Борис Єґіазарян: «Кожна людина, яка повертається з війни, має створити щось добре і ділитися з іншими цим добром»
24 квітня у Києві, в Києво-Могилянській Бізнес Школі, відбулася презентація збірки короткої прози українського художника вірменського походження Бориса Єґіазаряна. Про тексти із «Сорока джерел» говорили автор книжки, модератор Костянтин Сігов та редакторка видання Катерина Сінченко.
«Вірмени у різних районах говорять дуже по-різному, між ними є велика відмінність, – казав Борис Єґіазарян. – І хоча Анушаван також вірменин, він – з іншого регіону, тому часто певні моменти при перекладі потрібно було проговорювати. Наприклад, фрази моєї бабці, які зрозумів би не кожен вірменин. Половина цієї книжки – це слова моєї бабусі». Автор також відзначив дуже вдалу роботу редактора і перекладача, і зізнався: переклад вийшов такий добрий, що лише наприкінці читання усвідомив, що читає українською.
«Над цієї книжкою ми працювали разом із Анушаваном Месропяном, – розповіла про редакторську роботу Катерина Сінченко. – Він перекладав, я редагувала. Він поринав у свої спогади, а я – у свої. І я радію, що українською текст такий самий хороший, як і оригінал. Проте для тих, хто знає Бориса як художника, книжку потрібно читати, абстрагуючись від цього знання».
Автор розповів, що на початку мав близько 300-400 нотаток, проте втративши їх, вибудував невеличку книжку про головніше з цих записів. «Так з'явилася ця маленька книжечка на 20 вордівських аркушів з ілюстраціями, які, до речі, були спільною роботою – моєю та дизайнерки Вікторії Односум. Я не хотів занурюватися у малюнки, але не переживати знову цю книжку та спогади, які виникають. Тож я створював ескізи, а Вікторія творчо їх допрацьовувала. Над цією маленькою книжкою працювало багато хороших і серйозних людей».
Учасники презентації говорили, що «Сорок джерел» — назва не лише книжки, а й водограю. Так це описує Борис: «Якщо кружлятимеш над Араґацом (звісно ж, на крилатому коні), і потім спустишся додолу, ближче до його підніжжя, то на пагорбі з червоних і синіх каменів побачиш нашу церкву, а ще нижче — під церквою, під пагорбом, у густій зелені, немов бірюза на персні, виблискує наш водограй — Сорок Джерел».
«Кожен з нас знає Бориса Єґіазаряна по-різному, – зауважив розповічав Костянтин Сігов. – Для багатьох знайомство із ним почалося з живопису, для інших – завдяки його позиції та активності на Майдані, він один із перших брав участь у революції. Ще інша грань його особистості постає у книжці "Сорок джерел", на сторінках якої серед іншого відкривається надзвичайно складна і водночас цікава історія взаємин між Україною та Вірменією». Також модератор зустрічі розповів, що одне з оповідань у книжці – про короля з душею митця, якому забороняли малювати, – перегукується з історією самого Бориса Єґіазаряна.
Борис Єґіазарян поділився, що у цій книжці є багато рефлексій про війну. «Кожна людина, яка повертається з війни, має створити щось добре і ділитися з іншими цим добром. Будь-то намальована картина, відкрита кав’ярня чи написана історія. Це допомагає переступити яму війни. Мене врятували ці оповідання, історії передовсім про любов, що перемагає страх. Зараз це дуже актуальна проблема».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно