що ви про них і так знаєте, а по-друге, це – книги-цикли, прочитавши першу з яких, важко зупинитись перед читанням наступних. Ця «серійність» притаманна багатьом фентезійним творам, і, з одного боку, вона дарує більше можливостей розширити вигаданий світ і пережити нові й нові пригоди з улюбленими героями, але, з іншого боку, інколи хочеться прочитати завершену і цілісну історію.
 
Тому якщо ви хочете поглибити своє знайомство з літературою фентезі і при цьому побоюєтесь братися за великі цикли, ось 7 книг, які відкриють вам нові й захопливі, але не завжди привітні й безпечні світи:
 
Ніл Ґейман «Океан у кінці вулиці» (КМ-Букс, 2019, пер. Олесь Петік)
 
Ніл Ґейман – один із найпопулярніших сучасних авторів фентезі. Сміливо можна брати в руки будь-яку книжку (чи комікс) його авторства і бути певним, що під обкладинкою ховається захопливий світ. «Океан у кінці вулиці» – це поетична і дуже зворушлива історія, розказана з перспективи дорослого чоловіка, який одного дня приїжджає в селище, де колись мешкав, і поволі починає пригадувати літо. Того літа йому було 7 років і він щойно зустрів Летті Гемсток, яка жила в кінці вулиці і вперто називала ставок на задньому дворі океаном. А ще того літа сталось щось темне, похмуре, моторошне, от тільки чому він ніяк не згадає, що?.. Одне пам’ятає напевно – це було літо, коли все змінилось.
 
«Океан у кінці вулиці» – розповідь про те, наскільки реальними є наші дитячі страхи, чому ми всі іноді повертаємося в місця свого дитинства і що там, зрештою, можемо знайти.
 
Роджер Желязни «Ніч у самотньому жовтні» (Навчальна книга Богдан, 2018, пер. Денис Дьомін)
 
Цей роман від справжнього класика фентезі і автора легендарного циклу «Хроніки Амбера» Роджера Желязни написаний у формі щоденника, щоправда, веде його цілком собі розумний пес Нюх, власником, чи то пак напарником якого є такий собі Джек, що вештається околицями вікторіанського Лондона і скоює вбивства. І все це заради досягнення мети – перемоги у таємничій і циклічній Великій Грі, фінал якої припадає на Геловін. Між тим, в той чи інший спосіб вплутаними у таємниче змагання стають Великий Детектив з помічником, Граф, що має слабкість до гемоглобіну і Доктор, який любить експерименти з використанням блискавок і викопаних на місцевому кладовищі трупів… Словом, добірне літературне товариство зібралось однієї ночі в самотньому жовтні.
 
Анджей Сапковський «Відьмак. Останнє бажання» (КСД, 2016, пер. Сергій Легеза)
 
Так, ця книга є частиною циклу «Відьмак», однак її можна читати і як окремий твір, адже, на відміну від усіх наступних, це не роман, а збірка оповідань. В центрі історій – Ґеральт з Рівії, майстер меча і магії, один з небагатьох представників колись численного цеху захисників людської раси від породжень нелюдського зла, який мандрує невеликими королівствами у пошуках роботи. А він у своєму смертоносному ремеслі справжній фахівець.
 
Кожне з оповідань – це окрема захоплива історія, в якій можна знайти і гумор, і алюзії на відомі казки, і складні моральні дилеми, що постають перед героєм. А з огляду на те, що Netflix взявся за екранізацію і вже презентував тизер сезону (який, до речі, базуватиметься саме на цій книзі) нас чекає нова хвиля популярності «Відьмака». Прем’єру обіцяють взимку, тож час на читання ще є.
 
Террі Пратчет «Правда» (Видавництво Старого Лева, 2017, пер. Олександр Міхельсон)
 
Вільям де Ворд прагне знайти правду. Та, на жаль, усі інші гаряче прагнуть знайти Вільяма і не завжди ці прагнення супроводжується добрими намірами. Так трапилось, що Вільям став видавцем першої на Диску газети «Анк-морпоркський Час». Водночас він став і першим журналістом, якому доводиться шукати нові й цікаві теми для кожного випуску, і першим власником газети, на якого тиснуть згори зі спробами цензури, а позаду наступає на п’яти таблоїд-конкурент. До цих проблем додався ще й вампір-ентузіаст з самогубчим бажанням фотографувати і, що найгірше, надокучливий чоловік, який наполегливо пропонує Вільяму опублікувати в газеті фото своїх овочів, що мають химерну і часто не дуже пристойну форму.
 
Хоча події відбувається у всесвіті серії книг «Дискосвіт», та «Правда» є позацикловою і цілком самостійною. Якщо ж вона вам сподобається і виникне бажання поблукати Анк-Морпорком іще (тільки не в Затінках, звісно!), то далі можна взятися за один з чотирьох циклів серії: «Ринсвінд», «Відьми», «Варта» або ж «Смерть».
 
Джонатан Страуд «Бартімеус. Амулет Самарканда» (А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2017, пер. Володимир Панченко)
 
Маги керують Лондоном – столицею потужної імперії, а джерелом їхньої магії є демони, джини, яких вони тримають під контролем. Учнем одного з таких магів-чиновників є Натаніель, талановитий хлопець, здібності якого залишаються непоміченими самозакоханим учителем. У спробі довести усім, чого він вартий, Натаніель викликає Бартімеуса, тисячолітнього джина четвертого рівня, але при цьому дещо виходить з-під контролю юнака…
 
Ця книга, як і наступна, орієнтована, насамперед, на дітей, однак дорослі теж не пошкодують, взявши її до рук. Особливістю книжки є також те, що окремі розділи написані від імені надзвичайно харизматичного і саркастичного Бартімеуса, і читати їх – окрема насолода.
 
[[book_id=3198 float none]]
Міхаель Енде «Нескінченна історія» (Видавництво Старого Лева, 2008, пер. Андрій Содомора, Юрко Прохасько)
 
Бастіян, випадково зайшовши до антикварної крамниці, натрапляє на стару пошарпану книгу під назвою «Нескінченна історія». Читаючи її, герой переноситься у фантастичну країну Фантазію, якій, однак, загрожує небезпека. Бастіян, пропри всі свої страхи і нерішучість, наважується втрутитись і спробувати врятувати чарівний світ.
 
Ця книга справді є нескінченною історією, бо вона не закінчується з останньою перегорнутою сторінкою, а продовжує існувати й розвиватись в бурхливій читацькій уяві ще довго, так само як продовжує жевріти вогник надії, що одного разу на вулиці вдасться натрапити на антикварну крамницю пана Кореандра.
 
Володимир Арєнєв «Порох із драконових кісток» (Києво-Могилянська академія, 2015)
 
Це урбаністичне підліткове фентезі з елементами антиутопії від відомого українського автора точно заслуговує на вашу увагу. «Порох із драконових кісток» дуже реалістично, серйозно і навіть трохи похмуро оповідає історію героїв, яких турбують досить звичні для нашого світу проблеми: закінчення школи, вступ в університет, війна, яка триває десь там, непорозуміння в сім’ї і сварки з друзями… Різниця ж полягає в тому, що герої живуть у світі, в якому колись панували дракони і який досі зазнає їхнього впливу, зокрема через токсичні драконячі кістки, які зринають то тут, то там на поверхню.
 
Однак після прочитання цієї книги терміново потрібно братися за наступну – «Дитя песиголовців» – адже складається враження, що вся книжка – це одна велика зав’язка, у якій автор тільки заграє з читачем, ухиляючись від прямих відповідей, дозуючи таємниці й натякаючи, що найцікавіші і найнебезпечніші пригоди попереду.
 
Вам може бути цікаво
Ганна Яновська: «Ця книжка виникла внаслідок абсолютно химерного параду подій»
Безсмертя
«Казки під ялинку» – ідеальна книга для сімейних вечорів
«Феміністки не носять рожевого та інші вигадки». Історія Емми Вотсон
Творити від нуля до безкінечності: рецензія на збірку Марії Титаренко
Книжки під подушку й під ялинку: 10 порад від Старого Лева
stary_lev Стежити
дописів читачів