0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Бути нормальними. Уривок з роману Саллі Руні «Нормальні люди»
«Нормальні люди» Саллі Руні стала однією з обговорюваних подій; це класична резонансна книга, яка викликає суперечки й полярні відгуки критиків. Розібратися в романі (своєї любові до нього та навпаки) можна тільки склавши  власну думку.
 
 
Ім’я письменниці Саллі Руні чутно у світі англомовної літератури з 2017 року. Три великих видання назвали її дебютний роман «Розмови з друзями» книгою року, й відгуки на другий, «Нормальні люди», виявилися не гіршими.
 
Герої «Нормальних людей» Коннелл і Маріанна разом зростають, разом ріжуться об гострі кути першого кохання, з інтересом дослідників природи завдають один одному біль. Потім їдуть вчитися в Дублін, міняються місцями на соціальних сходах, прикладають любов, ніби подорожник, до своїх ран і, навпаки, зривають її, як присохлий пластир, коли у них болить в іншому місці — скажімо, в області класової нерівності або психологічної невлаштованості. І весь цей час обидва вони мають на думці деякий еталон нормальності, який, ніби чіп, вшитий в усі покоління.
 
Саллі Руні. «Нормальні люди» / Переклад: Анастасія Коник.  Дизайн обкладинки: Назар Гайдучик, Л.: Видавництво Старого Лева, 2020, 312 ст.
 
Уривок
 
БЕРЕЗЕНЬ 2011
 
Вони обговорюють, куди збираються вступати. Маріанна лежить, недбало прикривши тіло простирадлом, а Коннелл сидить із її макбуком на колінах. Вона вже подала документи до Триніті на політологію. Він обрав право в Ґолвеї, але ще, можливо, передумає, бо, як зауважила Маріанна, юриспруденція його не цікавить. Йому навіть важко уявити себе юристом, у костюмі з краваткою, який, імовірно, засуджуватиме людей за злочини. Він обрав право лише тому, що не зміг придумати чогось кращого.
 
Ти маєш піти на англійську філологію, каже Маріанна.
 
Ти справді так гадаєш чи жартуєш?
 
Справді. Це єдиний предмет у школі, який тобі дійсно подобається. І ти читаєш увесь свій вільний час.
 
Він бездумно дивиться на екран ноутбука, тоді переводить погляд на тонке жовте простирадло, накинуте на її тіло, воно відкидає їй на груди бузковий трикутник тіні. 
 
Не весь, відказує він.
 
Маріанна усміхається. Крім того, у класі буде повно дівчат, каже вона, тож від шанувальниць не буде відбою.
 
Ага. От тільки як потім знайти роботу?
 
Яка різниця? Економіка й так у лайні.
 
Екран ноутбука згас, тож Коннелл натискає клавішу, щоб той знову засвітився. Його осяює вебсторінка для абітурієнтів.
 
Коли вони вперше переспали, Маріанна залишилася на ніч у його будинку. Раніше Коннелл ніколи не був із незайманою. Та й узагалі в нього нечасто був секс, і зазвичай із дівчатами, які опісля розбалакували про це всій школі. Йому доводилося вислуховувати про себе в роздягальні: про його помилки й, що навіть гірше, про нестерпні спроби бути ніжним, схожі на награну пантоміму. З Маріанною все було інакше, бо відбувалося лише між ними двома, навіть усе незручне чи складне. З нею він міг говорити чи робити все, що заманеться, і ніхто про це не довідався б. Від цього йому ставало легко й запаморочливо на душі. Коли він торкнувся її тієї ночі, вона виявилася на диво мокрою, закотила очі й сказала: О боже, так. І їй можна було таке сказати, ніхто б не довідався. Він забоявся, що може кінчити від одного такого доторку.
 
Наступного ранку він поцілував її на прощання в передпокої, її губи були терпкі на смак, наче зубна паста. Дякую, сказала вона. І пішла, перш ніж він зрозумів, за що саме йому подякували. Він засунув простирадла в пральну машину й дістав свіжі з сушарки. Роздумував, якою потайною і незалежною була Маріанна, що могла так просто прийти до нього додому, переспати з ним і не відчувати потреби комусь про це розповідати. Вона просто пускала речі на самоплив, наче ніщо не мало для неї особливого значення.
 
