Форум видавців

«Видавництво Старого Лева» спеціалізується на дитячій літературі. Дитяча література комерційно вигідніша, ніж доросла?

Наше видавництво створювалося як видавництво дитячої книжки і залишалося таким практично до кінця 2012 року не тому, що це комерційно вигідніше. Але так, дитяча книга – це вигідно. В будь-яких суспільних умовах батьки все-одно купуватимуть дитині книжку.

«Видавництво Старого Лева» останні кілька років перебуває у стадії розвитку, тому не тільки дитяча, а й доросла книжка продається, як на мене, достатньо активно і рівномірно. Продається навіть поетична серія, яка не є комерційним проектом. Деякі книжки, які вийшли у цій серії, стали бестселером (наприклад, книжка Іздрика «About» увійшла в топ-10 «Книгарні Є» з продажів).

Асортимент дитячої книжки становить приблизно 70% від усього асортименту нашого видавництва, і зрозуміло, що надходження від продажу дитячої книжки є більшими, ніж надходження від продажів дорослої.

Багато хто зауважив, що українські видавництва почали робити книги з хорошим дизайном. Що на це вплинуло?

«Видавництво Старого Лева» завжди відзначалося прискіпливим ставленням до дизайнерів. Для нас важливо, щоб дизайнери, які працюють з нашим видавництвом, не боялися вчитися, змінюватися, експериментувати. У нас немає дизайнерів, які колись освоїли одну техніку, завмерли в ній і на тому зупинилися. Тенденція до якісної книжки у всьому світі є очевидно відчутною. Наші дитячі книжки дорожчі, ніж книжки інших видавництв, тому що усі книги ми друкуємо на шведському папері «ArcticPaper». Відповідно, у нас дуже високі вимоги до дизайнера. Завдяки цьому, я думаю, ми й отримали високі преференції на західному ринку, який значно чутливіший до дизайну, ніж український. На Міжнародній дитячій книжковій виставці в Болоньї (Bologna Children's Book Fair) – головній світовій події в царині дитячого книговидання, наша книжка арт-студії «Аґрафка» «Зірки і макові зернятка» увійшла до числа переможців номінації «OperaPrima» Тоді ж було відзначено, що українське книговидання зробило вагомий крок в оформленні книжки. Цього року не можу назвати жодної книги нашого видавництва, яка була б оформлена нецікаво.

Чому дизайн книги такий важливий? Що стосується дитячої книжки – зрозуміло, але для дорослої аудиторії?

Ми вже достатньо багато експериментували з дизайном дорослої книги. Дуже прискіпливо робили обкладинку книжки Софії Андрухович «Фелікс Автрія». Картина, що зображена на обкладинці – реальна. Вона знаходиться в галереї одного британського міста. Ми купували право на те, щоб використати цю картину, ми пройшли довгий шлях розуміючи наскільки це важливий елемент обкладинки.

Український споживач виріс. Оформлення книжки – це повага до читача. Коли ми робили «Бойню номер п’ять» Воннеґута, то оформлення було фактично основним елементом. «П’ятикнижжя» Грицька Чубая без оформлення «Аґрафки» було б зовсім іншим. Я не знаю, була б ця книга гіршою, чи кращою, але вона була б абсолютно іншою.

В Україні з’явилося багато талановитих дизайнерів: арт-студія «Аґрафка», випускниця Академії друкарства Настя Стефурак, Ростислав Попський – художник, який не має професійної художньої освіти, але з кожною книжкою росте дуже помітно, Володимир Штанко і Катерина Штанко – це люди з першої десятки українських художників-оформлювачів книжки.

Чи можна пов’язати розвиток дизайну в книговиданні з тим, що книги змінюють свою роль у світі? Тобто, що читачу вже не достатньо просто якісно написаного тексту, він хоче щоб книжка була арт-об'єктом.

Звісно, книжка частково змінює свою роль у суспільстві і своє значення для читача. Той конфлікт, про який говорили кілька років тому на Заході – що електронна книжка «вб’є» друковану – має підстави для існування, але лише у тій частині, про яку ви кажете – хочу лише прочитати – відповідно, знайшов, скачав, купив електронний варіант і більшого мені не потрібно. Але очевидно, що читання – це магічний процес, який потребує доторків. Люди мають різні види пам’яті. Тому, багатьом недостатньо лише букв на екрані. Книжка, окрім усього, стає ще й якісним графічним об’єктом. І тут нам дуже допомагає знайомство зі світовими тенденціями, світовим ринком. Раніше ми були замкнуті у вітчизняному ринку, варилися у ньому і не бачили, що роблять провідні світові видавці.

Ви підняли важливу тему - люди сприймають по-різному цей світ. Мало хто друкує книжки для незрячих людей. Чому в Україні цей ринок не розвинений?

Це питання ставлення суспільства до таких категорій людей. Цього і минулого року ми видали чотири книги, надруковані шрифтом Брайля для людей, котрі не бачать. Є ще один спосіб подачі їм книжок – це звукова книжка. Але, знову ж таки, люди по-різному сприймають світ – хтось на дотик, хтось на слух. Це загальна проблема українського книговидавничого ринку. У нас немає комунікації із людьми з обмеженими можливостями. Ми б друкували більше таких книжок, ми б друкували їх для продажу. Зараз ми друкуємо книги шрифтом Брайля тільки для забезпечення українських навчальних закладів для слабозрячих. Коли до нас звертаються люди з проханням надрукувати ще кілька книжок, бо вони хочуть купити собі або подарувати, то це майже неможливо через величезну собівартість книги. В Україні навіть немає обладнання для комп’ютерного набору таких книжок. Книги шрифтом Брайля в Україні досі роблять на прототипі друкарських машинок. Кожна буква набивається окремо. Таким чином роблять кількасот примірників, які розходяться по навчальних закладах. В Україні групи людей з обмеженими можливостями знаходяться за межами суспільства.

На даний момент такі книги не можуть бути комерційним продуктом просто тому, що цього ринку не існує. Його немає, як такого. Держава не купуватиме в мене таку книжку. Я думаю, що українська влада навіть не має повноцінної статистики слабозрячих людей. Вони мають статистику навчальних закладів для людей з обмеженими можливостями, оскільки їм найпростіше спілкуватись зі слабозрячими через навчальні заклади та інтернати. А поза освітніми закладами? Повної статистики, думаю, на сьогодні не існує. Відповідно і ринку цього не існує. Підозрюю, що жоден книжковий магазин не візьме в мене таку книгу. У книгарнях просто не знають, кому її продавати, чи прийде хтось до них за цією книжкою. Тому ми й друкуємо за свій кошт і віддаємо навчальним закладам.

Повернімось до дитячої літератури. Нещодавно було засновано професійний рейтинг дитячих та підліткових книжок. Група українських літературних оглядачів надаватиме фахові рекомендації щодо найкращих дитячих видань як для широкого читача, називаючи топ-10 книжок року, так і для вужчого кола спеціалістів, оприлюднюючи фахові критерії відбору. Засновники рейтингу говорять про те, що письменники часто халтурно ставляться до написання дитячих книг. Які критерії добре написаної дитячої книги?

Такі самі, як і дорослої. Це має бути хороша, якісна книжка. Якщо ви говорите про те, що письменники ставляться до дитячої книжки халтурніше, ніж до дорослої, то це також проблема невідповідного ставлення видавців до дитячої книги. Якщо книжка погана, її просто не потрібно видавати. Незалежно від того, чи це письменник овіяний славою та нагородами, чи письменник-початківець. Ми видаємо багато книжок, тих авторів, які не писали до цього. Наприклад, книжка Олександра Зубченка «Перемагаючи долю» – величезна, товстезна книжка про козацтво, його перша робота. Минулого року ми видали книжку Марини Рибалко, яка теж була першою книгою письменниці.

Якщо письменник професійний і спеціалізується на дитячій книзі, як, скажімо, Зірка Мензатюк, то у неї немає прохідних текстів. Кожна книжка, яку вона видає, нагороджується різними преміями і має широкий розголос. Цьогорічний дитячий дебют Каті Бабкіної «З гарбузовим роком» – цілком якісна проза, яка аж ніяк не поступається дорослій прозі Каті Бабкіної чи її поетичній творчості.

Тому не можу сказати, що письменники халтурять, це питання до видавництв, які друкують менш якісну дитячу книжку. Хоча багато людей вважають себе дитячими письменниками тільки тому, що вони вміють віршувати прості короткі віршики.

У певних нішах ми змушені перекладати закордонну книжку, бо аналога української немає. Наприклад, якісної української науково-популярної дитячої книжки не існує. Хорошої книги про машинки для хлопчаків немає, і я повинен шукати її на західному ринку. Так само і про природу, про професії. Дуже давно ми мріємо видати книжку про транспортні маршрути Львова у різних століттях. Показати конкретний маршрут, як я міг добратися з Личаківської на площу Ринок в 13, 17, 19 столітті. Повз які будинки я проходив, якими видами транспорту користувався. Ми зверталися до багатьох львівських істориків, проте ніхто не хоче братися за написання такої книги, бо це довга важка праця. Письменницька праця в Україні недооцінена. Так само, як недооцінена книжка. В нас книжка коштує 1 євро, а на заході від 15 євро, у такому ж співвідношенні письменник отримує свій гонорар.

Це питання до влади?

Влада цього не змінить, на це впливає економіка. Все, що потрібно від влади в книжковій галузі – щоб вона не заважала. Коли влада береться допомагати, як правило, це закінчується плачевно. Хотілося б, щоб влада не заважала працювати в тих умовах, у яких ми хочемо працювати. Щоб все було стабільно, правила не змінювалися. Щоб ми не потрапляли у таку ситуацію, як сьогодні, коли одна група товарів швидко зростає в ціні за рахунок курсу гривні. Зараз усі складові книжки подорожчали, а сама книга не може зрости в ціні, тому що нашу книжку купує український споживач, а друкуємо ми її на іноземному папері, іноземними фарбами. Якщо книжка подорожчає відповідно до ціни товарів, то наш покупець просто не зможе її купити. Якщо б ми відповіли на ті умови, котрі зараз подає ринок, то ціна книги повинна була б зрости мінімум у два рази, а вона виросла на 15-20%.

Тобто зараз видавнича справа в Україні стала збитковою?

Ще ні, але ми наближаємося до тієї точки, коли прибуток видавництва буде стрімко наближатися до нуля. Ми можемо збільшити ціну, але тоді книжка перестане бути доступною для 80% українських споживачів.

Що стосується саме вашого видавництва, менше почали продаватися книжки після Революції?

Навпаки, значно більше. Тому, що українська книжка отримала в 2014 році той шанс, яким вона, або скористається, або вона просто зникне. Шансом, коли ринок потроху звільняється від російської книжки. Ні для кого не секрет, що ще наприкінці 2013, на початку 2014 року, на прилавках українських книгарень 80% продукції становила російськомовна, зокрема російська книжка. Українських видавництв було 20%. Сьогодні кількість книжок російських видавництв стрімко зменшується в українських книгарнях. Ті регіони, у яких інтерес до російської книжки був найбільший, зараз значно менше купують книжки взагалі. Я розмовляв з харківськими колегами, видання яких були орієнтованими суто на російськомовну книгу, і вони говорять про те, що зараз у Донецьку та Луганську майже не купують книг.

Таким чином, українське книговидання отримало той шанс, яким повинне скористатися. Якщо ми швидко займемо ті ніші, які звільняються, а це в першу чергу - ніша перекладної дорослої книжки, науково-популярної книжки, зрештою масової книжки (жіночі романи, детективи), то українське книговидання має величезні шанси на розвиток. Якщо не скористається, то …

Всі говорять про те, що перекладацька ніша в українському книговидавництві дуже слабка. Переклади на українську дійсно часто не дотягують. Чому так?

Чому не дотягують? Тому, що деякі українські видавництва скористалися наявністю російського перекладу і перекладають з російської, а не з мови оригіналу. Є багато випадків, коли український переклад значно кращий, ніж російський. Та ж «Бойня номер п’ять» Воннеґута, котру ми маємо зараз завдяки Володимиру Діброві, набагато краща, ніж російський аналог. Наш варіант позбавлений всіх російських штампів (цензурних та ін.), які ще збереглися у російських виданнях. Також в Україні чудово перекладені «Мумі тролі». Аж ніяк не гірше, ніж в Росії, так само і «Гаррі Поттер». «Напівлихий» Салі Ґрін ще й зовсім не перекладений російською.

Українська перекладацька школа, звісно, слабша за ту ж російську, в силу того, що вона значно менша за обсягами. Ми звикли задовольнятися книжкою російського перекладу. Нам краще прочитати російський варіант, аніж чекати на український переклад. Тому, це не слабкість – це відсутність перекладацької школи як такої. Українська перекладацька школа, яка була: школа Лукаша, Кочура та ін., не створила довкола себе великого середовища.

Зараз ми шукаємо перекладача з португальської. До нас звернувся португальський письменник і запропонував співпрацю, але я не знаю, де в Україні знайти професійного перекладача з португальської. І таких мов дуже багато. Наскільки якісна українська школа перекладів зі східних мов: хінді, бенгалі і т.д.? Цих шкіл, на мою думку, просто не існує.

А як же Університет Шевченка, Лінгвістичний Університет? Там готують хороших перекладачів.

Тим не менше, результатів їхньої праці ми не бачимо. Мені дуже важко оцінити якість перекладацької праці випускників наших університетів. Напевне, вони є. Але якщо б вони мали плацдарм для своєї праці, ми б дуже швидко їх побачили.

А якщо говорити про переклад саме української дитячої літератури на інші мови?

Для нас це абсолютно нове, оскільки після того, як ми почали виставлятися на виставці в Болоньї, а це найбільша світова виставка, в нас з’явилися перші пропозиції. Цього року ми вперше продали право на переклад та на видання двох наших книжок. Тому мені поки важко оцінити, але книжка «Зірки і макові зернятка», яка увійшла до числа переможців на Болоньї, вже перекладена 3-ма мовами. Ми вже маємо англійський, французький та корейський переклад і ось зараз в Аргентині вийде іспанський переклад.

А польського немає?

Польського ще немає.

Дивно, мені здавалось, що поляки повинні були б найбільше цікавитися нашою літературою.

Польський книговидавничий ринок дуже широкий за обсягами, в них багато хорошої вітчизняної дитячої літератури. Корейський за обсягами – взагалі один з найбільших ринків дитячої літератури у світі, але корейці більш сприйнятливі до екзотичних мов і літератур. Зараз в Кореї хочуть перекладати книжку про кротиків, яку написали Прохаськи. Ми ведемо з ними переговори. Кротики з’являться в першу чергу корейською, а вже потім якимись іншими мовами, тією ж польською.

Українському ринку треба більше про себе розповідати. Потрібно їздити на міжнародні виставки. Дві появи в Болоньї і одна поява у Франкфурті дали нам значно більше, ніж 10 років існування в межах свого ринку, в надії на те, що про нас якимось чином дізнаються. Цього року в каталозі «Білі круки» з’явилося 3 українські книжки і упорядниця «Білих круків» Клаудіа Дате сказала, що той ривок за останні 2 роки, який здійснила українська дитяча книжка, найвідчутніший у всій Європі. Наступного року Клаудіа планує вибрати ще більше українських книжок для каталогу «Білі круки», котрий є каталогом найкращих дитячих книжок світу.

Українська книжка є цілком конкурентоспроможною всюди, просто ми про це, поки що не вміємо розповісти.