Вдень повернулася Лорейн. Вона ще не встигла покласти ключі на стіл, як спитала: Це пралька? Коннелл кивнув. Вона зігнулася і глянула у кругле скляне віконце на барабан, де в піні крутилися його простирадла.
 
Навіть не питатиму, сказала вона.
 
Що?
 
Вона почала набирати чайник, а він сперся до стільниці.
 
Чому твоя постільна білизна в пральці, сказала вона. Навіть не питатиму.
 
Він закотив очі лише для того, щоб хоч якось відреагувати. Ти завжди уявляєш найгірше, сказав він.
 
Вона засміялася, поставила чайник у гніздо й увімкнула його. Пробач, сказала вона. Мабуть, я найліберальніша мама з усіх учнівських мамів твоєї школи. Поки використовуєш захист, можеш робити все, що завгодно.
 
Він промовчав. Чайник почав нагріватися, вона взяла чисте горнятко з посудомийки.
 
Ну? сказала вона. Це значить так?
 
Що так? Ясно, що в мене не було незахищеного сексу, поки тебе не було. Лишенько. 
 
Ну ж бо, як її звати?
 
Він мовчки вийшов із кімнати, але, підіймаючись сходами, встиг почути, як його мама сміється. Його життя її завжди розважало.
 
У понеділок у школі він не дивився на Маріанну й ніяк із нею не взаємодіяв. Носив свій секрет, як щось велике й гаряче, як переповнену тацю з гарячими напоями, яку доводиться тягати повсюди й у жодному разі не проливати. Вона ж поводилася так, як завжди, наче нічого не відбулося, — читала книжку біля шафок, встрявала в безглузді сварки. У вівторок під час обіду Роб почав розпитувати його про материну роботу в будинку Маріанни, а Коннелл просто їв і намагався не показувати емоцій.
 
Саллі Руні
 
Саллі Руні 
Ти коли-небудь туди заходив? поцікавився Роб. У той особняк.
 
Коннелл потрусив у руці пакетик із чипсами й зазирнув у нього. Ага, бував там кілька разів, сказав він.
 
І який він всередині?
 
Він знизав плечима. Не знаю, відказав. Без сумніву, великий.
 
А як вона поводиться у своєму природному середовищі? продовжував Роб.
 
Не знаю.
 
Напевно, вважає тебе своїм дворецьким.
 
Коннелл витер рота тильним боком руки. Вона стала жирна. Чипси були занадто солоними, і в нього розболілася голова. 
 
Сумніваюся, відказав Коннелл.
 
Але ж твоя мама — її хатня робітниця?
 
Ну, вона просто прибиральниця. Буває там лише двічі на тиждень, не думаю, що вони часто розмовляють.
 
І в Маріанни нема маленького дзвоника, в який вона дзвонить, щоб її покликати? не вгавав Роб.
 
Коннелл знову промовчав. Тоді він не розумів, що саме між ним із Маріанною. Після розмови з Робом він сказав собі, що всьому кінець, він переспав з нею, щоб дізнатися, як це, і більше ніколи її не побачить. Навіть тоді, коли все це собі говорив, він чув, як в іншій частинці його мозку інакший голос промовляє: Побачишпобачиш. Це була не знайома йому раніше частина його свідомості, незбагненне прагнення йти за збоченим і потаємним бажанням. Він ловив себе на фантазіях про неї вдень, на уроці математики, і тоді, коли вони мали грати в раундерз. Згадував її маленький вологий ротик, і йому раптово перехоплювало подих, — так, що вдихати вимагало великих зусиль.
 
Того дня після уроків він поїхав до неї додому. Увімкнув радіо в машині на повну гучність і слухав його всю дорогу, щоб не думати, що саме робить. Коли вони підіймалися, він мовчав, дозволяючи їй говорити. Так добре, постійно повторювала вона. Так приємно. Її тіло було м’яке й біле, наче тісто. Здавалося, що він ідеально в неї вписався. Фізично все відчувалося саме враз, і він зрозумів, чому люди робили божевільні вчинки заради сексу. Він узагалі дізнався багато речей про дорослий світ, які раніше здавалися таємничими. Але чому Маріанна? Не те щоб вона була аж такою привабливою. Дехто взагалі вважав її найпотворнішою в школі. Яка людина захотіла б мати з нею секс? Однак він тут і, яким би не був, кохається з нею. Вона запитала, чи йому добре, і він вдав, що не розчув. Вона стояла на ліктях і колінах, тож він не бачив виразу її обличчя й не міг прочитати з нього, про що вона думає. За кілька секунд вона значно тихішим голосом запитала: Я щось не так роблю? Він заплющив очі.
 
 
Ні, відповів він. Мені все подобається.
 
Тоді її дихання стало нерівним. Він притягнув до себе її стегна, тоді злегка відпустив. Вона видала звук, наче задихається. Він зробив це знову, і вона сказала, що зараз кінчить. Ну і добре, сказав він. Сказав так, наче для нього це — найзвичайнісінька річ. Рішення приїхати того дня до Маріанни раптом здалося дуже розумним і правильним, можливо, єдиним розумним рішенням, яке він коли-небудь ухвалював у своєму житті.
 
Коли вони закінчили, він запитав, що робити з презервативом. Не відриваючи обличчя від подушки, вона відповіла: Просто залиш на підлозі. Її лице було рожевим і вологим. Він зробив так, як вона сказала, тоді відкинувся на спину, втупився в лампу. Ти мені дуже подобаєшся, сказала Маріанна. Коннелл відчув, як його накрила приємна печаль, від якої він ледве не розплакався. Моменти емоційного болю приходили просто так, безглуздо й щонайменше незбагненно. Він уже зрозумів, що Маріанна була неймовірно вільною людиною. Його ж обмежували різноманітні умовності. Його хвилювало, що подумають інші. Тепер стало очевидним, що його хвилювало навіть те, що подумає Маріанна.
 
Він кілька разів намагався записати свої думки про Маріанну в спробах їх зрозуміти. Ним рухало бажання якомога точніше описати словами, як саме вона говорить і який має вигляд. Її волосся й одяг. Книжку «На Сваннову сторону», яку вона читає в обід у шкільній їдальні, із темною французькою картиною на обкладинці та корінцем кольору м’яти. Її довгі пальці, що перегортають сторінки. Її життя — не таке, як в інших. Часом вона проявляє таку життєву мудрість, що змушує його почуватися неуком, а деколи буває страшенно наївною. Він хоче збагнути, як працює її розум. Якщо він подумки вирішує змовчати під час їхньої розмови, Маріанна за секунду-дві запитає «що?». Це «що?», здавалося, містило навдивовижу багато: не лише детективну уважність до його мовчання, яка змушує її поставити це питання, але й прагнення до повного взаєморозуміння, відчуття, що будь-яка недомовленість — небажана перепона поміж ними. Він записує все це, довгі складні речення із занадто великою кількістю підрядних, часом пов’язаних незворушними крапкою з комою, — наче прагне відтворити на папері точну копію Маріанни, ніби може повністю зберегти її для майбутньої рецензії. А тоді перегортає нову сторінку в блокноті, щоб не бачити того, що вже написав.
 
Вам може бути цікаво
Олег Сенцов: Ув`язнення розвинуло мене як письменника, але не сформувало
Фінн-Олє Гайнріх: Завдання письменника — торкатися непростих тем, які хочеться оминути у власному житті
Арт-студія «Аґрафка»: Прокладати містки між епохами ілюстрацією – найцікавіше завдання
Ніколя Матьє: «Діти їхні» — роман, що став книгою поколінь
Будуючи стіни, не забувайте про мости, а налаштовуючи мости – про стіни, – Вахтанґ Кебуладзе
Про унікальність Річардаса Ґавяліса і «Вільнюського покеру»
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати